Якби Чорновіл став президентом, ми мали б іншу Україну. Кращу

Декомунізація б завершилася, вступ до Євросоюзу – ні

Чи була можливою перемога Чорновола? Якби переграти вибори 1 грудня 1991 року без суттєвих змін у вихідних даних – то навряд. Деякі речі в історії справді балансували на лезі ножа і легко могли закінчитися інакше. Але не 61% Кравчука проти 23% Чорновола. Втім, посипати голову попелом і клясти несвідомість українців не варто. У жодного з наших безпосередніх сусідів за СРСР президентські вибори не вигравав кандидат не з влади. Лише в одному випадку переміг націоналіст, а не комуніст. Порівнювати з Польщею або Чехією немає сенсу.

Леонід Кравчук був спочатку обраний головою Верховної Ради УРСР, а вже потім виграв президентські вибори.

Борис Єльцин спочатку був обраний головою парламенту РРФСР, потім президентом РРФСР, а президентом РФ став автоматично 25 грудня 1991 року.

Мірча Снєгур спочатку був обраний головою Верховної Ради Молдавської РСР, потім призначений президентом МРСР, потім виграв вибори президента Республіки Молдова.

Станіслав Шушкевич спочатку був обраний першим заступником голови парламенту БРСР, після того став в.о. голови, а позаяк Республіка Білорусь до 1994 року залишалася винятково парламентською – то й головою держави.

Навіть Звіад Гамсахурдіа, єдиний некомуніст з цього списку, спочатку був обраний головою парламенту Республіки Грузія, а потім уже й президентом.

Вражає подібність траєкторії перших голів держав: депутат – спікер – президент. Чорновіл не піднявся на другу сходинку, тому що в Україні більшість у парламенті належала комуністам. На відміну від тієї ж Грузії.

Однак якби у 1991 році з Кравчуком трапилося б якесь нещастя, Чорноволу ніщо не заважало перемогти. Від старої номенклатури більше ніхто не балотувався. Решта кандидатів, зокрема й Левко Лук'яненко, не взяли навіть 5%. Отже, 1 грудня 1991 року президентом України стає В'ячеслав Чорновіл…

Чи вдалося б Чорноволу змінити Україну? Якщо мати на увазі побудову раю на землі, то навряд. Але кілька важливих перетворень він би точно здійснив. Щоб не вплутуватися аж занадто в альтернативну історію, перенесемо здобутки очолюваної Чорноволом Львівщини 1990-1992 років на всю Україну.

1. Декомунізація та відродження пам'яті. Львівська область була однією з перших, яка ще за радянської влади нарівні з символами УРСР почала використовувати синьо-жовтий прапор, старовинний герб Львова та гімн "Ще не вмерла Україна". Так само тут найраніше почалася стихійна, а з серпня 1990 року підтримувана облрадою первинна декомунізація – знесення пам'ятників Леніну та перейменування вулиць. Очевидно, що президент Чорновіл дав би поштовх цьому процесу по всій Україні. У Києві так точно Ленін би впав на десятиліття раніше. Поза всяким сумнівом значно би зросла швидкість повернення до загальноукраїнської національної пам'яті імен Бандери, Шухевича та інших героїв, замовчуваних у радянські часи. Локомотивом вони потягли б за собою героїв доби УНР. Все те, що відбувається від 2014 року, сталося б набагато раніше.

2. Свобода слова. За кількістю та рівнем незалежної преси Львівщина якісно вирізнялася з-поміж сусідніх областей. Цей принцип за президента Чорновола продовжив би цінуватися.

3. Також вельми ймовірний перегляд українського правопису і зменшення на нього російських впливів.

4. Вільніші від Росії церкви. Важко прогнозувати появу Томосу. Але те, що за президента Чорновола усі українські церкви зазнавали б меншого впливу Кремля і Луб'янки – це точно.

5. Демонополізація КПРС-КПУ. Велику проблему для України становило втручання рад у господарство, а згодом – засилля "червоних директорів". На Львівщині комуністів усували від влади ще за СРСР. Тож якщо навіть президент Чорновіл не оголосив би люстрацію, "міцних господарників" у нашому політикумі поменшало б.

