Партії зробили собі подарунок: що міняють правки до Виборчого кодексу

Коли для кампанії так мало часу, законодавство має бути максимально стабільним. Щоб виборці розуміли, як будуть рахувати голоси і визначати переможців. Треба більше часу.

Але це не вперше для України. У 2015 році з'явився закон про місцеві вибори так само в липні, а у жовтні - відбулося голосування.

Це потрібно робити раніше. Тим більше, що за останній рік у Виборчий кодекс тричі вносили поправки. У липні 2019-го ухвалили кодекс, його підписував ще спікер Андрій Парубій. У грудні президент Володимир Зеленський наклав вето, депутати внесли у Кодекс зміни. А тепер - втретє.

Міжнародна практика говорить, що за рік до виборів ключові речі виборчого законодавства рухати не можна. Це показує, що депутати від "Слуги народу" не розуміють, чого хочуть від виборчого процесу.

Навчання почнеться у найближчий місяць. Потрібен час, щоб проаналізувати деталі документа.

Буде пропорційна система у громадах із більше як 10 тисячами виборців. Навантаження на членів комісії зростає в кілька разів. Одна справа – вибори за пропорційною системою з відкритими списками (виборець може підтримати і партію, і конкретного її кандидата. Так виборці впливають на те, хто саме від партії отримає мандат. - Gazeta.ua) у містах з понад 90 тисячами виборців. Таких в Україні приблизно 30. Інше – за тією ж моделлю проводити вибори у містах з 10 тисячами. Це сотні населених пунктів. Членам комісії треба зробити 100 математичних дій, а не 10.

Нас може чекати ніч і наступний день підрахунку.

Це невдале рішення парламенту. І нечесне щодо місцевого самоврядування і незалежних кандидатів. Кандидат муситиме домовлятися з партіями. Частина з них візьмуть за це гроші. Інтереси політичних сил поставили вище за інтереси місцевого самоврядування. Це суперечить логіці. Щоб виділити кошти на ремонт мосту, не потрібно бути членом партії. У невеликих містах немає значних політичних розбіжностей. Не можуть одні депутати виступати за ремонт туалетів у школі, а інші – проти. Це дурниці.

Політики зробили собі подарунок перед місцевими виборами.

Це правда. Треба постаратися, щоб знайти політичну силу, яка реально працює у райцентрі. Парламентські партії - тим більше.

Це також вказує, що закон невдалий. Але депутати знайшли, як це обійти. Передбачили в кодексі, що висувати кандидата може обласна організація, якщо немає осередку в районі чи місті. Партіям навіть не треба розбудовувати мережу. Це імітація.

Значну частину коштів витрачають на центральний офіс, рекламу.

Розбудова осередків – це гра в довгу. А більшість партій нагадують політичні проєкти, які існують від кампанії до кампанії.

Заставу у великих містах зменшили у 9 разів. Рада вирішила проблему, яку сама ж і створила. Спочатку депутати підвищили заставу, а тепер побороли. Але її платитимуть усі. Кандидат на голову сільської ради змушений теж внести кошти, чого раніше не було.

Кодекс – великий документ. Прибрали значну кількість внутрішніх неузгодженостей.

Тепер на місцевих виборах зможуть голосувати внутрішньо переміщені особи і трудові мігранти.

Передбачена відповідальність за роздавання продуктових наборів.

Передбачили два тури виборів у містах, де більше як 75 тисяч виборців. Раніше ця норма діяла для 90 тисяч. Двотурова система – це добре. Спонукає виборців іти голосувати. А кандидатів – шукати союзників. Зростає легітимність обраних осіб.

У невеликих містах, селах, селищах до 10 тисяч виборців буде багатомандатна мажоритарка — в окрузі будуть обирати кількох депутатів. Раніше був один – мав кинути всі ресурси, щоб перемогти опонентів. Зараз він може стати навіть четвертим і бути обраним. Рівень конкуренції між кандидатами зменшується.

Не до кінця зрозуміло, як відбуватиметься голосування. Потрібно обрати і партію, і кандидата. Ключовий голос – за партію. Частина виборців можуть цього не зрозуміти.

Форма бюлетеня складна. Виборцям треба заповнювати два поля. За кандидата не галочку ставити, а писати номер.

Міжнародний досвід показує: коли держава вперше застосовує пропорційну систему з відкритими списками, до 10 відсотків бюлетенів – недійсні. Нам треба бути готовими до цього. Важлива просвітницька кампанія.

