26 грудня буде рік, як колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка утримують в Лук'янівському СІЗО. Кожного дня політик займається фізичними вправами.

"Разом із сусідом по камері о 14-й годині ходимо на прогулянку в бетонний дворик на 9 квадратних метрів. Не розгуляєшся: сім на три кроки, але є залізяка, що слугує за турнік. Поперечина – на рівні грудей, тому віджимаються лежачи 150 разів за три підходи. Над головою – ґрати. Видно голуба, що сидить на поперечині, обплетеній спіраллю колючого дроту. В голові промайнуло: "Сюжет Пікассо, доповнений Пшонкою". На приварених горизонтально трубах, що слугують брусами, роблю "куточок". Тричі по 40. Потім – віджимання від лавки, присідання. Година такої прогулянки реально заряджає і вентилює легені від вікового смороду тюрми. У перервах між вправами міряю кроками дворик, тихо мугикаю пісню. У тюрмі страшенно не вистачає музики, яка дає апетит до життя", - розказав екс-міністр.

За його словами, у СІЗО йому не вистачає радіо.

"Згідно з правилами, тут можна мати телевізор, але не дозволяється радіо. Як і більшість інших заборон, це заведено з НКВДшного минулого, коли радіо було синонімом радиста-диверсанта. Забивати голову сміттям попси, що крутять на так званому музканалі зомбоящика, – не хочу. Талантів повторити улюбленого Джо Кокера, "Піккардійську терцію" чи Діану Кролл не маю. Тому мугикаю те, під що колисали мене, а я – своїх двох спиногризів: "Засвистали козаченьки", "Повіяв вітер степовий", "Чорнобривці". Давно вирішив: як вийду звідси – першим ділом попрошу Тараса Чубая заспівати "Я піду в далекі гори". Життєствердна річ", - зауважив Луценко.

×