Неможливо переплутати літак з ракетою: у "Борисполі" попрощалися із жертвами авіакатастрофи

7

Сьогодні в терміналі В аеропорту Бориспіль попрощалися з екіпажем та пасажирами рейсу Тегеран-Київ. В літак Boeing 737 влучила іранська ракета 8 січня. Тіла загиблих привезли близько 11:00. Їх зустрічали президент Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Олексій Гончарук, спікер Верховної Ради України Дмитро Разумков та президент компанії МАУ Євгеній Дихне. Під жалобну музику солдати у парадній формі віднесли закриті труни з прапором України від літака до машин. Далі їх перевозили до терміналу В. Першим винесли труну з Володимиром Гапоненком, командиром екіпажу.

 

Близько 13:00 родичі, друзі та колеги почали сходитись до трун загиблих, щоб вшанувати їх пам'ять. При вході до терміналу вони проходили через металошукач. Службова вівчарка обнюхувала їх. Потоки людей покладали квіти до трун. Більшість несли троянди та гвоздики. Більше 30 працівниць МАУ в жовтих косинках на шиї із зібраними зачісками та робочим макіяжем плакали та обіймалися біля труни. За огорожею праворуч кілька десятків фотографів та відеооператорів знімали прощання. Кілька з них пошепки сварилися за кращі місця для фото. На вулиці білявка із зібраним волоссям нервово курила та витирала хустинкою сльози.

"Я дуже добре знала Олексія, Ігоря та Вову (Олексій Науменко - інструктор, Володимир Гапоненко - командир екіпажу, Ігор Матьков - старший бортпровідник. - Gazeta.ua). Вони - дуже хороші хлопці", - розповіла Олена Шутько, стюардесса компанії МАУ. Зараз перебуває в декретній відпустці. Під час розмови робила паузи. Не могла говорити через сльози.

"Кращих небо забирає першими. Сьогодні всі плачуть, бо всі загиблі були чудовими. Не можу сказати про них жодного поганого слова. Ігор Матьков був дуже красивим. Любив посміхатися. Мріяв перевчитися на пілота. Наче вчора було, як ми стояли на зупинці і розмовляли", - додала вона.

 

"В компанії чим довше працюєш, тим краще знаєш колектив. Я працювала з 1998 року. Спершу в нас був дуже дружній колектив. Все, що траплялося залишалося в літаку. Потім почалася політика доносів один на одного, щоб вислужитись. Хлопці ніколи цим не займалися. Стали першокласними тільки завдяки таланту. Не боялася повернутися до них спиною. З ними можна було і в вогонь і у воду летіти. Сумно, що начальтво допускає польоти над зоною бойових дій. Якби не вони, то хтось інший би загинув. Вову взагалі дружина не пускала. Він казав: "Якщо не я, то хто ж?". Був дуже відповідальним", - згадала Шутько.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катастрофа літака МАУ: секретар РНБО пообіцяв продовжувати роботу до покарання винних

Праворуч від терміналу стояли 5 машин "швидкої". За кілька метрів від них високий чоловік гойдав візок з дитиною. Очі вологі від сліз.

"Немає з ким дитину залишити. Дружина - бортпровідниця. Поки я з дитиною, вона прощається із колегами. Я працював з ними всіма. Коли прийшов у компанію, Олексій Науменко вже був тут", - сказав Андрій Мартинюк, пілот МАУ.

"Він пройшов довгий шлях до авіації. Працював в кількох компаніях. Був дуже освітчений у всьому, що стосувалося техніки. Коли треба було когось підтягнути, то завжди його посилали. Брав на себе складний фронт робіт. По-людськи, з ним було приємно спілкуватися.

