– Може, переїдеш до нас із дітьми, поки бункерна паскуда з ядеркою не заспокоїться? У нас хороший глибокий підвал. Чоловік подбав про воду і їжу. Дивиться, що з туалетом можна придумати, – пропонує подруга Ольга. Живе у приватному будинку в садовому кооперативі.
Увечері говоримо про те, скільки пігулок йоду їсти дорослим і дітям, якщо доведеться. За десяток таблеток віддали по 300 гривень. Рахуємо, що 20 пігулок не вистачить на всіх.
– Нагадай, щоб спустила в підвал щось таке, чим можна було б ті таблетки різати навпіл. Молодшим точно треба давати не цілу. Знесла їм конструктори, книжки й розмалюйки. Придумай щось для старших. Бо комікси за мінімум п'ять днів набриднуть. Може, кросворди повчимо їх розв'язувати? З другого боку, ми не пробували, наскільки тих ліхтарів вистачить. А свічки палити не можна.
За кілька днів зустрічаємося на каву. Ольга докупила ще 30 таблеток йоду.
– Відчуваю, що більше так не можна. Припинила спати. Не можу дітей віддати в садок і школу, бо боюся, що вибухне, коли будуть там. Ще й чоловік тисне. Він нас із вами вже в тому підвалі закрив би й лише їжу спускав би. Треба зупинитись.
Пізніше телефоную подрузі розказати, що купила добре заспокійливе.
– Знаєш, тій потворі вдалося досягти свого – я не жила. Видихнула й замкнула підвал. А тоді сіла й переказала гроші на п'ять різних бригад. Допомогло.
1 
1
Коментарі