"Казали, що Зеленського нада скинуть" - як жителі Станової пережили російську навалу та серед ночі знімали кулемети з ворожої техніки

14

Село Станова Охтирського району Сумської області опинилося на шляху слідування російських колон із перших днів повномасштабної агресії Російської Федерації. Сотні одиниць ворожої бронетехніки проїздили тут із 24 лютого в напрямку міста Тростянець і райцентру Охтирка. Звідти ж через село росіяни відступали, коли Збройні сили України почали їх витісняти із Сумщини.

На висотах біля Станової росіяни розміщували артилерійські установки та реактивні системи залпового вогню, з яких потім обстрілювали це село та сусідні населені пункти. Загалом у Становій від ворожого вогню та авіаційних ударів постраждали не менше десятка хат, розповідають місцеві.

Кілька разів росіяни зупинялися в самій Становій - обходили людські будинки й грабували найперше ті, де господарів не було вдома - виносили речі, їжу, заморозку, консервацію. У багато дворів заїжджали танками, руйнували паркани, господарські будівлі та переїжджали автомобілі. Також росіяни розграбували місцевий магазин, винесли звідти навіть відра з мітлами та посадкове насіння.

Водночас кілька разів українські артилеристи підбивали чи повністю знищували ворожу техніку біля села. Деяка ж просто ламалася. Із неї місцеві жителі нерідко знімали уцілілу зброю та забирали патрони до неї. Потім усе віддали нашим воїнам.

Кореспонденти Gazeta.ua побували у Становій і дізналися, як село пережило російську навалу.

СТРІЛЯЛИ СЕРЕД ДНЯ

Із Тростянця дорога до Станової пролягає через розлогі поля. Стара асфальтовка з ямами тягнеться поміж дерев із молодою зеленню на гіллі. За кілька кілометрів відкривається чарівний краєвид: ліворуч дерева розступаються, поле полого спускається униз і завершується мальовничим змішаним ліском.

По центру шляху неоковирною рудою купою іржавого металу валяються один за одним на відстані в кілька десятків метрів два знищених російських танки. Їх спалили ЗСУ наприкінці березня. Траки й рами повивертало від вибухів, підлога провалилася.

Понівечені салони спаленої техніки стали імпровізованими смітниками. Сюди, найімовірніше, місцеві, вже встигли накидати пустих пляшок з-під енергетичних напоїв і пива. Валяються навколо й залишки речей росіян - гумовий чобіт та берці, забрьохані присохлою сірою землею. Є підштаники та шматок якоїсь обпаленої тканини з ватною підкладкою. На вітрі кволо хитаються уривки біло-червоної сигнальної стрічки, якими огороджували розбиту техніку, доки її перевіряли сапери.

Біля самого в'їзду в село розкинувся невеликий став із зеленуватою, мутною водою. На повороті завалившись боком до води, навічно застиг ще один російський танк.

Фото: Ольга Стенько

Спалені танки - не єдині докази колишньої присутності росіян у селі. Про звірства ворога нагадують розбомблені, пошкоджені хати та понівечені танками забори. Найбільше зруйнованих обійсть зустрічається в центральній частині Станової. Бо саме тут проходила основна частина російських колон.

У Становій росіяни спинялися двічі по кілька годин. Обидва рази - на початку березня. Залишатися на довший строк чи на ночівлю не наважувалися. Адже біля села - ліси. Ворог боявся, що з них несподівано атакують українські захисники, кажуть місцеві.

- У селі в нас вони побули 4-5 годин (вперше зупинилися тут 5 березня. - Gazeta.ua), - розповідає місцевий Павло Маркович, 64 роки. - Йшли дорогою з боку Лебедина. І нада було заховаться їм десь на врем'я. Потім поїхали не до Тростянця, а на Білку (сусіднє село за 5 км. - Gazeta.ua). І їх там "той" (знищили. - Gazeta.ua).

Росіяни ставили танки на людських городах. Боїв у селі не було, бо на той момент у Становій були відсутні українські військові.

- Міський голова (Станова входить до Тростянецької міської об'єднаної територіальної громади. - Gazeta.ua) розказував потом, шо наша оборона їх остановила. Ніхто їх тут не остановив! Зробила це вже аж Охтирка, - експресивно вигукує чоловік. - Вони були і в Тростянці, і в селі Тучне. Польовими дорогами об'їжджали, постійно кружляли. Їхали через Бишкінь Лебединського району. Отсюда прорвалися до Гадяча - там їм перебили все. Пішли би дальше, но наші зірвали міст і їх не пустили.

