Рік звитяги: підсумки довгого лютого 2022 року

14

Фото: Генштаб ЗСУ

"Україна досягне абсолютної перемоги. Україна жива і сильна!" – саме так президент України Володимир Зеленський завершив свій історичний виступ в Конгресі США під час свого візиту до Вашингтону 21 грудня 2022 року.

А ще рік тому в цей день і президент Зеленський, і кожен з нас, і Україна, зрештою весь світ були зовсім іншими.

Події 24 лютого 2022 року задали не лише обриси цілого минулого року. Вони знаменували собою кардинальний історичний зсув і зміну епох. Щоправда, зовсім не такі, до яких прагнув російський фюрер, розв'язуючи повномасштабну криваву війну проти України та її народу.

Спробуємо розібратися у ключових змінах року, що минає.

Війна

Коли рік тому, посеред грудня 2021 року Кремль пред'явив Заходу свій ультиматум, названий "гарантии безопасности России", один із міноритарних спікерів російського вождя, заступник міністра закордонних справ РФ Рябков зарозуміло кинув в бік НАТО: "Забірайтє своі манаткі і убірайтєсь на лінію 1997 года!"

Сенс ультиматуму був простий: Захід мав визнати за РФ статус "супердержави", такого собі "СРСР 2.0". І сісти за стіл перемовин для перерозподілу сфер впливу в Східній і Центральній Європі за зразком і в дусі Холодної війни.

Цього Кремль домагався ще з лютого 2014 року. Від моменту незаконної анексії українського півострова Крим та злочинної окупації частини українського Донбасу.

І якщо Донбас у цих кремлівських розкладах слугував інструментом, спрямованим на "упокорення" України, то Криму відводилася значно важливіша роль. Він мав стати майданчиком проекції кремлівського ядерного шантажу. З нього Москва могла б погрожувати наносити ядерні удари по будь-якій столиці європейських країн-союзниць США по НАТО.

Ну, а щоб такого на сталося, потрібно було, звісно, повністю пристати на озвучений російським диктатором ультиматум.

Однак неочікувано Захід обрав зовсім іншу тактику. Замість злякатися і побігти домовлятися, почалася серйозна реформа НАТО. А американські військові вперше з часів завершення Холодної війни почали повертатися в Європу.

І, звісно, ніхто з Москвою ні про які "гарантии безопасности" в такій ультимативній формі говорити не став.

І от після довгих восьми років РФ, так і не отримавши бажаного ані по Криму (шантаж страхом ядерної війни так нікого і не вразив), ані по Донбасу (який Україна категорично і цілком раціонально відмовлялася повертати у свій склад виключно на російських умовах), вирішила піти ва-банк.

Повномасштабна війна, яку РФ розпочала проти України 24 лютого 2022 року стала не самостійним актом агресії, а черговим етапом гібридної агресії Кремля. Спрямованої і проти України, і проти Західного цивілізованого світу в цілому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Візит Патріота: що принесе поїздка Зеленського в США для перемоги України

Саме цим пояснюється провал російських військ на самому початку цієї фази війни: вони діяли за тим самим гібридним сценарієм, за яким діяли російські війська в Криму 8 років тому. Тільки цього разу все було масштабовано на щонайменше половину території нашої держави.

Стратегічним прорахунком росіян стало те, що ані ми, ані Захід не повірили в те, що це мало бути саме повномасштабне вторгнення російських військ.

Російське воєнно-політичне керівництво очікувало саме цього. І поки ми, паралізовані страхом, мали б чекати на введення майже 200-тисячного російського угруповання, колони російського спецназу і Росгвардії мали б швидко просунутися вглиб нашої території, зайняти ключові об'єкти в Києві і обласних центрах Сходу, Півдня та Центру України, і фактично повторити таким чином анексію українського Криму у 2014 році.

Однак від самого початку ворог зіткнувся з діями українських захисників, які повністю зламали його стратегічний задум, змусивши вести той тип війни, який для російської армії (незалежно від назви самої російської держави) завжди був максимально чужим і викликав панічний страх: зійтися на полі бою з професійною, мотивованою, добре оснащеною армією супротивника.

Саме до такого – незвичного і незручного, типу війни ми примусили російське воєнне керівництво, яке виросло на двох Чеченських та Сирійській війнах, де основним противником російського солдата було цивільне населення.

