Україну-Русь придумав не Арестович. Чи варто дати їй шанс

Рік тому, 1-2 вересня 2021 року, в інформаційний простір країни влетіла заява Олексія Арестовича про перейменування держави Україна на Україна-Русь. Ідея почала бомбити фейсбук-кола. А дехто побачив тут зраду. Тодішній голова Верховної Ради Дмитро Разумков, реагуючи на заяву Арестовича, сказав, що "декому краще жувати, ніж говорити". Але Арестович озвучив одну із мета-ідей українського державотворення, якій більше півтора століття. Термін "Україна-Русь" фігурує в українських церковних документах, президент Володимир Зеленський дедалі частіше вживає його в промовах, а День хрещення Русі-України своїм указом він визначив як День української державності. Тож тема є досить актуальною, щоб у ній розібратися. Тим більше, що історичні ідеї є основою російського воєнного наративу.

Україну-Русь придумав не Арестович

Як зазначає українська Вікіпедія, термін "Україна-Русь" охоплює терени українських земель та водночас "підкреслює історичну, культурну, звичаєву, мовну і світоглядну спадкоємність сучасної України щодо стародавньої Русі".

Виник термін "Україна-Русь" у Галичині у ХІХ столітті – в часи, коли народжувалися центрально-європейські нації в їх сучасному розумінні. Тодішні українці називали себе або русинами, або малоросами. Паралельно ще з козацьких часів вживалося поняття "Україна" в значенні "край" и "українці" в значенні "люди, що живуть в цьому краї". Подібно до того, як в англійській існує чимало власних назв, які закінчуються на "land". New Zeland, Island, Switzerland тощо.

Якщо раніше термін "Україна" і "українці" мав більше прикметниковий характер, то в другій половині ХІХ століття слова набувають політичного та етнічного змісту.

До цього наша земля називалася: Мала Русь, Мала Росія, Малоросійська Україна, Малоросія, Малоросійський край, і в цих поняттях на той час не було нічого принизливого. Навпаки, Мала Русь розумілася як ядро, серцевина, початок. Аналогічно як Мала Польща або Мала Греція, де "мала" означає первинні історичні землі.

Землі сучасної України називали Малою Руссю чи Малою Росією із XIV століття, задовго до появи на території сучасної Росії централізованої держави.

Політично та ідейно Русь в Україні ніколи не закінчувалася.

Козаччина на перший погляд є відірваною від Русі, але це стереотип нав'язаний російським історичним наративом. Гетьман Іван Виговський, який вщент розбив московітів під Конотопом, пропонував реформувати Річ Посполиту. Землі козаків за Гадяцьким трактатом 1658 року мали стати Великим Князівством Руським у складі конфедерації з Польщею і Литвою.

Можна навести багато документів, статей, панегіриків і міжнародних договорів, титулатур князів, де наші терени іменуються Руссю, руським народом, Малою Руссю, Малою Росією. Ці назви не були приниженням, так визначали греки титули своїх митрополитів. Мала Греція – ядро, материнська земля. Велика Греція – колонії.

Перша історія нашого народу, яка справила величезний вплив на інтелектуальне середовище ХІХ століття, була "Історія русів" і виводилася вона з біблійських часів через Русь і Володимира, Литовсько-Руську державу, Річ Посполиту до козацької автономії в Російській імперії.

 

Чому ми стали українцями?

Що ж змусило малоросійський народ чи русинів відмовитися від своєї тисячолітньої назви і прийняти на себе нове ім'я українці? Це інстинкт самозбереження.

Завданням наших інтелектуалів ХІХ століття було сформувати нову ідентичність для русинів і малоросіян, розділених двома імперіями. Перші дивилися на Велику Україну і розуміли, що їхня духовна колиска в Києві, як і їх сила, що допоможе вистояти у протистоянні з поляками. Малоросам був шлях або виділитися із загальноросійського моря, або розчинитися в ньому і перестати бути собою.