Ще один підводний камінь – списки. Їх називаються відкритими, але вони мають ознаки закритих. Кандидатам у списку партії, щоб просунутися вище, треба набрати не менше 25 відсотків від виборчої квоти (це кількість голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Її визначає територіальна виборча комісія. Для цього загальну кількість голосів за партії, які подолали 5% бар'єр, ділять на кількість мандатів. - Gazeta.ua). Це багато. Якщо кандидат їх набирає, може рухатися по списку вгору. Якщо ні, пріоритет матиме кандидат, який стоїть вище, а не той, якого підтримали виборці. Умовно, партія поставила в окрузі 10 кандидатів. На перше місце – партійного керівника. На 10-те – активіста. За останнього проголосували 1000 виборців. А за керівника – 100. Але активіст не зможе просунутися, якщо 1000 - це менше за 25 відсотків від квоти. Тоді його місце займе керівник.

Ще одна хитра річ – поняття партійного лідера. У відкритих списках передбачена людина, за яку виборці не голосуватимуть, але якщо партія набирає 5 відсотків, то партійний лідер автоматично проходить у раду. Уявімо, до ради із 20 депутатів проходить 10 партій. Це означає, що там буде 10 лідерів, яких люди не підтримували.

Система побудована так, що вплив партій більший, ніж виборця.

Експерти рекомендували Верховній Раді зробити не 25 відсотків квоти, а 5. Це було би логічно.

Пропорційна система на 10 тисяч виборців – теж неправильно. Я залишив би межу - 90 тисяч, щоб ця система працювала лише у великих містах, де є партійні осередки.

Грошову заставу не рекомендував би застосовувати до всіх. Кандидат у депутати сільської ради має платити 20 відсотків від мінімальної зарплати. Це може бути вчитель чи лікар. Мусить віддати 900 гривень просто за можливість балотуватися.

Раніше клеїли наліпку партії на пакет гречки. І він вважався не продуктовим набором, а партійною символікою. Зараз чітко передбачили - продуктові набори і спиртні напої роздавати не можна. Але залишилася можливість роздавати від імені благодійних організацій. Їх важко прив'язати до кандидата. Ця лазівка залишиться.

Не вирішили питання дочасної агітації. Кандидати можуть її починати на наступний день після реєстрації. Але кампанія вже стартувала – у Києві та інших містах багато білбордів. Політики не звітують про ці витрати.

Є проблема фейкових громадських організацій, які спостерігають за виборами. Їх юридично не можна заборонити.

Для населених пунктів із понад 10 тисячами виборців робота місцевого самоврядування може стати більш конфліктною. Раніше туди заходили самовисуванці, які не мали прив'язки до партії, не були залежними. Тепер прийдуть лише люди, які працюють на політичну силу. Де є партійний компонент, там завжди з'являється політика, відповідно – скандали. Виникатимуть на пустому місці. "Не хочемо будувати дорогу, бо ми в опозиції".

Якщо в депутата виникне конфлікт із партією, його виключать і він втратить мандат. Мають бути слухняні.

Виборчий туризм може з'явитися. Експерти про це попереджали.

Хоч у кодексі є запобіжники. Виборець не може змінювати адресу частіше, ніж раз у пів року. Але один раз це може спрацювати. Кандидат привезе 200 виборців, пропише у якійсь хаті в селі – вони проголосують і він виграє.

Це ризик фальсифікацій.

Адмінресурс може стати однією з ключових проблем на місцевих виборах. Турбують заяви представників провладної команди. Наприклад, остання Володимира Зеленського, що СБУ допомагатиме "Слузі народу" відбирати кандидатів. Це використання адмінресурсу.

Голова Закарпатської ОДА - представник провладної команди – заявив, що відстежуватиме доброчесність кандидатів від "СН" на місцевих виборах. Це не його повноваження. Не повинен узагалі до цих людей підходити.

Є заява Олександра Качури (народний депутат із президентської фракції, був адвокатом "Слуги народу" та компанії "Квартал 95". - Gazeta.ua), що на праймеріз "Слуги народу" на кандидата у мери Києва голоси рахували співробітники Офісу президента.

Проблема з тим, як Зеленський бачить організацію процесу в державі. Від нього можна почути речі, які суперечать законодавству. Показують зневажливе ставлення до місцевого самоврядування. Тому є занепокоєння, що адмінресурс буде серйозним фактором.

Ситуація цікава. У великих містах мери мають сильні позиції. Багато хто підвищив рейтинг на темі коронавірусу. У Києві Віталій Кличко зробив багато ініціативних заяв, іноді навіть випереджаючи уряд щодо карантину. Те саме в Харкові, Дніпрі.

