Ексклюзиви
Пʼятниця, 14 червня 2013 15:00
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Інша країна

"Якби ж то це було в іншій країні, то…" — цю фразу я чув давно. ­Настільки давно, що й сам почав вірити в її незаперечний зміст. Нею можна якщо й не змінювати, то хоча б пояснювати майже будь-яку ситуацію. Адже й справді, десь за кордоном платять достойні зарплати, рятують смертельно хворих, собачий послід не лишають під вікнами ­сусіда, а підбирають у спеціальні пакети й викидають до урн. На "іншу країну" посилаються люди різних соціальних категорій, вікових груп і освітніх рівнів. Навіть знайомий ливарник, якого я стрів під колишньою спільною прохідною, зітхав: "У Америці за таку роботу платять 8 тисяч доларів на місяць", — вплітаючись у багатоголосий хор професійних зітхань, де лікарі доводять своє, монтери й ліфтери — своє…

Утім, найчастіше й найглибше в цьому дусі зітхають люди творчі, митці, так би мовити. При цьому вони ще й характерно скорботніють ликом, бо, на відміну від інших, мислять державно й дбають не за банальний персональний добробут, а за речі серйозніші. За духовність, скажімо. За входження української культури до світових контекстів. "Якби такий поет був у якійсь Італії чи Португалії, його знав би весь світ…", — кажуть вони й брижать чоло. "Якби прозаїк N працював у іншій мові, він давно б мав Нобелівську премію". Скорботність на лицях творчої еліти пояснюється ще й розумінням причин подібного стану речей. Розумінням, яке монтерам-ліфтерам неприступне і яким ті, зрештою, не переймаються, від чого лиця еліти стають ще скорботнішими. І світлішають лише тоді, коли вдається, скажімо, на якомусь фуршеті тернутися об президента. Чи видати монографію про українську культуру, де собі улюбленому присвячено більше сторінок, ніж Шевченкові. Все рівно це не завадить знову й знову зітхати — переважно про мертвих: "Оце ж якби в іншій країні, то…" В іншій, але не в цій — в якій влада належить тим, кому Україна не потрібна, — давно ж сказано. Тут можновладці не видадуть відповідного указу, не проголосують парламентарі, не дадуть грошей олігархи. Це правда. Не підтримають вороже-байдужі ЗМІ.

Світ довідується про українських митців хіба завдяки скандалам, на кшталт того, що трапився недавно у Фінляндії. a, що принт, який використовувала одна з тамтешніх дизайнерських компаній, є практично копією малюнка української художниці Марії Примаченко

Як правдою є й те, що за таких умов можливий зовсім інший, особистісний набір реакцій і персональних зусиль. Скажімо, відклавши власні клопоти, зайнятися виданням творів померлого талановитого колеги. Включити в делегацію, що їде на престижний міжнародний фест, не лише себе любимого чи своїх друзів та кумів, а ще й людей зі справді гідним доробком. Згадувати й пропагувати. За кордоном і вдома. Живих і мертвих, створюючи з культури координуючий фактор. Але подолати себе, схоже, ще важче, ніж очікувати уваги від влади, яка знає Кобзона, але не уявляє, хто такий Маланюк. Чи Андріяшик, чи Ульяненко, чи Іван Марчук. То й довідується світ про українських митців хіба завдяки скандалам, на кшталт того, що трапився недавно у Фінляндії. Виявилося, що принт, який використовувала одна з тамтешніх дизайнерських компаній, є практично копією малюнка української художниці Марії Примаченко. Товарами з цим малюнком-плагіатом фіни торгують по всьому світу, а авіакомпанія FinnAir навіть прикрасила ним власні аеробуси.

Ну, але хоча б так. Бо зазнайомити світ з українською культурою в інший спосіб — малореально. Ви ж не можете ­уявити, щоб розцвіли раптом квіти Катерини Білокур чи буйні птахи Ганни Собачко по фюзеляжах літаків "Міжнародних Авіаліній України"? Там таких не знають. Лишається шлях "особистісного розповсюдження". Якось запропонував одному поважному й впливовому митцеві, мовляв, започаткуймо кампанію — з перекладами й промоцією — з висунення на Нобелівську премію двох українських авторів — прозаїка та поета. На вибір. ­Валерія Шевчука й Василя Голобородька, наприклад.

— Ох, хіба в мене два життя, щоб я його клав на їхню промоцію? — здивувався він.

І додав, скорботно зітхнувши:

— Хоча автори справді світового масштабу. Це, якби в іншій країні…

Зараз ви читаєте новину «Інша країна ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода