Інтерв'ю з очевидицею: нові подробиці підготовки псевдореферендуму в Криму

На момент початку окупації я була керівником реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК. Це був важкий час для кожного з нас. Ми, незалежно від нашої волі, опинилися в самому епіцентрі подій. На нас справді тиснули, ми повідомляли про це Київ, але столичне керівництво перебувало в процесі пертурбацій і відмовчувалося. Імовірно, не тільки в нас, але й у них, не було ясного розуміння, як діяти в такій ситуації. Тільки вони були далеко, а ми на власні очі бачили озброєних до зубів "зелених чоловічків". І при цьому мусили самотужки вирішувати, як і що робити або не робити, та прораховувати наслідки своїх дій або бездіяльності.

В останні дні лютого 2014 року, після втечі з Києва, а потім і з українського Криму екс-президента Януковича, "зелені чоловічки" зі зброєю, у військовій формі без розпізнавальних знаків, блокували активність патріотів України, зокрема кримських татар і їхнього Меджлісу, які виступили на підтримку української влади, що постала в результаті Революції Гідності. 27 лютого "зелені чоловічки" захопили будівлі керівних органів Автономної Республіки Крим, у тому числі Верховної Ради АРК. З усього Сімферополя звезли туди депутатів і в режимі закритого засідання, усупереч українському законодавству, відправили у відставку Раду міністрів АРК та її голову Анатолія Могильова. Деталі перебігу цього засідання знають лише ті, хто особисто був там присутній. Замість А. Могильова призначили очільника партії "Русское единство" Сергія Аксьонова. Стало відомо також про ухвалу провести 25 березня так званий "загальнокримський референдум" про розширення прав АРК у складі України. Після того Аксьонов заявив про невизнання нового українського керівництва та звернувся до влади Російської Федерації з проханням сприяти "у забезпеченні миру і спокою на території Автономної Республіки Крим". Підрозділи українських Збройних сил були заблоковані у місцях їх перебування. Тоді ж російські маріонетки почали підготовку до "референдуму" зі зміненим запитанням, а саме: про приєднання Криму до Росії. І призначили іншу дату його проведення – 16 березня.

Тепер про тиск. Наскільки мені відомо, увесь цей час вони вимагали, щоб на їх засіданнях був присутній керівник нашого управління та підписував протоколи. Вочевидь розраховували надати хоч якусь видимість законності антиукраїнському заколоту. Інакше кажучи, вони добивалися, щоб Міністерство юстиції України в особі керівника Головного управління юстиції в АРК Сергія Коровченка "завізувало" їхні злочинні наміри. Однак, незважаючи на загрозу життю, він відмовився з ними співпрацювати.

Більш того, він зробив усе, щоб інформація, яка міститься в реєстрах управління Мін'юсту в АРК, не потрапила до рук окупантів – оперативно закрив доступ до цих реєстрів. За півтора тижня до так званого референдуму, це було 5-те чи 6-те березня, Коровченко зібрав колектив і повідомив, що від нього вимагають те, що він ніколи робити не буде. Тож бачить єдиний для себе вихід – звільнитися з посади. Заяву він подав на ім'я щойно призначеного керівника Мін'юсту Павла Петренка, який, до речі, досі працює Міністром юстиції України. Наскільки мені відомо, Сергія Володимировича без зволікань було звільнено за власним бажанням. І він одразу залишив територію півострова. Трохи пізніше так само вчинила і я. Дехто з "корінних" кримчан залишився на місці. Про їхню долю нічого не знаю.

У будь-якому разі, псевдореферендум і насильницьку анексію Криму не визнає ані Україна, ані абсолютна більшість держав світу. На бік Росії стали лише шість невеликих країн. Генеральна Асамблея ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ й усі інші міжнародні інституції також не визнали так званий "референдум" і анексію автономії. Тішу себе, що в цьому є заслуга і нашого управління.

В інтернеті взагалі багато що пишуть. Навіщо тоді йому було залишати посаду та повертатися в Україну? Зараз хтось піднімає інформаційну хвилю, поширює замовні матеріали в ЗМІ, щоб зробити агентами Кремля і винуватцями анексії нас – людей, які були українськими державними службовцями в Криму. Ми – всі, хто тоді працював і жив в автономії, вже мало не сепаратисти. Або й сепаратисти, які "здали Крим". При тому, що до подій лютого-березня 2014-го для працівників головних управлінь Мін'юсту України автономія була звичайною територією роботи, як і будь–яка область – Дніпропетровська, Львівська або інша. Ми працювали й виконували свої службові обов'язки згідно з єдиним для всієї країни законодавством. Але декому тема Криму надто зручна, насамперед, щоб використовувати її для спекуляцій у приватних чи політичних цілях. Тому що мало хто знає, як усе відбувалося насправді. Я особисто знаю одне – ми, державні службовці, неухильно дотримувались Конституції та законів України, до останнього виконували свої професійні обов'язки, знаходячись в епіцентрі тих подій та підтримуючи один одного. А наш безпосередній начальник – Сергій Коровченко – показав себе як відповідальний керівник. Підтримував колег і не вчиняв нічого, що давало б найменші підстави сумніватися в його вірності Україні.

Він зібрав нас та повідомив про намір звільнитися лише тоді, коли стало очевидним: ситуація, що склалася на півострові, більше не контролюється українською владою. Знаю Сергія Коровченка як щирого патріота, який буде захищати свої цінності, свою країну й тих, за кого відповідає.

І ще. Хочу, щоб люди знали й пам'ятали, що на нижніх і середніх щаблях управлінського апарату – стверджую це з власного досвіду – в усі часи працювали і працюють досвідчені фахівці, переважна більшість яких чесно й професіонально виконують покладені на них державою обов'язки.