Путіну припекло одразу у кількох місцях. Прикласти "Орєшнік" - не допоможе

До політичних криз у Грузії, Молдові та у Румунії додалося найбільше за останні роки загострення у Сирії. Що їх поєднує та чому Москва дивно себе поводить у ці дні, розбиралася Gazeta.ua.

Після жорсткого розгону мітингувальників у ніч на 29 листопада прем'єр Грузії Іраклій Кобахідзе пригрозив "дипломатичними заходами" послу ЄС Павлу Герчинському за те, що він висловився на підтримку опозиції. Це може бути, наприклад, видворення дипломата.

У Румунії 15 грудня можуть провести перевибори президента, якщо Верховний суд країни скасує результати вже проведеного голосування. Нагадаємо, там лідером несподівано став проросійський політик Колін Георгеску. Суд призначив перерахувати понад 9 мільйонів голосів і відбулися масові протести проти Георгеску.

У Молдові Конституційний суд підтвердив перемогу Майї Санду на виборах президента, але Партія соціалістів республіки Молдова вимагає висловити недовіру уряду Доріна Речана через кризу в енергетиці.

Додали перцю

Стрімкі політичні загострення поєднує одне: Грузія, Молдова і частково Румунія перебувають у сфері інтересів Росії. У всіх трьох державах лунали заяви про російське втручання у вибори. І Кремль протягом тижня виявляв ознаки роздратування, повторюючи, що "не втручався, але пильно стежить". Та втрутитися довелося, бо рвонуло далеко і болісно.

28 листопада стало відомо про найбільшу за останні 5 років ескалацію у Сирії. Там Росія свого часу підтримала президента Башара Асада проти повстанців, найкривавішими були бої за місто Алеппо, котрі й переломили хід війни на користь Асада.

Нині збройні сили повстанців перейшли у масований контрнаступ і захопили близько 100 квадратних кілометрів території, військову техніку, зайняли від 50 населених пунктів на півночі країни і обстріляли Алеппо. Це стало найбільшим досягненням повстанців протягом останніх років. Башар Асад негайно прибув до Москви з неоголошеним візитом і, попри відсутність Путіна, який був у Казахстані на саміті ОДКБ, вирішив чекати.

Є куди ракети кидати

Речник диктатора Дмитро Пєсков заявив, що у Кремлі не коментують візит Асада до Москви з міркувань безпеки, але "ситуація в Алеппо є зазіханням на суверенітет Сирії, Росія виступає за наведення порядку у країні".

Як саме, Пєсков не уточнив. Але у російських пабліках шириться версія можливих ракетних ударів по сирійській опозиції, котру нібито інструктують турецькі спецпризначенці. Причому нібито Ердоган таким способом помстився Росії за нічні удари по "зерновому коридору" на території України.

У західних ЗМІ акцентують на перемир'ї на близькому Сході як на вірогідному приводі для наступу опозиції у Сирії.

За даними джерела TWZ, Башар Асад попросив Путіна повернути сирійців, котрі воюють в Україні на боці РФ, однак дістав відмову. Нагадаємо, кілька місяців тому з аналогічним проханням до нього звертався прем'єр Індії Нарендра Моді. Його клопотання було задоволене.

Роздратування Кремля пояснюється просто: РФ і Туреччина були посередниками в укладанні перемир'я у Сирії, за яким Росія вивела частину своїх військ. Наступ сирійських повстанців зіштовхує лобами Росію з Туреччиною. Регулярна сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором: або після років обережних маневрувань бити горщики з Ердоганом, або обмежено підтримати Асада без завдання суттєвої шкоди повстанцям, щоб не розсваритися з Ердоганом. Якщо посваритися, то під загрозою буде "Південний потік".

Та є ще один гравець, котрий спонукає до стриманості, - Іран.

Іранський слід

За даними іранських ЗМІ, 28 листопада сирійські повстанці вбили генерала Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), що викликало осуд офіційного Тегерану.

Наступ повстанців став частиною плану "диявольського режиму Ізраїлю і США", заявив представник МЗС Ірану Есмаїл Багаї. Логічно, що Росія мала б послати сигнали до Ірану, однак, на думку низки російських пропагандистів, нині Путіну треба терміново розбиратися з керівництвом російської групи військ у Сирії, котра проґавила потужний наступ повстанців. Натомість Іран роздратовано попередив Туреччину не втручатися у справи Сирії, бо КСІР і російські війська там перебувають за запрошенням Асада, а турецькі - ні.