Окрім артилерійських обстрілів по Становій протягом березня наносили авіаудари.

- Було, що село обстрілювали з літака посеред білого дня. Скинули кілька ракет. Дві з них не розірвалися. Їх вже прибрали, - згадує Павло Маркович. - Війна продовжується. Учора тут ракети летіли над головою (розмова із жителями Станової була 21 травня. - Gazeta.ua). Пішли на Полтавську область. Усі налякані, бо ж прямо над хатою летіло! Низько, щоб наші не зафіксіровали. Жінка думала, що на хату буде падать. Звук дуже громкий. Другий раз було у травні, що самольоти шурують у сторону Полтави. Іменно російські. Ми ж їх отлічаєм по окрасці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П'яні окупанти, випалені квартири й "Россия" на паркані: як Тростянець оговтується після пережитих звірств

У селі проживають майже 900 осіб. Після початку повномасштабної війни, близько третини людей виїхало. Переважно - молодь. Рятували дітей від окупантів, додає місцевий.

- Мою онучку дочка вивезла в Угорщину, бо їй 13, а виглядає на всі 18. Люди канєшна боялися, тікали. А зараз, почали вертаться, - додає.

Розмову переривають звуки дрилі та болгарки - чоловіки в робочому одязі лагодять понівечений паркан на сусідній вулиці. Дах будинку поруч вкритий мембранною плівкою та обрешіткою. Ремонтні роботи там триватимуть ще довго.

 

По інший бік від зруйнованого обійстя - магазин у старій одноповерховій будівлі червоної цегли, а за ним, трохи віддалена від дороги, з бетонними сходами під поріг - нагадує сільське відділення якогось банку, оббита металом будівля фельдшерського пункту. Обидві споруди добряче посічені уламками та вибуховою хвилею.

РОСІЯН НЕ ГОДУВАЛИ

Через дорогу від зруйнованої хати, працює невеличкий одноповерховий магазин, біля якого встановлена автобусна зупинка. Біля неї щось жваво обговорює гурт підлітків. Часом голосно сміються.

У крамниці асортимент нехитрий - хліб, печиво, цукерки, крупи, ковбаси і сир, консерви, розливне та бутильоване пиво в холодильнику, напої. Ящики вздовж стіни доверху заповнені картоплею та цибулею.

- Коли вони заїжджали в село, то люди зразу бігли ховатися і не пробували з ними говорити. З домів не виходили, - розповідає про російських окупантів продавщиця середнього віку. - Вони танками у двори заїжджали й усе там розбивали. У магазин до нас залізли.

- Павлович (власник магазину Іван Павлович Литвиненко. - Gazeta.ua) тоді казав: "Хлопці тобі хліба принесуть", - із продавщицею розраховується за цибулю високий, повний чоловік років 50. - Пройшло після того 2 часа і тут чую, як хтось балакає у дворі. Думав, то хліб якраз несуть. Аж тут троє з автоматами і красними пов'язками у хату заходять. Провіряють усе: "Де ваша жінка?" Відказав, що один живу й вони пішли. А до сусіда Борі полізли. Сарай зрубали, гараж, літню кухню. Вивалили вікно на веранді хати. Все повитягували. У Люби (односельчанки. - Gazeta.ua) все вибрали теж - і з холодильників, і з морозилок. В них ото якийсь культ їжі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Життя у підземеллі, літаки від яких усе здригалося і "батюшка Путін" у росіян: як Харків оговтується після жорстоких обстрілів

З чорного входу до магазину на милицях заходить Іван Литвиненко. Згоджується розповісти, як росіяни обікрали його крамницю та що при цьому говорили.

- Усі колони спершу все врем'я їздили мимо нас. А хлопці лежали під заборами і считали, скільки техніки пройшло. Передавали нашим, - говорить Іван Павлович. - А ото десь 5 березня їде з гори колона. Думали, що так само далі підуть. А танк став біля двору мого (поряд із магазином. - Gazeta.ua) і вони звідти всі розсосалися в різні боки. Інші танки жопами у двори заїжджали, стовпи вивалювали - ж-ж-жууух і звалили! Біля пошти стояли.

У той момент двоє синів Литвиненка, Павло і Вадим, спостерігали за ворогом з вікна магазину. Окупанти не могли їх розгледіти, бо скло було затоноване спеціальною плівкою.

- Вони (росіяни. - Gazeta.ua) раз і до нас. Прикладом у двері стали бити. Мої хлопці потікали - один до сусіда, а другий у підвал. Ну а я шо? Прийшлося зустрічати. Тим більше вже почали гупати прикладом у двір. Кричу: "Я тут!" У дворах, де ніхто не відповідав, розстрілювали замки, - продовжує Іван Павлович. - Залізли зрештою вони в магазин і виходять із нього через двір (чорний вхід. - Gazeta.ua). Замизгані й мокрі, як хтозна-що! Бродять ото туди-сюди. Бачив, як один із магазину з мітлою вийшов, а інший відро забрав. Сімена ми закупляли. Дивлюся, а якесь щастя з ними йде! Ну коні ж! Нащо воно вам нужне було?

 

Доки частина росіян грабували магазин, кілька інших окупантів стояли у дворі Литвиненка.

- Один з них каже: "Вы извините. Нас просто третий день не кормили". А самі ж пацани. Срочніки, сто пудов, - веде далі власник крамниці. - Були правда такі, що і питали: "Є табачок закурити?" У нас то був нахований, але їм не дали. Сказали, що нічого немає.

Згодом у будинок Литвиненків знову постукали. Всередину зайшов вже старший чоловік, років 35, згадує господар.

- Зняв автомат з предохранітєля. І бачить жінку та двох синів. Наташа і каже: "Ми сім'я". Вони кармани стали перевіряти й казали вивернути. А мої їх вивертали так, що телефони лишилися всередині, - продовжує Іван Павлович. - Потім цей контрактник кімнати перевірив. А я кажу: "Можна син закриє (магазин. - Gazeta.ua), бо там уже все розбите"…Жінка після того, що вони наробили, заходила туди. Я не захотів. Казала: "Все там перетоптано, перерито". Воняло ними (окупантами. - Gazeta.ua) сильно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Сашу розірвало снарядом. Збирали на лопату й складали" - як зараз живуть люди у знищених росіянами Мощуні та Горенці

Господар крамниці не особливо розраховує на державну компенсацію за розграбований магазин і зруйнований паркан.

- Другим більше треба, - відказує. - Он навпроти собаку й кота розірвало. Кури біля мого двору лежали. У нас таких розбитих хат із десяток. А одного чоловіка розірвало. Він був у тому місці, куди міни прилетіли.

- Його по частям поховали. А голову пізніше окремо знайшли й дохоронили, - додає один із покупців.

ЖОРСТКІ ПРИЛЬОТИ

Під час зупинок у Становій, росіяни обходили хати й шукали учасників АТО й ООС. Їхні портрети познімали з дошки пошани в сільській школі та викинули в рівчак біля вуличного колодязя. Звідти світлини забрав додому Павло Литвиненко - син власника магазину.

- Павлік каже: "Опа, фотографії атошників! Тут ось Бережний, ось де Рома". Я і кажу: "Давай бистро їх пали". Бо не дай Бог зараз, до нас залетять - буде біда, - каже Іван Литвиненко. - До Роми таки зайшли росіяни, але вони тоді не зрозуміли, що він атошник.

- До хлопців одних росіяни зайшли у двір, а вони кажуть: "Ви хоч знаєте куди увійшли? Це родіна Сидора Ковпака (уродженець селища Котельва Полтавської області, яке знаходиться за годину їзди від Станової. Під час Другої світової війни став партизанським командиром. Його з'єднання здійснювало успішні рейди в тилу ворога, зокрема, і в Сумській області. - Gazeta.ua), - приєднується до розмови Павло Литвиненко. - Потім вони ще по дворах ходили й питали, чи є в кого історія села. Кажуть: "Хочемо глянути, як тут палили техніку колись. Бо нас теж палять, а ми не знаємо звідки!"

Зі знайомими чоловік розібрав кілька одиниць підбитої техніки, яку ворог вчасно не забрав із села.

 

- Раз у 10 вечора кажу сусіду: "Пішли на осмотр металолома". Зустріли ще двох чоловіків: "Якого хера тут стоїте? Пішліть тренуватися. І ми ото до БМП дійшли (броньована машина піхоти. - Gazeta.ua). Зняли з неї кулемет "Утьос" з патронами, - розповідає Павло. - Потім спустилися до ставка, бо там танк внизу стояв. Витягнули з нього теж пулємьот, патронів кучу. Коли чуємо - їде уверху БМП. А ми ж біля ставка: ні туда, ні сюда. Прийшлося бігти городами по грязюці. Летиш отак і падаєш у багно. Увесь грязний лежиш, але встаєш і далі біжиш. Один сусід мене побачив: "Що тут робиш?" Розвернувся до нього з кулеметом, то тільки звуки ніг почув: ляп-ляп-ляп, - сміється Литвиненко, затягуючись цигаркою біля батьківського магазину.

