Починається літо. Колись я ледь не щороку робив книжкові огляди, починаючи їх якось на зразок "Новинки, які варто взяти на море" або "Ідеальні книжки для відпустки". Тепер так, звісно, не напишеш. Але - що б не коїлося з нашим життям, у чарівний спосіб література залишається потрібною. Про це свідчать нові книгарні, зростання попиту, активні та численні аудиторії на подіях. Отож, червневий огляд, у якому на вас чекає: розповідь про українських художників і художниць різних століть, дві актуальні поетичні книжки та один яскравий польський роман в українському перекладі.
Дмитро Горбачов, Паола Утевська. Будинок із левами: Нариси історії українського візуального мистецтва ХІ-ХХ століть. - Київ: Дух і Літера, 2024
Цікавий нонфікшн для тих, хто хоче відчути історії української "візуалки" через її героїв і героїнь яко живих людей. Один із найвідоміших українських мистецтвознавців Дмитро Горбачов та письменниця Паола Утевська підготували збірку історій про митців різних епох. У кожному нарисі - якийсь життєвий етап чи пригода художника або художниці. І не просто біографічна приключка, але пов'язана з арт-вайбом своєї епохи. Епох тут захоплено чимало: від легендарного українського бароко (у виконанні, наприклад, Алімпія Галика чи Григорія Левицького) чи зеніту розвитку реалістичного пейзажу (Петро Левченко і Сергій Васильківський) і до модерну початку двадцятого століття (Олександр Мурашко, Георгій Нарбут). Ну й, ясна річ, український авангард, представлений такими іменами, як Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Олександр Архипенко, Анатоль Петрицький і Давид Бурлюк. Ця тема - безперечний "коник" Дмитра Горбачова, який є не лише знавцем та дослідником безлічі авангардних артефактів і тенденцій, але також особисто був знайомий із деякими художниками та художницями того періоду. Отож, його оповіді часто є живими свідченнями в прямому розумінні. Наприклад, про вибрики, небезпечні та непристойні жарти Анатоля Петрицького на зразок "Мистецтво - як проститутка: що більше йому даси, то більше воно дасть".
А чому "Будинок із левами"? Це Національний художній музей України в Києві на вулиці Грушевського, в якому можна зустріти твори всіх згаданих майстрів та майстринь.
Юлія Мусаковська. Каміння і цвяхи. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2024
Нова книжка однієї з найпомітніших сучасних поеток України. Вірші 2020-х років, а отже, тексти неминуче трагічні та драматичні.
* * *
Боже, скажи, що ти
тримав його за руку
до самого кінця,
стояв біля нього навколішках,
коли розжареним ковадлом
його втискало в землю
пекуче літнє сонце,
коли навколо кружляли
бродячі пси,
зачувши кров,
забувши від голоду, хто вони
Скажи, що ти
крутив йому
найкрасивішу кінострічку
з яскравими кадрами дитинства та юності:
ось він летить із пагорба
на ровері з надто високою рамою,
летить і падає сторчака у траву,
боляче забившись,
але сміється голосно - як грім,
як більше ніколи;
ось він стискає долонями
тендітне жіноче обличчя,
плечі й стегна,
з'єднує тіло з тілом,
рухається аж до солодкого вибуху;
ось бачить у приціл
озброєних чужинців на своїй землі,
стискається в грудку -
і з першої спроби
влучає.
А більше він і не встиг,
бо ти відміряв йому
гранованою горілчаною стопкою
цього життя
так скупо, Господи,
що пов'язали його рушниками
не на шлюб,
а на муку,
на довгу, як нічна дорóга лісом
для першокласника,
смерть
...І що з того,
що ти був поряд, Господи?
Втім - і це особливо цінно - поезії з "Каміння і цвяхів" не лише ретранслюють біль і жах воєнного сьогодення (зрештою, це робить багато хто). Юлія Мусаковська вибудовує свою поетичну стратегію ще й як пошук рівноваги. Її тексти долають заніміння, долають емоційну констатацію і віднаходять адекватні реальності образи ("щука зачаїлась під плесом - як рушниця") і думки (інтелектуальне начало в цій збірці дуже виразне):
* * *
Осінь - лабіринт, в якому рік
заховає сина, листопада.
