Нещодавно в Москві госпіталізували з отруєнням опозиціонера Володимира Кара-Мурзу-молодшого. Що це було?
- Цікаво, що труяться тільки супротивники Путіна. Наприклад, Олександр Литвиненко, Юрій Щекочихін або Ганна Політковська, коли вона летіла розбиратися з терористами (у Беслан 2004-го, де чеченські терористи захопили школу - ред.). Окрім випадку з Романом Цеповим, який був з оточення Путіна. Коли відбувається усунення по-тихому й усім стає зрозуміло, що це вбивство - це наполовину провал. Можна довго гадати, що сталося з Кара-Мурзою. Думаю, його хотіли вбити, а не попередити.

А що ви думаєте про інформацію, яка з'являється про діяльність Путіна в 1990-х: корупція і кооператив "Озеро"?
- Знаєте, корупція - не найбільший гріх Путіна. Корупція є в Росії, Україні та інших державах, але вони не стають агресорами й живуть своїм життям. Корупція як проблема є у всьому світі. Але проблема загрози миру - це проблема іншого порядку. Тому на цьому тлі чергових звинувачень у корупції - це другий план. У жодної нормальної людини немає сумнівів у тому, що РФ побудована на корупції. Немає суду, корумповані силові структури, жодна людина не почувається в безпеці перед владою. Найприбутковіша робота в Росії - чиновник. Але сьогодні в цьому немає новини, це стара істина.

Цей корупційне тло можна розвинути до такого стану, щоб Путін став незручним президентом?
- Чи піде Путін із влади? Ні, не піде. Його підтримує ФСБ, тому він затишно почувається у кріслі президента. Чи тримається за владу? Тільки як представників системи. Припустімо, що існує колективне керівництво з п'яти-шести осіб. І раптом це колективне керівництво вирішує, що Путіна повинен змінити Сергій Іванов - ця зміна станеться. Але це станеться через логіку тої хунти, яка зараз при владі в Москві. Путін не спирається на народ, виборця. Він ні на кого не зважає, окрім дуже невеликої групи людей із ФСБ. У Росії владу має тільки Кремль, а сам він - під ФСБ. Ні армія, ні опозиція, ні політичні партії сил не мають. Це не другорядні гравці в російській політиці. Тому Путін піде тільки разом із крахом усього режиму. Реальна сила розвалити суть цього режиму є тільки у зовнішніх гравців.

У кого?
- У Північної Америки та об'єднаної Європи. Логіка подій веде Кремль до протистояння з ними. Причому, Заходу цей конфлікт не потрібен. Та й Україні він теж був ні до чого. Європа повільно втягується, але всі розуміють, що Путін - загроза. Із цього випливає, що всі, хто протистоятиме цьому режиму матимуть підтримку. Зокрема і Україна.

Коли ви говорите, що людина типу Сергія Іванова замінить Путіна, маєте на увазі внутрішньокорпоративний переворот чи рокіровку?
- Насильницьке усунення відхилимо як варіант. У США ще за часів СРСР була ідея про існування в Кремлі голубів і яструбів. Я не прибічник цієї теорії взагалі. Нема там ніяких серйозних відмінностей. Зате є колектив, який невеликою групою вирішує, що вони робитимуть, якщо йдеться про дуже серйозні речі. Їх можна назвати політбюро, корпорація або хунта - не важливо. Але в Кремлі немає серйозних розбіжностей, наприклад, з приводу поведінки щодо України. Люди, які належать до цього кола, спалили для себе всі мости ще в березні 2014 року, коли почали всю цю історію. Вони можуть поміняти або видозмінити свою політику тільки під тиском. Але в цьому колі не знайдеться людей, що вимагають повалення Путіна.

Єльцинський варіант, коли Путін сам захоче піти із влади, можливий?
- Єльцинський варіант - це спосіб приходу ФСБ до влади. Вони робили кілька спроб, і 2000 року вдалося. Єльцин мав три варіанти наступників - Євген Примаков, Сергій Степашин і Володимир Путін. Примаков загравав із комуністами. У Степашина був конфлікт з Олександром Волошиним (глава адміністрації президента Єльцина, а до 2003 року і Путіна - "Країна") через союз із Лужковим. А ось Путін підійшов. Він був третій, на ньому і зупинилися. Путіна підтримувала ФСБ і важкоатлети-олігархи Абрамович, Березовський, Юмашев і Тетяна Дяченко (дочка Бориса Єльцина - "Країна"). Примакова і Лужкова підтримувала інша група ФСБ і олігарх Гусинський. Це була гра. Але хоч би хто переміг, влада була б у ФСБ. А відставка Єльцина - це тактичний прийом, щоб Путіну було легше виграти вибори. Річ у тім, що місцеві еліти могли брикнути, а так їм вказали, хто буде президентом, й усі зрозуміли, як поводитися. Але вирішили перестрахуватися - почали Другу чеченську війну. Якби були проблеми, вибори через війну могли б і відкласти. Але все вдалося і війна грала на рейтинг Путіна.

А чому армія РФ у політиці - слабкий інститут?
- Історично армія в Росії не мала політичної волі. Це не Латинська Америка чи Іспанія. Російська армія - це абсолютно слухняний інструмент будь-якого уряду. Генерали думають про зірочки та як зачепитися за якийсь прибутковий бізнес. Так завжди було. Наприклад, політбюро вирішувало питання про початок війни в Афганістані. Генштаб був проти. Але прийняли політичне рішення і Генштаб СРСР розробив військовий план зі вторгнення в Афганістан.