Проґавили загрозу

Для армії Асада атака опозиції стала такою несподіванкою, що вона нездатна була відбити удари, звернув увагу директор аналітичного центру Рамі Абдель Рахман. Довелося поспіхом залучати російську авіацію. "Дивно спостерігати, як силам режиму завдають такі потужні удари попри російську авіаційну підтримку. Явні ознаки підготовки до наступу були, але їх не взяли до уваги. Можливо, розраховували на підтримку проіранського угруповання "Хезболла?" - припустив він.

Але у "Хезболлі" якраз цими днями було чим зайнятися, - попри перемир'я, Ізраїль завдав ще низки ударів по територіях, де, за даними розвідки, спостерігалася активність бойовиків. Відтак дії сирійської опозиції є превентивними, вважає аналітик з Інституту стратегії та політики Нік Герас. "У них тісні зв'язки з угрупованнями, котрі підтримує Туреччина. Бойовики намагаються попередити можливість сирійської військової кампанії у районі Алеппо", - наголосив він.

Вогняне коло як шлях до миру?

Тож, схоже, у Кремля загострилися застарілі болячки: Грузія, Молдова, Румунія, Сирія. Якщо Путін розсвариться з Ердоганом, не виключено, що дружба з Іраном також ускладниться.

Кремлівський диктатор, судячи з його поведінки під час прес-підходу в Астані, не почув на саміті ОДКБ бажаного і опинився у вогняному колі. І наявність кількох "Орєшніків" не гарантує вирішення тривалих проблем. Тому наступ сирійської опозиції видається важелем примусу Путіна до мирних переговорів, вважає голова ГО "Україна в НАТО" Юрій Романюк, адже він може бути частиною великого плану по створенню для нього складної ситуації. Причому, припускає експерт, цей план міг бути погоджений обраним президентом США Дональдом Трампом через генсека НАТО Марка Рютте, оскільки зрозуміло, що за незмінності його позицій переговори по Україні навіть теоретично неможливі. "Асаду немає чим захищатися, а російські військові були переведені на війну з Україною, - пояснив він. - Ердоган невдало з'їздив на саміт БРІКС, де його не прийняли, він затаїв образу і нині допомагає у Сирії проти Асада. Це другий фронт для Путіна. Він на шпагаті сидить. Він не може кинути Сирію, бо це його стратегічна військова закордонна база, і на фронті проти ЗСУ дуже напружена ситуація. І йому або кидати Сирію - або Україну. Тут відкривається вікно можливостей для нас". На думку експерта. Іран навряд чи допоможе Сирії, бо армія і проксі-угруповання крани значно ослаблені.

Воювати ніким - воювати нічим

У соцмережах пояснюють наступ сирійської опозиції так: Туреччина та її проксі воюють з Росією, Іраном, Сирією та її проксі, причому нібито готується повстання всередині армії Асада.

Якщо збурення проти Башара Асада буде успішним, він ризикує залишитися без армії. Частково цим можна пояснити миттєвий візит Асада до Росії. З іншого боку, залучення до атаки на режим Башира Асада узбецького ополчення "Таухід і Джіхад" - це удар під дих Путіну, котрий протягом останніх кількох місяців спілкувався з президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійоєвим і був більш ніж задоволений результатами перемовин.

Такий демарш Узбекистану став можливим тільки за однієї умови - Мірзійоєв знає, що не варто боятися відповіді, бо її не буде. Путін у війні проти України (у тому числі, в Курській області) задіяв до 90% особового складу своїх збройних сил, у гарнізонах на території РФ залишилося 10-13% особового складу, розповів військовий експерт Сергій Грабський. Та і всередині країни потрібно залишити контингент, щоб лякати сусідів, зокрема, країни НАТО.

"Путін не має чим поділитися із вірним васалом Башаром Асадом. А як перекидати війська - кораблями? Сумніваюся, що хтось дозволить через Боспор і Дарданели. Літаками? Навіть із цієї точки зору, від позиції Туреччини залежить дуже багато", - зазначив він.

А керівники інших держав зроблять висновки - для великої геополітичної гри одного "Орєшніка" явно недостатньо. І якщо що силою придушувати демократичний поступ - це не "вирішувати" проблему, а заганяти углиб, звідки вона обов'язково "рвоне".

×