Соціологія показує, що у Києві перевага у Віталія Кличка. У Харкові Геннадій Кернес - фаворит кампанії. В Одесі – Геннадій Труханов. У Львові – Андрій Садовий. У Дніпрі у Бориса Філатова конкуренції особливої нема.

Звісно, велике місто – це гаряча точка. Особливо, де є ідеологічне протистояння. Думаю, у великих ОТГ теж буде серйозна конкуренція. Громади отримали серйозні ресурси з бюджету.

Тому перші потенційні точки ризику – це мегаполіси. Другі – ОТГ. Треті – міста біля Києва, де дорога земля.

Негативно. У середу Верховна Рада призначила вибори. У п'ятницю – ухвалила постанову про райони. 90 відсотків, що перегони відбудуться у новому поділі.

Із формуванням територіальних громад вже мали завершувати. Але процес триває.

Щодо адміністративно-територіальної реформи децентралізації питання відкрите. Треба ухвалити зміни до Конституції. Їх спочатку Петро Порошенко ініціював. Потім – Володимир Зеленський. Але так і не прийняли. Це наступний етап реформи децентралізації. Створення префектур, префектів, ліквідація районних і обласних адміністрацій, поділ України не на області і райони, а на громади, округи й області. Про цю реформу будемо говорити ще кілька років.

Із децентралізацією роль місцевого самоврядування зросла. Раніше воно було набагато слабшим за державу. Зараз за рахунок податків у великих громадах має більший вплив.

Голова великої ОТГ – це серйозний чинник навіть в області. Якщо опозиція контролює велику кількість місцевих рад, може використовувати це для протидії центру. Бачили конфлікт міського голови Черкас Анатолія Бондаренка із президентом Володимиром Зеленським. Будемо бачити таке і далі. Якісь райони будуть слабшати, якісь – набирати потужність.

Партії зацікавлені взяти місця в ОТГ. Це вплив і ресурси. Мер Києва за статусом вищий за народного депутата України. Розуміємо роль його посади, коли починаються опозиційні рухи чи революційні ситуації. Хто контролює Київ, той має прямий доступ до Банкової. Хто може мобілізувати у Києві 10 тисяч людей на мітинг, той має прямий вплив на президента. В інших містах так само. Мер Дніпра, Харкова – впливові люди.

Місцеве самоврядування буде розвиватися. Опозиція планує скористатися цією можливістю. Провладна партія так само хоче отримати представництва в усіх регіонах. Неодноразово заявляли, що не мають підтримки на місцях, тому не можуть реалізувати задумане.

Максимальну кількість ресурсів будуть вкидати на вибори і Офіс президента, і опозиція, і регіональні еліти.

Виборчі системи не бувають хороші чи погані. Головне, як вони працюють. Мажоритарка добре спрацьовує у Великій Британії, Франції, США. Але не в Україні.

У Європі багато держав мають відкриті списки. Часто громадяни не користуються цим. Голосують за список, який висунула партія.

У нас запровадили відкриті списки. Не думаю, що це стане для нас ідеальною системою. Пропорційна на парламентських виборах – це добре. А на місцевому рівні у невеликих населених пунктах – це неадекватне рішення. Там треба було залишати багатомандатну мажоритарку.

У мене враження, що з кожним виборчим циклом громадяни ще більше розчаровуються у владі. 10 років тому було сподівання, що зі зміною політичних фігур ситуація покращиться. Зараз виборці дійшли висновку, що потрібен хтось інший. Звідси запит на нові обличчя.

Роль цифрових технологій зросла. Зеленський кампанії зробив переважно за рахунок інтернету, соціальних мереж. Зараз це будуть використовувати всі. На місцевих виборах фактор Telegram-каналів може спрацювати.

За 10 років стало менше адміністративного ресурсу. У 2010 році Янукович сильно його використовував.

Не можна сказати, що виборці відмовилися від підкупу. Однак прямий, коли дають гроші, трапляється рідше.

Наші виборчі кампанії стали менше схожими на російські. Раніше в Україні працювало багато їхніх політтехнологів. З часом, особливо після 2014 року, їх тут стало в рази менше.

Залишається колосальний вплив телебачення. Його треба обмежувати.

Безпосереднього контакту з виборцями стає менше. Партії не прагнуть створити осередки, працювати на місцях. Простіше замовити рекламу у популярного блогера чи відкрити Youtube-канал і там себе рекламувати.

За 10 років політика стала розважальною. Це тренд, який враз не закінчиться. Так відбувається у всьому світі. Популярні люди стають політиками.