Тривалий час ви в команді Віктора Ющенка, ви не зрадили його протягом важких часів після президентства. Чому ви залишилися?
Це питання етичне, хоча у політиці етичні категорії пояснювати важко. Це кодекс людської порядності, поваги та самоповаги. Віктор Ющенко – ідеологічний лідер. Його ціннісний ряд, як політика, як людини, – це та причина, з якої було прийнято моє рішення працювати у його команді. Беззаперечним фактом є те, що це та людина, яка дуже багато зробила для України, для того, щоб Україна справді відбулася. Цим зусиллям він ніколи не зраджував. Віктор Ющенко підняв знамено демократії і ніколи не сходив з цього шляху.
На Майдан ми виходили з різних причин. Мій мотив був позаполітичний, громадянський. Я була на Майдані тому, що хотіла змін, хотіла, щоб країна мала інше майбутнє. Це було моє свідоме рішення, моє прагнення зробити для власної країни щось більше, ніж можеш як професіонал. На той момент я вже була реалізованою людиною у своїй фаховій сфері. Але вільна незалежна демократична європейська Україна – це втілення моєї мрії, мрії моїх предків. Носієм цієї ідеї в українській політиці є Віктор Ющенко. Я абсолютно щиро поділяю ці ідеї.
Жоден інший політик, жодна інша політична сила не переконує мене у власній справжності, в тому числі у справжності цінностей, патріотизму, винесених у їхні гасла. Їхні, вибачте, роги і хвости просто прикривають певним ідеологічним декором. Якщо говорити прагматично, це бізнес на політиці або п'ята колона, ідейно заряджена у сусідній державі. І вибір не такий великий, насправді.
Понад два роки, які минули від часу завершення повноважень Президента Ющенка, були тестом на міцність його політичної команди. У скромному офісі партії вже не було чого красти – залишилася сама ідеологія. Партійний квиток не було на чому надрукувати. Це одна з причин того, що від "Нашої України" пішли кілька десятків людей. Декотрі заробили собі демонічний образ "любих друзів", яких свого часу ненавиділо натхненне демократією українське суспільство. Декотрі були просто дрібними зрадниками, які нікому не були цікаві. Тепер вони в інших партійних проектах, і люди знову покладають на них свої надії. А Віктор Ющенко залишився політичною константою.
І я заперечую будь-яку інтерпретацію Майдану як колективної помилки. Майдан був високою емоцією української нації, яка постала проти брехні, фальсифікацій, клановості режиму Кучми. Такий вчинок народу – це свідчення зрілого прагнення до свободи, це гордість, це друге народження незалежної України – і це прекрасна частина української історії. Прикро, що зараз це намагаються спаплюжити, і це знову роблять ті, хто хоче повернутися у часи убогості кучмізму, ментальної та економічної.
"Наша Україна" набирає достатній рейтинг для проходження у парламент. З чим пов'язана тенденція? Соціологи вже говорять про 3,7% підтримки виборців станом на середину вересня.
Тенденція до зростання рейтингу, яка не може нас не тішити, пов'язана, на мій погляд, з тим, що цінності "Нашої України" є універсальними. Їх поділяють незалежно від віку, але залежно від усвідомленості відповіді на питання "ким ти є". Зараз ми бачимо серйозний наступ на суверенні права Української держави. Починаючи від мови, освіти, історії. Це гуманітарна інтервенція, фронти якої позначені пам'ятниками російським колонізаторам – імператорам та радянським диктаторам. Природно, це має формувати імунітет, запит суспільства на патріотичні політичні сили. У парламенті має сформуватися про-українське лоббі, яке буде блокувати антидержавні проекти, які будуть і надалі з'являтися, бо не всі справи ще зроблено.
Коли ми почали їздити, у першому передвиборчому турі це було 12 областей, попереду – тур на 15 областей. Повірте, люди тепло нас сприймають. Певний бар'єр неприйняття подоланий. І партія, і її лідер були значною мірою оббрехані. Необхідні певні зусилля, інформаційна активність, персональні зустрічі, аби пробити цей лід недовіри. Правда все одно бере верх. Люди, які приходять на зустрічі, поділяють наші цінності. Я вірю, що це є щирими переконаннями, а для когось – навіть частиною власного життя.
Ви проїхали областями західної України. Як люди сприймають Ющенка? Про що розмовляють на зустрічах з ним?
