Вибори наближаються. Все більше учасників перегонів спурхують на білборди, яких теж раз у раз ряснішає. Он у мене під вікном, на клумбі-кільці, весь час щось з'являється – як не безликі "наступний" та "справедлива", так фантастичні "чесні", котрих "більше", уособлені хом'якуватим полковником у цивільному. Чи не найдовше висів один внєзапний соціаліст, він ще й зараз націляється лобом у сніг. "Награбленное властью – верну народу!" – рветься білобуквений слоган із малинового революційного тла. Колючі очі під навислим лобом-балконом так пильно свердлять не до кінця дограбований народ, що, здається, сканують м'яті гривні в людських кишенях, і просто мимохіть починаєш вірити. Цей зможе. "N прийде – порядок буде!", еге ж.
А загалом гасла-слогани майбутніх президентів якісь розмиті, загальні. Пливуть собі серед міської суєти, не зачіпаючи ні ока, ні свідомості. "Люди праці – основа України", "Мы победим!", "Президент – слуга народу", "Влада олігархів – це корупція". Манна каша, розмазана по чорному столу, як мовив Беня Крик. І обтічні фізії якихось посткомсомольців, пронозистих менеджерів-гумористів, у котрих очі бігають так, що й на білбордових зображеннях, здається, не здатні завмерти-спинитися – "зможемо", кажуть, "побудуємо успішну Україну", "країна запрацює", а між ними чемний дядечко в рогових окулярах, трохи схожий на мікс Сороса й Кіссенджера. "Гарантую повагу", каже, "компроміс – основа єдності", да-да-да. І вам наше поважання, як мовлять у Галичині, але нащо було й витрачатися на такий креатив?
З креативом узагалі в хлопців туго. Дехто навіть до плагіату вдається. Один із кандидатів мало того, що зовні – майже точна копія вже згадуваного голомозого соціаліста й теж очільник якогось там соціалістичного угруповання, в чиїх конфесійних відмінностях я вже заплутався. Так він ще й гасло злизав у колег – мовляв, ціна на газ буде знижена в чотири рази, гарантую! Але це ж саме уже гарантував інший кандидат, обіцяючи, щоправда, знизити тільки вдвічі. Порядна жінка, в окулярах, ніби вчителька біля дошки, указка лишилася за кадром, кутики губ діткнуті джокондівською усмішкою. Хіба така збреше? Вона взагалі не вміє цього. Вона тільки працює. Переважно на публіку, на совково-пенсійну частину якої впливає потужніше, ніж Вольф Мессінґ, Кашпіровський і Жириновський разом узяті. Позавчорашній день, задрапований у "навий курс", поки що дає фору всім суперникам, навіть іще одному потенційному "народному президенту", котрому лишається хіба чухати потилицю – п'ятірнею чи вилами, то вже на вибір.
Є ще один кандидат, але я його сам придумав. Скомбінував за гоголівським методом, ну ото, знаєте: "Еслі би губи Ніканор Іванича да пріставіть к носу Іван Кузьміча…" Так ось. Людина, яку чомусь заповзялися "мочити" з усіх боків, праві й ліві, не кажучи про ЗМІ, які, здається, злютувалися в одностайності. "Корупціонер!" – кричать. "Барига!" – вторують, усі разом відлунюючи запорєбриківському гуду. Поза тим, у цього чоловіка є результат, який перекриває всі сумарні негативи. Який? Безвіз, армія, церква – хіба мало? "Антикацапська коаліція", – додає Подерв'янський в останньому інтерв'ю, і тут письменник-іроніст не жартує. Так, не дуже хороший бекграунд, так – у певні періоди – превалювання змов над принципами, технологічності над ідеологічністю, закулісних "тьорок" над розмовою з народом. Мимоволі згадується інший кандидат, в якого за плечима і Майдан (причому не подіумний, а вулично-небезпечний), і фронт, і волонтерство. Але поки що немає результату. Тому й мариться чудернацький синтез: до системності першого додається безкомпромісність другого, бізнесово-діляцьке оточення підкореговується й наповнюється справдешнім патріотичним посилом, повняві щоки беруться мужніми впадинами.
Ну кажу ж, чиста гоголівщина. Фантасмагорія тобто. А взагалі – нема-нема та й подумаєш: може, щось воно таке колись і сформатується в реалі з Божою поміччю? Ну, хоча б років десь через п'ять.
1 
1
Коментарі