Відносини між Коломойським і Тимошенко були, є і будуть. Навіть якщо президентом стане Зеленський - Рахманін

5

Оборудки в оборонній сфері не є новиною для суспільства. Денис Бігус робив сюжети про це і раніше. Газета "Дзеркало тижня", у якій я працюю, регулярно про це писала останні 5 років. Просто фокус уваги був набагато менший. З одного боку суспільство постійно дізнаючись про корупцію отримало щеплення від компроматів і мало що може його збурити. З іншого - під час виборів скандали більше розбурхують громадськість. Тому тема Укроноборонпрому отримала розголос.

По-друге, телевізійна історія зачіпає більше. Навіть соціологи відзначають - щонайменше 70% визначаються з вибором, спираючись на телебачення. Все залежить від того, наскільки широко це подаватимуть центральні канали.

Цей скандал може позначитися на шансах Порошенка. Є нюанс, про який воліють не говорити вголос, але який має значення. Команда Петра Олексійовича має змогу і бажання маніпулювати соцопитуваннями, навіть не ставлячи до відома керівників соціологічних фірм. Соціологи працюють з масивом інформації, який збирається "в полі". Можна підкупити їх на найвищій ланці і сфальсифікувати результати. А можна купити бригадира, який стоїть на чолі тих, хто бере інтерв'ю. Тоді соціолог працюватиме з масивом викривленої інформації. Ймовірно команда Порошенка працює з такими бригадирами, щоб остаточні рейтинги не показували реального впливу того ж оборонного скандалу на позиції президента. Відтік симпатій відбудеться. Питання лише - наскільки.

Він обрав напрямки, які на його думку та його політтехнологів мають максимально мобілізувати електорат, аби щонайменше потрапити до другого туру. Однією з тез була армія. П'ять років він втлумачував суспільству, що завдяки його зусиллям ми здобули боєздатну армію, зупинили російську агресію, почали перебудовувати військо, зіскочили з російської голки в оборонній промисловості. І це подавалося як безумовне досягнення. Насправді - ситуація виглядає дещо інакше. Безумовно, йому треба виправдовуватися, робити кроки у відповідь.

Якби подібний скандал трапився рік тому, ніхто Гладковського не відстороняв би і тим більше не звільняв. Гладковський - людина, яку ставив на посаду Порошенко. Наглядова рада Укроборонпрому складається з людей, більшість яких теж призначав президент. Тому він має нести відповідальність за те, що відбувається. Тож Порошенкові треба було максимально відсторонитися від цього скандалу, хоча його безпосередня причетність практично не викликає сумнівів. Він змушений виправдовуватися. На його місці так само поводився б будь-який інший кандидат.

Існування подібних схем можливе лише тоді, коли в ній беруть участь представники практично всіх владних структур. Так, власне, й було.

Про "схематоз" у сфері оборонки писали давно й регулярно: забийте відповідний запит у Google й отримаєте інформацію про безліч скандалів – на Львівському, Житомирському, Київському, Харківському бронетанкових заводах, на "Маяку", "Антонові", "Кузні на рибальському" тощо.

Усі звикли, – звикли до того, що на "оборонці" шахраюють, що журналісти про це повідомляють, і що суспільство на це особливо не реагує.

Саме тому ніхто ні на який інформаційний вибух і не чекав. Він відбувся через три обставини – близькість виборів, оприлюднення листування між потенційними фігурантами оборудки й непогану візуалізацію.

Лідер "Національного корпусу" не бере участі у президентських перегонах, але не приховує, що партія збирається йти на парламентські вибори і перетнути прохідний бар'єр. Для реалізації таких амбітних планів потрібно нагадувати про себе. А тут з'явився шикарний привід - "заробляння грошей на крові", "барижничество у Збройних силах під час війни". Це прекрасна тема для будь-якої політичної сили, щоб заявити про себе.

Ми не можемо знати про характер відносин між Білецьким і Аваковим. Припускаємо, що такі взаємини є. І що в Авакова є потреба і можливість використовувати вуличний "Нацкорпус", а у Білецького - використовувати Авакова.

Українська історія знає безліч прикладів, коли політик, який вважався чиєюсь людиною, потім починав грати самостійно. Просто раніше він використовував потужнішого політика як локомотив, який вивозить на інший обрій.

"Народний фронт" не має кандидата у президенти, який би міг поборотися за президентську посаду. Це було очевидно ще рік тому. З іншого боку ця партія або щонайменше її очільники хочуть залишитися у великій політиці. Для цього їм потрібні спільники. Такими могли бути або Порошенко, або Тимошенко.

З Петром Олексійовичем вони вели постійні перемовини протягом останніх років. Турчинов був головною рушійною силою, щоб об'єднати ресурси "Народного фронту і "Блоку Петра Порошенка", піти разом на парламентські вибори, але щоб перед цим НФ підтримав Порошенка. Та ці розмови ні до чого не привели. Сьогодні ці політсили не є союзниками. А відтак "Народний фронт" має шукати іншу точку опори. Можливо, таку знайшли у Тимошенко. Тоді їм потрібно зробити все, щоб Юлія Володимирівна потрапила у другий тур. І щоб у діючого президента падав рейтинг.