Часом той ледь чутний, мов цикада,
часом смертоносний, наче бик.
Я черкаю по стіні мечем,
я іду, нікого не чекаю.
Потече із присмаком токаю
кров з губи, що вітром розсіче.
Він гуляє тут, як вартовий,
стереже оману й безнадію -
Скіллу і Харибду. Я радію,
що між ними якось пропливли.
Хоч позаду виспіви сурми,
вороги, що стали перегноєм,
довгий меч волочиться за мною,
бо робота є - творити міф.
Восени, як повелять боги,
множаться чудовиська і вірші,
ми б'ємося з ними, безутішні,
наче повертаємо борги.
Чи то гілка, чи то ріг бика
золотом виблискує за рогом;
так по колу ходять рік за роком,
в кожного кайданки на руках.
Меч важкий, і важчий день у день.
Залишайся на зв'язку, не зникни,
і розмова, як сріблиста нитка,
з осені до виходу веде.
Артур Дронь. Тут були ми. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2023
Ця книжка належить до головних і обговорюваних новинок поезії з фронту - Артур Дронь нині захищає Україну в лавах ЗСУ. Збірка вельми різноманітна: від "поетичних портретів" до формальних пошуків та навколорелігійних розмислів. Одна з найсильніших рис поета Дроня - вміння ефектно і лапідарно працювати з емоцією, з психологією:
Побачив, що ваза зі свіжими квітами
впала.
"Зараз поправлю", - кажу
до фотографії на хресті.
Підняв вазу, а там
записка.
"Зайчик, з річницею нас.
Кохаю".
Що, однак, не заважає поетові занурюватись у метафізичні питання, в розлогі образи, зрештою, в начебто "маргінальну", але насправді постійно хвилюючу та актуальну тему "тонкого шару культури".
Література нікого не вб'є,
віршем не захистишся від кулі,
книжки не врятують від мінометів,
письмо не знайде зниклих безвісти,
тож сенсу в цьому зараз небагато.
Але в нас тепер вітри і спека.
До бліндажа долітає
трупний сморід із яру.
Ми користувались освіжувачем повітря,
але третього дня він скінчився.
Я читав тоді вибране Стуса
і після кожного вірша
нюхав книжку.
Антоні Лібера. Мадам (переклад з польської - Жанна Слоньовська). - Тернопіль: Крок, 2023
В українському перекладі Жанни Слоньовської з'явився друком важливий польський роман межі двадцятого та двадцять першого століть, "Мадам" Антонія Лібери. До певної міри це несподіваний текст: і стилізація, і гра, і піднесена проза, позначена вірою в мистецтво, кохання, ба навіть у людину (оце так постмодернізм!). Диспозиція така: 1960-ті роки, соціалістична Польща періоду відносної лібералізації. Талановитий, розвинутий, іронічний старшокласник, який шукає собі розваг і цікавих, культурно-амбітних занять, закохується в нову вчительку французької мови - вона ж нова директорка школи. Безнадійну пристрасть юнак перетворює на привід для невеличкої детективної історії. Він починає розвідувати, де живе його вчителька, дізнається неочікувано багато про її біографію, подекуди карколомну і таємничу. Зрештою, символічне "полювання" на Мадам стає такою собі одіссеєю польським суспільством, а також польським культурним життям 1960-х. Адже в процесі дослідження головний герой чимало з'ясовує і про самого себе, і про свою любов до мистецтва, до слова.
Цей своєрідний "роман виховання" написано багатою, різноманітною мовою, він сповнений алюзій, імітацій і цитат, а також - що важливо - жартів та іронії. Попри детальне занурення в свою епоху, її дрібниці та конфлікти, "Мадам" являє собою приклад цілком універсального роману.
3 
1
Коментарі
2