6. Децентралізація. Не скажу за ідею федеративної України, але сильні й вільніші від центру регіони точно були у планах президента Чорновола. Сьогодні децентралізація вважається одним з найуспішніших починань післямайданної влади, а так вона розпочалася б раніше. Галицька Асамблея показала, як можна протистояти радянській централізації, не скочуючись при цьому у сепаратизм.

7. Є підстави вважати, що визнання Голодомору геноцидом в Україні та світі сталося б набагато раніше і у більшому масштабі за президента Чорновола.

Навіть якби нічого поза цими пунктами йому досягти не вдалося, він би уже увічнив себе в історії сучасної України.

Двома основними аргументами, що їх використовують опоненти ідеї президентства Чорновола, є економіка і сепаратизм. Мовляв, В'ячеслав Максимович був ще гірше обізнаний з економічним станом країни, ніж Кравчук. А тому так само не втримав би ситуацію – і привіт, тотальне зубожіння. Крім того, мовляв, за такого президента Крим і Схід точно б стали на шлях сепаратизму. Ми втратили б території чи не до Дніпра включно. Ну а далі – прорадянська ностальгія, комуністичний реванш на президентських та парламентських виборах і, врешті-решт, СРСР 2.0.

 

Що на це можна заперечити?

Ступінь безпорадності Чорновола у господарстві значно перебільшений. Восени 1990 року через декомунізацію Львівська область опинилася у фактичній блокаді. Керівник агропрому УРСР Микола Сидоренко на селекторній нараді сказав:

"Передайте Чорноволу, що Львівщина не одержить ніякої дотації по сільськогосподарських продуктах!".

Чорновіл згадував:

"Використовуючи специфічну структуру нашого соціально-економічного комплексу, дисбаланс між промисловим і сільськогосподарським виробництвом, вони спробували обмежити постачання області, заохочували партнерів розривати зв'язки з нашими виробниками".

В цій ситуації керівництво самостійно забезпечувало Львівщину пальним і продовольством. Вугілля привозили з Кривбасу, пшеницю – з Казахстану, олію – з Молдови, картоплю – з Білорусі.

Потім облрада йшла на вихід з останньої радянської економічної кризи не шляхом посилення адміністративного втручання і дотримання "карткової системи", а шляхом впровадження елементів ринкової економіки: приватизації, сприяння розвитку акціонерного і приватного підприємництва, запуску земельної реформи. Чи впорався би Чорновіл з усією Україно краще за Кравчука – невідомо. Але точно не гірше.

Сепаратизм у Криму мав внутрішні джерела і від імені президента України не залежав. Хто б не сидів у Києві, у Сімферополі все одно вимагали б більше прав і грошей. Але анексія 2014-го не сталася у 1993-му не тому, що Україну очолював Кравчук. Просто у Росії було замало сил для цього. Та й син Чорновола Тарас наполягає на тому, що у його батька були приязні стосунки з Єльциним. Ймовірний конфлікт вони змогли б залагодити. На прикладі Помаранчевої революції та Революції гідності ми бачили, що певні регіони не завжди сприймають прозахідного кандидата. Але без воєнного втручання Росії це неприйняття так і не переростає у сепаратизм. Навряд чи за президента Чорновола було б все набагато гірше.

Чи втримав би Чорновіл владу на виборах 1994 чи 1995 року? Ні. Жодному з його сусідів це не вдалося. Крім Єльцина, який виграв коротку громадянську війну в Москві у жовтні 1993-го. Гамсахурдіа таку війну у себе програв, решта не перемогли на виборах. Чому? Тому що ситуація об'єктивно аж занадто погіршилася і населення вимагало цапа-відбувайла.

Ну а далі почалося б те саме знамените хитання українців з боку в бік між проросійськими та прозахідними кандидатами з перевиборами і революціями. Вступити до НАТО чи ЄС за таких умов було б неможливо. Але це вже точно не вина першого президента. І так, війна з Росією так само була б ймовірна, а значить – жодної союзної держави.

У кінцевому підсумку Україна 2020 року з першим президентом Чорноволом виглядала б приблизно так само, як і з першим президентом Кравчуком. Незалежна, не дуже заможна, з труднощами на Сході та Заході.

Зате вона була б на порядок більш українською з гуманітарної точки зору. Дискусії про роль Бандери так само були б уже в далекому минулому, як дебати про Голодомор – у поточній реальності.

А це вже само по собі неабияке досягнення, погодьтеся.

×