Аваков зацікавлений у послабленні Порошенка. Бо за умови перемоги другого, перший втратить посаду міністра внутрішніх справ. І перспектива "Народного фронту" не є такою райдужною, як у 2014 році. Їм потрібно шукати нові правила, обставини, умови. Вони їх шукають. І точно пошук союзників не на полі Порошенка. Якщо їхні відносини і не називати війною, то дружбою точно ні. Аваков і Порошенко - опоненти.

Психологічно тисне. Чому соціологія стала популярною в останні роки? Самі по собі рейтинги не означають нічого, це пожива для мізків. Не більше. Але рейтинги мають психологічний вплив на виборця. Завжди є велика кількість людей, які не визначилися. Такі зазвичай приймають рішення в останні тижні, останній момент і на користь потенційних переможців.

Те саме із фразою Авакова. Наголошуючи, що буде новий президент, він впливає на мізки виборців. Не говорить напряму "Порошенко програє", але водночас впливає на тих, хто не визначився: "Порошенко не переможе, голосуйте за іншого".

У чому Аваков правий: навіть якщо Порошенко переобереться на другий термін, буде новий уряд, міністри. Конфігурація 2019 року суттєво відрізняється від 2014-го. Радше за все зміни будуть докорінні.

Одразу - ні. Хоча і такий варіант можливий. Але після парламентських буде конфігурація, де все почнеться з нуля.

Є одна обставина, про яку забувають. Вибори 2014 року були не показовими. Вони проходили у специфічних умовах на тлі величезної кількості очікувань, неймовірно високого результату Порошенка. Він отримав посаду президента з величезним кредитом довіри і лояльним до себе парламентом. Робив речі, які за інших обставин Рада йому не дозволила б.

Припустімо, що Порошенко переобирається. Але майбутній парламент до нього не буде лояльний. Відповідно - такого впливу на ситуацію у Порошенка не буде. Після виборів восени Верховна Рада набагато серйозніше впливатиме на ситуацію, ніж теперішня. Вийде із затінку президента. І настрої суспільства це вже демонструють.

Ви знаєте президента, який не хотів би залишитися на другий термін? Я - ні.

Влада для багатьох людей є самодостатньою річчю. Це неймовірний наркотик. Найбільший трофей, який існує в уявленні політика. Обраний на президентську посаду з наступного дня починає думати, як подовжити свій термін. Не існує ціни, яку він не готовий заплатити. Хіба є суттєві моральні обмеження. Хоча і мораль для політики це умовна штука.

Порошенко заряджений на перемогу. Півроку тому говорили, що його рейтинг постійно падає і вже здувся, що він "збитий льотчик". Ні. Він б'ється за перемогу, як уміє. При всіх гріхах Порошенка, він боєць, непоганий інтриган, і має команду достатньо вправних технологів.

Ніяк. Якщо історія з Укроборонпромом, збройними контрактами набула розголосу, то записи - це подія для вузького кола людей, які і без того знали про відносини між Коломойським і Тимошенко. Для посвячених – у цій розмові особливої крамоли немає, а непосвячені про це не дізнаються, а якщо й дізнаються – тонкощів не оцінять.

Чому Зеленський має високий рейтинг? Тому що невдоволення, роздратування політичним класом поступово переросло у ненависть. І з'явився попит на людину поза політичною системою.

Роками українцям втовкмачували, що всі політики однакові, крадуть, домовляються. І от, людина, впевнена, що всі крадуть, всі однакові, дізнається, що існує зв'язок між Тимошенко і Коломойським. "Ну і що?" - запитає вона.

По-друге, так званий ядерний електорат Тимошенко - це здебільшого люди, які відчувають до неї особисту симпатію.

Відносини між Коломойським і Тимошенко були, є і будуть. Навіть якщо президентом стане Зеленський.

Ігор Валерійович і Юлія Володимирівна - давні знайомі. Вони сварилися, мирилися. У політиці не буває вічних союзів і вічних ворогів.

Коломойський хоче впливати на все, що відбувається у цій країні та на чому він може заробляти. Які механізми при цьому використовуються, йому байдуже. Він людина, яка не має жодних сентиментів, ілюзій. Заточений на енергійне заробляння грошей і йому це вдається. Він класичний гравець в азартні ігри. Сьогодні його головна ставка на Зеленського, але це не означає, що він не покладає надії на Тимошенко.

Юлія Володимирівна не хоче псувати відносини з Ігорем Валерійовичем, бо він впливовий, може їй допомогти. Коломойський не хоче сваритися з Тимошенко, бо вона теоретично може стати президентом. Все. Жодних теплих взаємин. Банальний політичний розрахунок.

Спільний похід у парламент, як мені здається, малоймовірний. Скоріше за все Гриценко піде з "Громадянською позицію", Садовий – із "Самопоміччю". Принаймні зараз, наскільки розумію, не йдеться про спільний список. Може бути домовленість, щоб не було взаємопоборювання. Наприклад, якщо збережеться мажоритарна складова, щоб не виставляли сильних кандидатів в одному окрузі. Можливо, будуть об'єднуватись навколо захисту результатів виборів. Але спільний похід – навряд чи.

