Імажинейшен

"Imagination is more important than knowledge" – уява важливіша, ніж знання. Десь я це прочитав, радіючи, що впорався без словника. Тішачись за сам сенс прочитаного. Бо вже давно схилявся до схожої думки, зокрема з інтуїцією. Ні, я не проти знання, усіляких там раціональних підходів чи аналізу. Але бувають ситуації, коли раціональність не працює. Скажімо – вибори. Який уже там усвідомлений стан – ходиш, ніби в тумані. Політологи і ще купа всякого балакучого люду той туман потім згустять, розводячись про "системне розуміння та глибокий аналіз непростих викликів". А інтуїція лиже серце злим вогником уже і нашіптує: "Гаплик". Ще й загострює пам'ять на деталі.

Наприклад, день після минулорічних виборів запам'ятався до дрібниць. Як і те, що підказувала уява. Чи малювала інтуїція – це речі майже тотожні. Імлистий, у ранковій позолоті Київ над таким же Дніпром. Плужник, красивий Плужник із кам'яним цупким волоссям, утупився в бруківку, ніби вириваючись з ущелини меморіальної дошки. Діти при гранітному князі біля Золотих воріт. Жовть нарцисів, блиск нікельованих залізок із кав'ярень і сонячні павуки автівок. Ніби все, як завжди. Банка на підвіконні в туалеті лікарні водників: "В.Г. Яровой. Суточ. анализ мочи на белок и ацетон". Прикмети доби, яка вже стала іншою. Чи ще ні?

"Ні, все буде добре, – скаже один шанований ексміністр, зустрівшись на Львівській площі, коли я вже вертався від приятеля з лікарні. – Ніякої катастрофи". Шанований, справді. Одне те, що він зі мною розмовляв, свідчить багато про що. Уже не кажучи про відсутність охоронців, машини і великоурядової пихи. "Але ж це спецоперація. Маніпуляція свідомістю. Це ширма, за якою роздерибанять рештки держави". "Звісно, – погоджувався інтелігентний ексміністр. – Але ніхто їм цього не дасть. У парламенті буде потужний опозиційний блок. Буде створена система противаг. Ми вже над цим працюємо". "Думаєте, новообраний не здасть України в запорєбрік?" "Хай спробує, – міністр поправив демократичного шалика. – Він не встигне доїхати до Хутора-Михайлівського, як його знесуть". Міністр-інтелігент посміхнувсь, подивився на мене, як на несмишленне дитя, протяг руку – й ми розвіталися.

Згодом, у передачі, яку я веду на радіо, гостем був З., поет, блогер і, як тепер кажуть, лідер думок. Непоганий хлопець, а головне – поінформований. Після ефіру я обрушив на його розумну, бриту наголо голову свої страхи. Спокій, вселений у мене ексміністром, давно розвіявся від подихів реальності. "Дехто з людей із нової влади орієнтований на Захід, на ЄС. Це я точно знаю, – З. сам мав стурбований вигляд. Проте хилився до позитиву. – А головне – ми маємо в парламенті Славу. Довкола нього буде групуватися все, здатне до спротиву".

Я іноді згадую ті розмови, і з міністром, і з поетом-блогером-лідером, і ще з деякими знаючими людьми. Я не оскаржую їх, дещо ці люди знали і в дечому, певно, мали рацію. Але. "Не соромся свого незнання – дослухайся до власної інтуїції", це я сам собі кажу. Та й не я один. "Інтуїція з успіхом заміняє інформацію" – ще ген коли було стверджено сатириком. Жарти жартами, а в нинішньому морі медійного зомбування, в безсистемному наборі фактів, що накривають і дезорієнтують будь-кого, інтуїція виступає таким-сяким плотиком. Не скажу рятівним, а все ж. Допомагає хоч щось розгледіти в тумані безчасся. Ну й загострює пам'ять, на деталі – зокрема

×