Люди хочуть почути наше бачення майбутнього, наші пропозиції, як повернутися до правильного курсу, яким би йшла вся країна. Зараз дуже невеликий відсоток людей вважають, що ми рухаємося у правильному напрямку. Те, що відбувається, влаштовує абсолютну меншість. Люди запитують, що завадило втілити цінності Майдану, закріпити їх, повернути атмосферу демократії, реформаторський дух, який несла помаранчева команда.
У нас відбуваються відверті дискусії в регіонах. Але, попри всілякі претензії до Ющенка, люди пам'ятають, що той період був характерний соціальним спрямуванням української економіки. Ті, хто міг самостійно прогодувати родину, мав певні економічні ініціативи, хист до бізнесу, могли безперешкодно його реалізувати. Ті, хто потребував соціального захисту, його отримав у максимально наближених до реальності розмірах. Ми отримали бебі-бум 2008-2009 років завдяки десятикратному збільшенню допомоги при народженні дитини. 2008 року Україна встановила європейський рекорд за кількістю придбаних авто. Працююча українська економіка давала почуття впевненості, стабільності, реальні можливості жити краще. Ті авто купували у кредит – це найперший показник довіри до економіки і віри у власну перспективу.
Президент Ющенко щиро вважав, що очевидні переваги демократичного суспільства мають формувати потужний пул його прихильників.
Звичайно, протягом п'ятирічної президентської каденції важко зробити ці переваги настільки переконливими, щоб більшість людей зробила свій вибір на користь демократії. Сьогоднішній приклад Грузії, яка досягла набагато більше в економічних, правових реформах, добробуті, свідчить: якими б не були переваги демократичного курсу, вони не спонукають людей до об'єктивної необхідності продовження цього курсу. Мають відбутися зміни у свідомості, і на це потрібен час.
Свого часу Конрад Аденауер, коли німці були розділені на дві країни, сказав, що готовий створити такі переваги у Західній Німеччині, щоб за ними пішла Східна частина країни і це об'єднало націю назавжди. На створення таких переваг життя пішло 40 років – і це у найпотужнішій європейській економіці. Тому створити в Україні такі стимули з 5 років однієї президентської каденції майже неможливо.
Чи часто під час поїздок порушують питання Тимошенко?
Не буду приховувати, що часто запитують і про справу Тимошенко. Я впевнена, що вона має бути на свободі, бо важко говорити про власну країну, в якій опозиціонери знаходиться за гратами. Нашу країну розколюють, і в такій країні не може бути справедливого суду, тому що його рішення щодо представників одного табору не буде сприйматися у іншому таборі як легітимний і беззастережний. Відповідь на справу Тимошенко може дати тільки демократія. Люди, які розглядають судову систему як інструмент тиску на опонентів, ніколи не гарантують суд за законом жодному українському громадянину.
Але подивіться на політичну підтримку, яку отримує лідер БЮТ з боку своїх соратників. У мене враження, що партійний актив, перші номери списку, приїздять до Качанівської колонії перевірити, чи добре там замкнено засуви. І коли їхня лідерка стукає туфелькою, вимагаючи доступу до одно партійців, вони не довго затримуючись їдуть геть. Партія "Батьківщина" має понад чотириста тисяч членів, то де вони всі? Купка людей біля Печерського суду, невеличкий пікет під воротами Качанівської колонії. Ці тисячі людей, якби вони були віддані ідеям партії, уже б винесли ворота тої тюрми. Їх не мобілізують, бо партійна верхівка добре розуміє: "вона сидить" таке ж вигідне гасло, як "вона працює".
Очевидно, у них є певна домовленість з Партією Регіонів і по голосуваннях у парламенті, і по градусу громадської активності, і по немічній виборчій кампанії. Де затята боротьба?
Голосування по закону про наклеп було більше, ніж показове. Де були опозиціонери при відкликанні цього законопроекту? Їх не було в залі. Депутати так гарно влаштувалися, що залишили собі тільки один день для голосування, бо решту днів тижня треба ублажати виборців на округах. На умі одне – втретє, вчетверте, вп'яте отримати мандат, привілеї, недоторканність. Що важливіше ніж закони, по яких живуть мільйони людей? Це риторичне питання. Це ж заради них продавлюють це "покращення", добиваються зміни одних персонажів заради інших.
Думаю, справді великим розчаруванням стане об'єднана опозиція. Але людьми настільки вдало маніпулюють, що вони роблять свій вибір надто ірраціонально. Одні переконано вірять, що чинна влада – це українська влада. Інші очікують, що прийдуть інші, аби зупинити попередників або нанести удар. Як можна на це сподіватися, наприклад, від проекту неукраїнського бізнесу, який представляє інтерес в тому числі "Газпрому". Люди просто приходять подивитися на зірок спорту чи артистів з першої п'ятірки цих проектів, але я не розумію, як це проектується на політичний вибір, на очікування кращого майбутнього. Мають бути треті – але це точно не Кличко, не Тигіпко, не Королевська. Чому? Це штучні, несправжні проекти і віртуальні політики. Вимкніть телевізор – і вони зникнуть, бо за ними нічого не стоїть. Чому вони виникли? Тому що виник вакуум, в тому числі внаслідок розколу і програшу демократичної команди, і цей простір одразу заповнили неукраїнським змістом. Нам пересадили політичний силікон. Такі політики неспроможні продукувати ідеї, вчиняти політичні дії, мобілізувати прихильників, тому що їх насправді немає. Небезпечно, коли вони отримають владу – бо вони, не переймаючись долею свого народу, замінять цілу країну на штучний конструкт. Це буде підроблена Україна або, як деякі кажуть, "нєдогосударство".
Під час виборчої кампанії "Нашої України" наголошується на тому, що її лідер - єдиний не підконтрольний Кремлю. Часто говорять про те, що Путін ненавидів Ющенка. Наскільки особистий фактор спрацював в українсько-російських відносинах?
Ющенко завжди визнавав, що Росія – це потужний регіональний гравець і ніколи не легковажив відносинами України з Росією. Але його принципова позиція полягала в тому, що ми – незалежна держава, і політично, і економічно. Українсько-російські відносини у форматі Віктора Ющенка могли бути розбудовані лише на принципах взаємної поваги та взаємної вигоди. Такого диктату і ультиматумів, які ми чуємо зараз, наприклад про дешевший газ в обмін на членство у Митному союзі чи провокаційних територіальних претензій на той самий Севастополь, не було.
Пам'ятаю, як 2006 року під час візиту в Україну російський президент був вражений тією атмосферою, яка панувала у Києві. На Банкову звичайні українці могли прийти подивитися на церемонію зустрічі на ганку перед Секретаріатом Президента.
Внутрішня політика Ющенка була демократичною, і в такому форматі було неможливо обмежити інформаційний, ідеологічний вплив Росії, де телебачення є силовою структурою. Це пропагандистська машина Кремля. Така беззахисність робила і робить Україну вразливою, формувала про-російські настрої у досить значної частини українських виборців. Згадайте про цей фактор у російсько-грузинському конфлікті або так званій газовій війні України і Росії січня 2009 року.
Зараз ми наголошуємо на тому, що "Наша Україна" - єдина непідконтрольна Кремлю політична сила. Це гасло знаходить велику підтримку серед прихильників "Нашої України". Думаю, протягом двох з половиною років багато людей оцінили, наскільки важлива самостійність політичних лідерів та їхня нескомпропетованість, непоступливість у національних інтересах.
Наскільки велика деградація відбувається в українській культурі. Проблема міської культури та української культури в інтерпретації шароварщини. Де європейський культурний продукт?
Я не бачу жодної деградації. У нас непересічний культурний спадок, інша проблема – він не популяризований як український. Звідси росте наше сприйняття себе як провінційних або другорядних. Сковорода, Шевченко, Гоголь, Довженко, десятки імен – це європейський, світовий рівень. Ми маємо цілу плеяду видатних масштабних особистостей – літераторів, художників, скульпторів, акторів, режисерів театру і кіно. Завдяки ним українці є великою культурною нацією. У нас блискучий період українського відродження 20-х років ХХ століття, шістдесятників, вісімдесятників, і сьогоднішня наша культура – Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Оксана Забужко – це автори європейського рівня. У нас є прекрасні молоді письменники, надзвичайно яскраві поети, композитори світової популярності – Сильвестров, Скорик, оригінальна дитяча література. Це високий рівень рефлексії сучасного українського суспільства. Вибір кожного – чи сприймати цей процес осмислення, чи віддати перевагу телевізійним серіалам про спецназ і шоу на зразок "Дом-2", дом три, чотири, п'ять. Є безліч шоу про блондинок та їхніх собачок у діамантових нашийниках. Тут згадується Пастернак з його словами "позорно ничего не значя, быть притчей на устах у всех". Але скільки людей зараз читають Пастернака? Але я переконана, що телевізійний треш, пластикова реальність розважальних шоу будуть переможені глибиною і змістом високої культури. "І кожний фініш це по суті старт", - пише Ліна Костенко.
1 
8759
Коментарі
15