Після Віктора Маслова не залишилося розлогих інтерв'ю, документальних фільмів, книжок і дисертацій. А те, що дійшло до нас, написали за нього журналісти. Такі тоді були часи: тренери та футболісти не вміли "продавати себе", як тепер, навіть не здогадувалися про таку можливість.
У тренера, який випередив час і назавжди зробив київське "Динамо" найсильнішою командою Радянського Союзу, не було вищої освіти. Коли без обману, то її не мав тоді жодний тренер. Власне, як і тепер. Усі вони лише значилися студентами, професійно граючи у футбол. Зате геніальний московський тренер володів феноменальним відчуттям футболу і чоловічим характером. Без цього в Маслова нічого не вийшло б.
Тепер, коли відтоді минуло понад пів століття, головним його рішенням видається відрахування з київського "Динамо" трьох найкращих гравців, киян, улюбленців публіки – Віктора Каневського, Олега Базилевича та Валерія Лобановського. Ці футболісти були в зеніті слави та в розквіті літ – їм було по 26. Але на відміну від інших представників чемпіонського складу 1961 року – Турянчика, Щеголькова, Біби, Серебряникова, Сабо – ці троє не вписувались у футбол майбутнього, в який мала грати команда, котру Маслов створював у Києві.
Треба було володіти міцним характером, аби наполягти на своєму. Піти проти громадської думки, яка вважала відрахованих Масловим гравців найкращими в "Динамо". Тренер виявився правий – за рік усі забули вчорашніх улюбленців. Уболівальники отримали нових кумирів – Бишовця, Мунтяна, Хмельницького, Пузача, Медвідя, Соснихіна, які разом із "ветеранами" тричі поспіль ставали чемпіонами, назавжди залишивши футбольну Москву позаду футбольного Києва.
Минув час. Лобановський повернувся до "Динамо" вже як тренер, узявши найкраще з досвіду того, хто колись вигнав його з команди. І гідно продовжив його справу.
2 
1
Коментарі