І саме це є запорукою стратегічного програшу РФ у цій війні.

Остаточний розвал Радянського Союзу

Коли трохи більше 30 років тому з карти світу формально зник тоталітарний монстр під назвою СРСР. Світ видихнув з полегшенням і заходився з усіх сил заспокоювати себе, що повернення в минуле неможливе. А так званий "пост-радянський простір" стане ареною для молодих демократій, які змагатимуться одна з одною за кращі моделі управління та економічного благополуччя.

І Росія, звичайно ж, мала стати лідером цього змагання. Однак Москва обрала інший, зрозуміліший і природніший для себе тип лідерства. Досить швидко повернулася до найгірших традицій не лише колишнього радянського, а й гітлерівського нацистського режиму.

За 10 місяців війни російський режим та його "спікери" перейшли від мантри про "взять Киев за три дня" до панічного перебирання пропагандистськими штампами. Які б дозволили зберегти стабільність режиму, який фактично терпить фіаско на полі бою, фактично здаючи поставлені перед собою стратегічні цілі одна за одною.

Такий стан справ відобразився не лише на внутрішньому "кліматі" в РФ (навіть попри зусилля офіційної кремлівської пропаганди), а й на регіональному рівні.

"Пост-радянський простір" не просто тріщить по швах – фактично, він уже припинив своє існування.

Міжнародні структури, покликані імітувати колишній СРСР: СНД та ОДКБ, фактично мертві. Про що свідчать результати всіх їхніх самітів, які відбулися впродовж 2022 року.

Ба більше – навіть лідери окремих колишніх союзних республік, традиційно лояльних до Кремля, таких як Казахстан, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, практично відкрито демонструють готовність відстоювати власну, незалежну від Москви позицію. І чхати вони хотіли на уявні претензії на "лідєрство" кремлівського фюрера.

Фактично, Україна зараз завершує важкий і болісний процес розпаду радянської імперії, який затягнувся ще з початку 1990-х років.

До нової геополітичної реальності – без РФ

Російський вождь після кожного свого чергового "нирка в історію" уявляв себе все більшим і величнішим "гєополітічєскім стратегом", який своїм власним "гєнієм" змінить обличчя світу.

Російське воєнно-політичне фіаско в Україні, старт якому дав 2022 рік, справді може стати такою епохальною історичною подією. Щоправда, зовсім не з тими результатами, якими у своїх вологих фантазіях марив російський бункерний вождь.

За десять місяців війни РФ спромоглася рішуче і безповоротно перекреслити усі свої здобутки, отримані за останні 20 років. Від фінансового потенціалу до доступу до міжнародних ринків, сучасних технологій, без яких російський ВПК не більше аніж пародія на "совок" в його найгірші часи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поки Брюссель грав у "Монополію", Кремль - у "Чапаєва": причини нерішучості Заходу у протистоянні з РФ

Ну а Збройні сили України, повністю скориставшись з бездарності й відвертої тупості вищого воєнно-політичног окерівництва РФ, вщент розбили міф про "вторую армию в мире". Повністю поховали всі геополітичні плани Кремля, які будувалися виключно на страхові перед "величием российского войска" і "аналоговнєтним" ядерним арсеналом.

Відтепер російську армію ніхто не боїться. Відтепер російську армію і російську державу у світі просто зневажають.

Повертаючись до ультиматуму Кремля річної давнини і основного стратегічного плану Путіна з відновлення РФ як нової світової "супердержави", висновок очевидний. Лише за 10 місяців 2022 року все це остаточно перетворилося на хворі марення російського вождя. Який все глибше затягує себе, оточення і країну в прірву, вилізти з якої росіянам не вдасться впродовж кількох найближчих десятиліть. Як мінімум.

Нова архітектура міжнародної безпеки і міжнародних відносин явно будуватиметься або в форматі повної ізоляції неадекватного російського режиму (якщо такий ще буде існувати) за аналогією з КНДР, або в форматі прийняття нових майбутніх реалій на територіях вже колишньої РФ.

Звісно, попереду ще багато важких битв – російський рейх вже програв, однак потребує остаточного розгрому. Інакше і ми, і весь світ будемо приречені на повторення усіх жахів російського терору.

Однак нема жодних сумніві у тому, що саму Україна буде одним із наріжних каменів Нової епохи – епохи української перемоги і тріумфу.

×