Поняття "Україна" і "українці" з його яскравим козацьким ореолом ідеально підходили на цю задачу. Козацький образ був ще відносно близьким історично. Він чітко відділяв західних українців від поляків, а центральних і східних від росіян. А з іншого боку, була потреба зберегти свою руськість, історичну тяглість з традицією і культурою Давньої Русі, у той час, коли Російська імперія уже монополізувала спадковість на цю традицію.

Поняття Україна-Русь в політичній сфері вперше почав вживати Павлин Свенціцький у польсько-українському журналі "Село". "Росія каже, що Русі немає як окремої народності; ми доведемо, що справа йде навпаки і Москва тільки присвоює собі права слов'янської Русі – і побачимо, що вона відокремлюється від Європи і між нею та Заходом стане непереборна стіна – слов'янська Україна-Русь", – передбачав поляк Свенціцький. Згодом термін "Україна-Русь" набув розголосу завдяки працям Івана Франка та особливо Михайла Грушевського в його фундаментальній праці "Історія України-Руси".

У чому феномен Русі?

1000 років тому наші предки створили велику державу і культуру, яка була фронтиром європейської цивілізації на Сході Європи від Балтійського до Чорного моря. Ця держава була не тільки великою територіально і політично. Вона була комфортною для тогочасних людей.

Як тільки наш народ застає історія, помітною є його схильність до соціальної гармонії, до балансу інтересів громади, який реалізовується через вічове народоправство. Руське віче, козацька рада, майдан, сходка села в сучасній Україні – це все одна неперервна традиція.

Князівський норманський елемент додав Русі державної впорядкованості, але влада князя ніколи не була абсолютною. Тільки за одне ХІІ століття кияни тричі виганяли одного князя і запрошували іншого, програма якого відповідала інтересам більшості.

Московія як монгольська Русь

Русь була розтоптана копитами монгольської кінноти. В той же час віддалені північно-східні князівства Русі стали васалами Орди і перейняли її жорстоку політичну культуру. Так утворилося руське за обгорткою, але ординське за суттю Московське царство.

Територія Малої Русі, тобто сучасної України, через Литовсько-Руську державу залишилися в лоні традиційної руської культури. А далі через Річ Посполиту увібрали шляхетські демократичні практики, які органічно лягли на наше традиційне вічове народоправство уже у формі козацької демократії або магдебурзького права.

Далі у війні за самостійність з Річчю Посполитою Мала Русь пристала на воєнний союз із Московським царством, який виявився пасткою. Згодом церковні діячі Малої Русі – Стефан Яворський (галичанин) та Феофан Прокопович (киянин), переконали царя Петра І перейменувати його державу з Московії на Росію. Саме так, як греки в церковних документах називали їхню рідну Русь.

Ну а далі Прокопович і ціла плеяда випускників Києво-Могилянської академії допомагали Петру перетворювати відстале Московське царство на централізовану Російську імперію. Включно з обґрунтуванням права Москви на спадок Києва через ідею трьох братніх народів: Малої Русі, Білої Русі і Великої Русі (Великоросії, Росії).

Парадокс історії у тому, що Русь-Русія – це ми з вами. Після монгольської катастрофи один із уламків Давньої Русі схрестився з ордою, а в результаті він став геополітичним монстром. Коли цей монстр зростав, Мала Русь конкурувала з поляками за власну державу та ідентичність, але програвши, вирішила відігратися руками монстра-сусіда, на якого одягнули назву Русь. Далі на ідеї "собіранія Русі" постала Російська імперія, дн Малу Русь чекала перспектива повної втрати власної ідентичності та розчиненні в монгольській за суттю Російській імперії.

Ідея Русі в ідеології сучасної України

Ідея Русі завжди мала місце в ідеології державотворення сучасної України. Історія народу – це як посвідка його проживання на певній території. Діячі УНР це розуміли, тому гербом держави вони взяли тризуб, а грошовою одиницею – гривню. Як і в сучасній Україні.

В Акті проголошення незалежності та преамбулі нашої Конституції сказано, що ці документи приймаються "виходячи із тисячолітньої традиції державотворення". На День незалежності за всіх президентів молебни відбуваються у Святій Софії. Томос про автокефалію на рівні вселенського православ'я ще раз підкреслив спадковість Русі та України. Тепер День хрещення Русі-України став ще й Днем української державності, що справедливо і логічно.