Зняту з ворожої техніки зброю, селяни віддали розвідникам 93-ї бригади, які наприкінці березня прийшли в село. Тоді росіяни вже перестали тут їздити.

- Їм патронів одних винесли, других. Пулємьот, гранатомет! Приїхали пусті, а верталися з повною машиною. Дивувалися: "Де ви оце понабирали?" За зброю ми цигарки попросили. Їх тоді в селі ніде не було. Кажу одному: "Дай закурити, бо від табаку плямкає в роті". Він і дістав три пачки, - каже Павло. - Ми їх нагодувати хотіли, чаю дати, горіхів. А вони кажуть: "Нам не треба, ми розвідники й гарно забезпечені. А коли регулярна армія прийде, то аби ви їх погодували й обігріли".

- Вони здивувалися, коли їм кулемет "Утьос" винесли: "Не може бути!". А цей грався у руках патроном, - Іван Павлович киває головою у бік сина. - Військовий то побачив і каже: "Ти там акуратно, а то він розривний".

- Коли найбільші обстріли села були? - питаємо.

 

- Числа із 18-го почалися жорсткі, - відказує Павло. - В мене якраз день народження був і нас накрили тричі танки. А 19 числа пішли до дяді Роми заряджати телефони, бо в нього генератор. І тут, як гахне рядом! Ми поприсідали й поховалися. За 3 хвилини вилазимо покурити, а воно знову, як мандоне! І почало херачити одне за одним. Осколки прямо в сарай і хату летять. То була САУ. Рома кричав: "Тільки не вставати!! Секунд за 15 по одному почали в погріб заповзати. А одного через город жінка гукає: "Ти де?!" Тільки обстріли вщухли, як він до неї іде: "Чого репетуєш?!"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Модулі – наче термоси" – як живуть переселенці у першому в Україні мобільному містечку

ГАХНУЛО І ХАТИ НЕМАЄ

Здалеку чути гуркіт мотоцикла. До магазину під'їжджає темноволосий худорлявий молодий чоловік. На задньому сидіння за нього тримається дівчинка років 10 із незаплетеними довгими косами. Зіскакує та іде в магазин.

- Оце розбомблений - будинок нашої родини, - показує 34-річний Олег на знищену хату через дорогу. - Тут живе тесть мій і жінчина рідна сестра. Чому саме на цю хату скинули бомби - це загадка вєка. Хата стіки не стоє, скіки ці дві бомби. Одна попала у двір, ще одна - на город. Єдина хата, куди чьотко попали. Це було 23 березня.

У той час його та родини в селі не було - виїжджали в Полтавську область. Повернулися додому, коли звідси вигнали російських військових. За хатою весь час приглядав дід дружини, який живе неподалік.

- Він тоді хотів сюди йти. І шось "зачепився язиком" з кимось. Почув, що літак летить, сховався за фермою. Каже: "Дуже гахнуло. Виходжу - хати вже немає", - продовжує Олег. - Приїжджали воєнні експерти. Я понаходив осколки, хвостові лопасті, вже огризки, то по ним експерт сказав шо це 150 і 200 кілограм бомби були. Одна упала на городі, де медпункт. Інша - на дворі, зачепило угол хати і сарай.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Сусідку розорвало на часті. Снаряд упав" - як живе Чернігів і приміські села після жорстоких бомбардувань

 

Хата тестя насправді потерпала від дій окупантів тричі, зізнається Олег. Дві бомби були останньою краплею.

- Перший раз москалі, падли, упороли осколочними 15 березня. Воно в небі зірвалося і осколками посікло криші вокруг. Тут - вибило пару вікон, - говорить. - Потом приїхали ці уроди, позаїжджали танками до людей у двори. Постояли і поїхали. Я тоді дитину, жінку та її сестру вивіз на край села, а тесть остався в нашому домі. А сюди ці уроди заїхали, зайшли вмєсте з дверима в хату, взяли, шо їм нада - покрали носки, кросовки в тестя, і уїхали. Там, де люди були, вони (російські військові. - Gazeta.ua) були "бєлі й пушисті", а як нікого немає в домі, то творили шо хотіли.

Обстрілів у селі люди досі бояться Здалеку чують, коли в небі щось летить. Прислухаються, та про всяк випадок одразу шукають, куди ховатися.

- Ми вчора стоїмо на фермі й вдруг такий гул сумашедший! Думав, то самольоти. Шукаю взглядом в небі - найти не можу. Пролітає "карандаш" - ш-ш-у-ух. Дуже низько ракета пройшла. Кажуть, вона приземлилася десь у Лубнах.