Гапоненко був другим пілотом, коли я прийшов. Він швидко доріс до командира. Був дуже неоринарною людиною із своєрідним мисленням. Таких людей мало. Мав багато хоббі. Цікавився фінансами. Міг цікаво про це розповісти. Настільки глибоко вникав в ті теми, які йому були цікавими, що легко міг стати професіоналом і в інших сферах. Він дуже любив дітей. Другий пілот Хоменко раніше був військовим пілотом, як і я. Він пройшов довгий шлях, перш ніж потрапити до МАУ. Був спочатку замкомандиром, а потім командиром авіаційної ескадрилії. Запрошував мене як ветерана до частини. Хлопці першокласні профі. Навіть думки не виникало, що сталася помилка пілотів. Коли у людини льотний стаж більше 6 тисяч годин, то це вже професіонали високого класу", - додав Мартинюк.

 

У капітана екіпажу Володимира Гапоненка було майже 12 тисяч год. льотного стажу. Іранські ЗМІ в перші дні після падіння заявляли, що літак впав через технічні несправності.

"У нас постійно проходять аудити, перевірки та тренажери двічі на рік. Не вірю в те, що розслідування буде проведено чесно. Неможливо переплутати пасажирський літак з ракетою..Американські летять зі швидкістю 1000 кілометрів на годину. Літак при зльоті встиг набрати тільки до 500 кілометрів на годину. Ракета та літак літають на різних висотах. Гігантську махіну не побачити навіть механічно неможливо. Є політична відповідальність. Хтось мав це прорахувати. Що стосується затримки через перегруз, то це робочі моменти, що часто трапляються. Коли пасажир сидить і бачить через ілюмінатор, як несуть його речі з літака, то починає істерику. Через це можуть затримати літак. Від думок про катастрофу рятує мала дитина, що вимагає уваги. Коли лишаюсь один, то підкочується ком до горла. Дивно, що вони сфотографувалися перед вильотом. Я хоч в прикмети і не вірю, але зазвичай екіпажі так не роблять", поділився Мартинюк.

 

До пілота підійшла дружина в чорній довгій шубі.

"Я про тебе вже всі таємниці пресі розповів", - пожартував пілот.

Жінка, ледь посміхаючись, взяла його за руку й повела до зупинки. Звідки з великим букетом рожевих троянд йшов чоловік в чорному пальто з хутром на комірі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Десятки зруйнованих родин: ким були жертви авіакатастрофи в Ірані

"Я добре пам'ятаю одну з провідниць, Юлію Сологуб. Вона була моєю бортпровідницею тільки раз, але все одно хочу висловити свою громадянську позицію та попрощатися з нею та іншими членами екіпажу. До катастрофи вважав, що цивільна авіація – це безпечний вид транспорту", - cказав 35-річний Павло Мельник, пасажир МАУ.

В оточенні двох жінок повільно йшов літній чоловік. Розгублено дивився по сторонах. У зустрічних жінок кілька разів питав, як пройти до зупинки.

"Я прийшов попрощатися із синочком дружининої сестри Льонєчкою (Олексієм Науменком. - Gazeta.ua). Він завжди мріяв про небо. В нього і батько постійно літав. Він був чудовим сином та батьком двох дітей", - розповів 76-річний Станіслав Іванович.

 

Біля урни курив чоловік в цивільному одязі та капелюсі із знаком літака. Говорив хриплим тремтячим голосом.

"Я знав всіх і пілотів і бортпровідників. Вони професіонали високого рівня. Прийшов сьогодні віддати свій громадянський борг своїм колегам. Це був посилений екіпаж", - сказав Олег Соболєв, державний інспектор з авіаційного нагляду за льотною експлуатацією.

З терміналу вийшла білява жінка з розкуйовдженим волоссям під руку з блідим чоловіком у чорному пальто. Від сліз на обличчі жінки розтеклася крапля туші.

"Ми прийшли до Гапоненка, друга нашої родини. Це велика втрата для всіх нас. Він був світлою та доброю людиною", - сказала 44-річна Наталія Садченкова.

"Він любив сім'ю. Писав вірші та тримав вдома птахів. Мабуть, вони нагадували йому про небо навіть тоді, коли він був не там. Він любив життя та свою професію. Тому і полетів на небо назавжди", - додала вона.

 

×