Отже, ідея Русі присутня в українській ідеології. Але вона не є формотворчою, а схожа на бекграунд. Український міф базується на козаччині, російський – на збиранні земель Русі. І поки цей міф існуватиме, доти Московія не полишатиме спроб захопити Україну, тримати контроль над Білорусією тощо, Путін вестиме війну не за територію, а за історію. Як глава держави він почав її із пам'ятника Володимиру у Москві, програмних виступів та псевдоісторичних статей.

Українцям варто мислити на століття вперед

В блискучому романі Юрія Щербака "Час смертохристів. Міражі 2077 року" події розгортаються в Україні напередодні "Четвертої глобальної війни", де наша держава називається Україна-Русь. Теперішня Росія поділена і перебуває в хаосі, а зі Сходу насувається нова Чорна Орда…

Сьогоднішня війна не несе в собі нічого нового. Бойові дії проходять по тим рубежам, де билися русичі з ордами 800 або 1000 років тому.

Після монголів Велике Князівство Литовське і Руське, яке за суттю було руською державою, 300 років стримувало агресію Московського царства. Зрештою, щоб не упасти під Москву, Литовска Русь об'єдналася з Польщею в Річ Посполиту.

Тільки об'єднаний воєнно-політичний простір від Прибалтики до Чорного моря і по Кавказ замикає геополітичний півмісяць на Заході Євразії. Він стримує хвилі зі Сходу, що кілька останніх тисячоліть накочуються на Європу.

Після перемоги у цій війні ми усі хочемо бачити Україну сильною, а Росію – розділеною. Але якою ми хочемо бачити Білорусь після Лукашенка? А новгородську чи пітерську землі?

Якщо Україна хоче бути великою і вистояти, вона має поширювати свою ідеологію і вплив далі за територію України. Україна має стати ідеологічним і політичним магнітом для нової Білорусі, Новгорода, Білгородщини, Кубані і так далі. Але для цього теперішньої ідеології України замало. Щоб стати великою, Україна має повернути собі Русь!

Які негативні наслідки від ідеї Україна-Русь?

Ми тільки-но привчили Захід до того, що Україна – не Росія, перейменуванням можемо заплутати наших партнерів, так кажуть опоненти ідеї. Зрозуміло, що процес зі зміною назви держави варто запускати після нашої перемоги. Реальність уже буде іншою. Після перемоги ми повернемо собі не тільки територію, але й історію. Звичайно, цьому має передувати широка наукова і суспільна дискусія. Ви тільки уявіть який інтерес буде до теми історії та ідентичності всередині країни! Далі освітній процес, відеоігри, фільми, фестивалі та багато іншого. Процес має бути еволюційним, але він точно виведе наше суспільство на новий горизонт. А оглядатися на партнерів, "щоб їх не заплутати" – це типова меншовартісна позиція. Щоб когось не заплутати, ми ладні замовчати 1000 років власної культурної спадщини?

Чи не перестанемо ми бути українцями?

Усвідомлення і прийняття своєї руськості не означає відмову від українськості. Я розумію і відчуваю себе українцем, але коли стою у стінах древньої Софії і дивлюся на її символи, на Оранту, то відчуваю у собі руськість. Тоді коріння моєї ідентичності ідуть у віки, а травми кривавого XX століття, через які пройшов мій рід разом з усією Україною, стають не такими болючими. З'являється сила і енергія, забувається "срамотня давняя година", і оживає добра слава України. України, яка не плаче, а піднімає голову до зірок. Країна, яка мислить себе століттями вперед.

Як висновок

У цій війні ми маємо не просто перемогти Росію. Ми маємо забрати головний блок з фундаменту її ідеології "русский мир", очистити його від ординського нашарування і повернути на своє місце. В основу нової, великої, творчої держави-цивілізації Україна-Русь. Ідея України-Русі – це ідея культурного, ідеологічного, політичного і військового лідерства нашої держави на просторі від Балтики через Чорне море до Кавказу.

×