Якби такий крок із боку Садового відбувся восени, то Гриценко мав би набагато вищий результат. Це має сенс, коли велика кількість виборців ще не визначились.

Шанс має. Справа не в кількості голосів, які можуть перетекти від умовних Садового, Чумака, Добродомова чи Гнапа. Тут радше треба говорити про психологічний ефект від факту об'єднання, про його можливий вплив на тих виборців , які не визначилися. Людей, які схвально ставляться до того, що декларує Гриценко, але до кінця не були переконані в його перемозі. Якщо він переконає їх в цьому, у нього з'являться реальні шанси потрапити до другу туру.

Такі люди приймають рішення в останній момент. Їхній обранець, з одного боку, має відповідати їхнім уявленням про розбудову держави, з іншого – у нього мають бути шанси на перемогу. Приміром, є людина, яка мені симпатична, але розумію, що шансів нема. То я проголосую за другого, який більш-менш прийнятний і має шанси. Бо третій – ще гірший.

Складно передбачити. Тільки від них самих залежить. Треба випромінювати впевненість у власних силах.

Це не той адмінресурс, який був у Кучми чи Януковича. Раніше адмінресурс будували за так званою вертикаллю влади. Була адміністрація президента і місцеві адміністрації, які де-факто їй підпорядкувались. Місцеві розбудовували горизонтальну мережу, що забезпечувала необхідний результат. Це були люди, які впливали на формування комісій, підрахунок голосів, відсутність або наявність спостерігачів. Загітувати або примусити виборця голосувати, провести на дільницю, правильно підрахувати голоси, убезпечитись від громадських спостерігачів – все робилось переважно саме через цю владну вертикаль. Зараз, завдячуючи децентралізації, відповідні схеми вибудовують, використовуючи можливості очільників органів місцевого самоврядування.

Якщо раніше адмінресурс використовувався, як засіб примусу, то сьогодні він є засобом камуфлювання підкупу. Нині головний засіб – підкуп. І гроші на підкуп часто-густо - бюджетні.

Всіх страшенно дратує велика кількість кандидатів. Дві третини з них – технічні. Зокрема, половина - Порошенка. Головна перевага технічного кандидата - місця в комісіях. Маючи багато технічних кандидатів президент теоретично матиме більшість або, якщо пощастить, 100% місць у великій кількості комісій. Формально це будуть представники від різних політичних сил, де-факто – від одного кандидата. Вони можуть порахувати голоси, як заманеться. Особливо за умови відсутності належного контролю.

Зареєстровано чимало громадських організацій, які зголосилися брати участь у виборах. Велика кількість цих структур афілійована з президентом.

Частину прилеглих до зони ООС територій ЦВК може визнати непридатною для проведення виборів. На підставі висновку військо-цивільної адміністрації. Порошенкові ці люди нецікаві, бо вони за нього не проголосують.

Ні. Підкуп став настільки буденним, що це не вважається чимось злочинним. Чим більше ширились історії з підкупом, починаючи з гречки і закінчуючи конкретною сумою, то популярнішою стала думка – вони все одно крадуть, тож я заберу назад. Багато хто з цим змирився і продавати голос стало легше.

Колись, здається, "Опора" наводила ці цифри, 7-8% готові брати гроші за голос. Але інколи людям хочеться здаватися кращими, ніж вони є. Якщо запитати у людей, чи давали вони колись хабарі, абсолютна більшість скаже "Ні". Якщо запитати, чи є у вас знайомі, які давали хабарі, абсолютна більшість скажуть "Так". Не так давно Олексій Антипович, керівник соціологічної фірми "Рейтинг", розказував, коли виборців запитали: "Якби матеріальна винагорода стала прийнятною формою передвиборчої агітації, як би ви поставились?", то майже чверть опитаних відповіли, що прихильно. Фактично, це була завуальована спроба визначити, бодай приблизно, яка кількість людей готова продавати свій голос за гроші. Якщо таких насправді так багато, це тривожна історія.

Якщо симпатизуєте політику, варто за нього голосувати. Великий відсоток голосів на президентських виборах може перевтілитись у великий відсоток на парламентських. Підтримуючи кандидата, ви підвищуєте його рейтинг і можливість пройти до парламенту. А Верховна Рада – це такий самий інструмент влади, як і президент. Коли люди почнуть підтримувати тих, до кого відчувають довіру й повагу, а не тих, хто у загальному уявленні має перемогти, тоді у великій політиці з'являтиметься набагато більше нових облич. Відсутність таких ліфтів, це вада самих виборців. Якби частіше голосували за тих, кого підтримують, то політика була б іншою.

Така небезпека є. Але суспільство і політики, якими б авантюристами, можливо, не була б частина з них, мусять зважати на зовнішній фактор. Росія завжди користається будь-якою нестабільністю в Україні. Ті, хто намагатиметься влаштувати масові акції мусять тримати в голові, що за нинішніх обставин заворушення ризикують перетворитися на некерований хаос, прорахувати наслідки якого - складно.