МАШИНА З ЛОКАТОРОМ

До нас підходить жінка років 55, живе за п'ять будинків звідси вище по вулиці. Її освітлене волосся в міру розтріпане, з-під широкого коміру сірого меланжевого светра виглядає чорна футболка.

Ольга Жмурко активно долучається до розмови й говорить, що по них із сусідами випустили три ракети: дві впали в сусідів, пошкодивши дах будинку. Одна - на її подвір'ї.

- Глибоко в землю увійшла, залишила вирву. Залишки боєприпасів зібрали військові, - говорить. - У той день гуманітарка була. Я на бугрі була якраз. Самольот один круг зайшов, потім другий. Летіли низько - як шось шукали. Навєрно, наших корєктіровщиків. Люди ж знали, що тут наші воєнні. Навєрно, хтось здав.

- Та не думаю, шо в нас прямо зрадники в селі, - обурюється Олег. - Тут 93-тя бригада ЗСУ стояла з 18 березня. А 25 числа виходили звідси, коли вже росіян виганяли. Я думаю, шо єслі і здали, то нєумишлєнно... Не нада язиком тиліпать! Коли йдуть тьоть Тамара з дядьой Колєй, з торбами і на все село: "Наші вже біля Красной церкви (Вознесенська церква в Тростянці. - Gazeta.ua), мені позвонив отой-то, сказав вони отак-то йдуть". Бабі 60, а мозгів - нуль. Шо тоді за інших казать?

Його односельчанка додає: важливу інформацію росіяни могли отримувати, прослуховуючи телефонні переговори місцевих.

 

- Їздила ж машина з локатором по наших вулицях. Я своїм сказала: "Не вздумайте нічого нікому казать по тєлєфону. І вопщє лучше, не звонить лишній раз", - каже Ольга. - У нас тут одна Галька є. В неї на телефоні геолокація включена. Вона ходила селом у ліс, а потім туди вісім ракет випустили. У матері моєї там дом, просто чудом Бог уберіг.

Про чоловіка, який загинув від влучання снаряду в селі, Олег чув. Це був колишній голова сільради, каже.

- Сиділи поруч із жінкою в хаті. Він у іншу кімнату тільки вийшов на секунду телефон із зарядки зняти - прилетіло! На ній трошки царапіна. А його на клочки розірвало, - додає чоловік.

Починається дощ. З Ольгою ховаємося під невеликий навіс біля магазину. Жінка ділиться враженнями від спілкування з росіянами. Вони танками заїжджали людям на подвір'я, перевіряли документи та проводили обшуки в хатах. Звірств не чинили.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вискочив на танк. Він розвернувся дулом на мене і бахнув!" - як оживає розбомблена Охтирка, яка першою зустріла російських окупантів

Жінка поговорила з росіянином, який прийшов до неї додому. Він розповів, що родом із Наро-Фоминська - міста в Московській області. Запевняв, що росіяни не воюватимуть із мирним населенням, а в селі шукають тільки військових ЗСУ.

- А в мене батько колишній військовий. Мама і каже: "Он сидить в хаті воєнний. Був в Афгані, з головою не дружить". А вони: "Нє, шо ви! Ми таких не чіпаємо", - продовжує Ольга. - Дітей, сина й доньку я поховала в хаті. Закидала їх перинами: "Сидіть і мовчіть". Росіянам сказала, шо діти виїхали в Суми. А мій син, роззява, залишив свої документи в барсетці на столі в кухні. Кажу: "Дуже спішив, бо злякався ваших танків". Вони питали, як він без документів міг виїхати? Я пояснила, що в нього є така "плитка", де всі документи (мова про застосунок "Дія" на смартфоні. - Gazeta.ua). Вони і давай інтересуваться. Я їм показала, як воно працює. Кажу: "Карточкой в магазині вже почті не розщитуємся, бо можна телефоном сразу". Вони дивувалися. Не вірили, шо таке можливе.

Попри нейтральну бесіду, жінка насмілилася задати питання росіянам про мету їхньої спецоперації.

- Сказали, шо Зеленського нада скинуть: "Ви знаєте, шо він у Францію втік?" - переповідає жінка розмову. - Багато про шо говорили і в ітогє договорилися вони до того, шо у нас, мол, забагато виборів у країні й ми часто вибираємо нових. На я йому і сказала: "Єслі живим додому повернешся - вчи тєму, шо таке демократія". І що ми диктаторський режим, як у них, не хочемо. І Януковича хай собі залишать.

×