Але та ж війна в Афганістані не посилила цілісність країни. Навіть навпаки.
- Зміни режимів у СРСР та Росії відбувалися винятково в результаті воєн. Це потрібно розуміти. Скасування кріпацького права - результат програшу в Кримській війні 1853-1856 років. Перша російська революція з Думою - результат поразки в Російсько-японській війні 1904-1905 років. Лютнева революція - результат Першої світової війни. Розвал СРСР - результат, зокрема, і невдалої війни в Афганістані. Зараз Україна - це той чинник, який приведе до краху режиму Путіна та РФ у сьогоднішньому вигляді. І від України тут мало що залежить, але й від Афганістану мало що залежало.

Що ви маєте на увазі?
- Те, що збільшувати градус напруги може тільки Москва. Дивіться, план "Новоросія" не помер, а видозмінився. Війна на Донбасі триває. Безумовно, Путін хоче захопити територію. Він комбінує тиск - воєнний та економічний, але скоро цих ресурсів не буде. Говорять про гібридну війну, але, як на мене, нічого аж такого нового немає. Росія, яка з березня веде війну, розраховувала швидко захопити Південний Схід України. Для цього була створена агентура, вона організувала масові безлади в містах. Це майже вдалося. Але, мені здається, що трагедія в Одесі все це зупинила. У цей момент прибічники "Русского мира" зрозуміли, що це все пахне великою кров'ю. У Кремлі теж це зрозуміли й вирішили не робити ставку на контрреволюцію в Україні, а зробили на війну на Донбасі. Війна - це спосіб Путіна зачепитися за Україну. Як інтенсивно її вестимуть? Не знаю. Але мир йому не потрібен, тому на нього шансів немає. Рішення воювати або ні - це прерогатива російського уряду, а не України. А сепаратисти - просто менеджери проекту. Подібно, як Кадиров - менеджер "Чеченського проекту", так само і сепаратисти - це не самостійні політики. Думаю, Путін забуксував в Україні. Чи готовий він так воювати вічно? Думаю, так.

Незважаючи на санкції?
- Санкції не так сильно і швидко б'ють по російській економіці. Так, є проблема у фінансовому секторі, підприємствам потрібні гроші. Але це й усі проблеми. Звісно, ніхто не визнає анексію Криму й окупацію Донбасу. Санкції можна посилити. Є санкції, які швидко вимотають режим. Але зараз у Заходу немає ідеї дестабілізувати або зруйнувати РФ. Є ідея загасити війну. Якщо через деякий час вони зрозуміють, що це не можливо, то поставлять завдання інакше. Так завжди було. США довго зберігали нейтралітет і не допомагали Англії та Франції в Європі проти Німеччини. Є процеси швидкі й тривалі. Але ми завжди повинні пам'ятати, що США та єдина Європа принципово сильніші за Росію.

Який шанс на реалізацію угод у Мінську- 2?
- Угоди в Мінську-1 та Мінську-2 можна зібрати разом і спалити. Жоден цей папірець не реалізують. Головне там те, що ці документи можна порушувати усім, хто має бажання. Ну, ось у нас збитий Boeing. Якщо ми говоримо, що це "сепаратисти" - російська сторона. І що можна зробити? А нічого. Якщо завтра зіб'ють ще один літак, нічого ніхто не зробить. Мінські угоди - військова хитрість Москви.

Чому Захід не має чіткої стратегії та йде на цю хитрість?
- Не зважаючи на те, що від України мало що залежить, тут свою частину роботи повинна робити і вона. Якщо один український політик говорить про сепаратистів, інший - про російські війська. Тривають суперечки. То як це зрозуміти? Якщо в країні думають, чи висилати російських журналістів з України - це показове безсилля. Розумію, що протистояти Росії у військовому плані складно, але вислати російських кореспондентів легко. Судові позови проти російської власності по всьому світу не подані (автором і лобістом позовів проти РФ був Олександр Боровик, який розробив схему позовів на 350 млрд, але пішов зі скандалом з уряду - "Країна"). Далі - Україна не розірвала дипломатичних відносин із РФ. Усе це в руках української влади, якщо вона, звісно, планує захищати інтереси країни. Грузія розірвала дипівдносини. Це не допомогло у військовому плані, але весь світ зрозумів, що це - війна. Я читаю заяви українських політиків. Яценюк, на мій погляд, усе розуміє. Що думає Порошенко - важко сказати. Але коли в розпал війни начальник Генштабу України говорить, що регулярних військ РФ в Україні немає, то як це зрозуміти? (Заява від 29.01.2015, коли тривали бої за Дебальцеве. У квітні 2015 року той же Муженко спростовував слова Путіна про відсутність регулярних військ РФ на Донбасі й оприлюднив перелік російських частин, що воюють на Сході України, - "Країна"). Думаю, Путін не безпідставно сподівається, що українці самі допоможуть йому завоювати Україну.

У руках України дві речі - відстояти незалежність і реформувати країну. Економіку слід підігнати під європейські стандарти. Україна зможе зберегти себе тільки як частина Євросоюзу. Це українське суспільство вже розуміє. Цей вибір зроблено, залишилося його реалізувати. РФ - це не така сильна країна, як здається. Вони блефують ядерною війною. Але це історія протистояння на п'ять або й 10 років. Дивно, але шансів програти в цій війні у вас вкрай мало. Україну Путіну вже ніхто не віддасть, вона занадто велика країна для його сил. Звісно, цього літа Путін може розпочати повномасштабну війну, скинувши усі маски. Але й тоді він має всі шанси програти швидко. Правда, ціна, яку Україна заплатить за перемогу, буде дуже велика.

×