31 травня 2017-го на 85-му році життя помер колишній предстоятель Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Хворів на цукровий діабет. Перед смертю два дні лежав у лікарні.
"Любомир Гузар — великий мудрець. Він своїм прикладом показував, як маємо жити, — розповідає колишній міністр культури 60-річний Василь Вовкун. — Своїми промовами будив у людях моральні, духовні та культурні цінності, які багато хто з нас утратив. Блаженнійший часто збирав митців у своїй резиденції. Розпитував про проблеми, допомагав знайти рішення. Мовляв, церква й культура — це речі, які формують обличчя нації. Їх треба берегти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оголосили конкурс ілюстрацій на книжку Гузара
Любомир Гузар був великим оптимістом. Вірив, Україну чекає славне майбутнє. Доводив це на прикладі греко-католицької церкви. Говорив: "Коли наша церква з підпілля попала в ГУЛАГи, ніхто не вірив, що вона відродиться. Але чудо сталося. Греко-католицька церква стала всеукраїнською та її патріархат стоїть на березі Дніпра".
Любомир Гузар народився у Львові. 1944-го із родиною емігрував у Австрію — його батько Ярослав Гузар потрапив у списки НКВС на заслання до Сибіру. Згодом родина переїхала у США.
"У Львові батько був урядовцем земельного банку, а у Нью-Йорку, в Брукліні, складав брудні простирадла в готелях. Мати працювала на фабриці, де виготовляли електричні прилади. Туди ж пішла й сестра. Але ніхто тим не переймався. Кожен тішився, що хоч якусь роботу має"
Там Любомир закінчив колегіальну семінарію святого Василія, Католицький університет у Вашингтоні та Фордемський — у Нью-Йорку.
1958 року отримав сан священика. Переїхав до Риму. Викладав у Папському місійному університеті "Урбаніана". 1977-го Верховний архієпископ Йосип Сліпий висвятив його на єпископа.
Сім років був генеральним вікарієм Львівської архієпархії в Римі. В Україну повернувся 1993-го.
"Потяг зупинився на кордоні. Я побачив, як дев'ять жінок тягнуть залізну шину, на якій їдуть поїзди, — казав Гузар. — А поруч стоїть чоловік із папіросою і щось наказує їм. Подумав: "От, маєте рівноправство жінок".
Жив у селі Зимна Вода поблизу Львова. Був духівником у Львівській семінарії. У січні 2001 року на надзвичайному Синоді єпископів його обрали верховним архієпископом Української греко-католицької церкви. За місяць став кардиналом католицької церкви. 2002-го прийняв українське громадянство.
"Я 46 років жив поза Україною, — говорив Блаженнійший. — Там було добре, спокійно. Але на чужині завжди залишався громадянином другого класу. Мені приємніше пройтися сільською вулицею в Україні, ніж жити в Римі чи Нью-Йорку".
Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церкву 10 років. 2011-го керівництво церквою передав колишньому ректорові Львівської духовної семінарії Святого Духа 47-річному Святославу Шевчуку.
"Мета нашої праці — служіння церкві. Ми стараємося це виконувати, доки можемо це робити ефективно", — пояснював своє рішення Любомир Гузар.
Останні роки жив у резиденції в селі Княжичі на Київщині.
"Відколи залишив пост настоятеля церкви, моє життя помітно змінилося, — казав Блаженнійший. — У мене з'явилося більше вільного часу. Але менше сил, аби робити те, що хочеться".
Був співзасновником Ініціативної групи "Першого грудня".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Розпещена дитина нещасна" - 10 цитат Любомира Гузара про виховання дітей
Востаннє публічно виступав у березні 2017-го. У Верховній Раді виголосив промову до 100-річчя Української революції.
"При Божій помочі доведемо до завершення процес формування держави, в якій кожен із нас почуватиметься щасливим", — говорив Гузар.
"Якось на Пасху у святий понеділок запросив Блаженнішого на проповідь у Патріарший собор, — згадує єпископ-помічник Київської архієпархії УГКЦ владика Йосиф Мілян. — З пошани вирішив сказати йому кілька теплих добрих слів. Він почав сміятися в бороду. Коли я закінчив, говорить: "Владико, я вас прошу, лишіть ще щось на мій похорон".
"Блаженніший мав чудове почуття гумору, — каже Йосиф Мілян. — Якось були у нього в Княжичах на скромній вечері. За розмовами довго засиділися. Блаженніший повернув голову до вікна і сказав: "Місяць — як сонце, дорога — як стіл. Якби був гостем, уже би йшов додому". Всі розсміялися. Помолилися й розійшлися".
Нагороджений орденами Князя Ярослава Мудрого III–V ступенів, "За заслуги" III ступеня.
Похований 5 червня 2017-го у крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.
У жовтні минулого року у львівському видавництві "Місіонер" вийшла книжка Любомира Гузара "Учителю, іду за тобою". Це — збірка його проповідей за останні вісім років. Коштує 120 грн.
В Івано-Франківську вулицю Новгородську перейменували в травні цього року на честь Любомира Гузара. В Галичі його ім'ям назвали нову вулицю.
На честь кардинала перейменують вулицю і в столиці.
В Україні 15 лютого з'явилися нові пам'ятні монети номіналом 2 і 5 грн. Вони увійшли в серію "Видатні особи України". Присвячені персоні Любомира Гузара.
Що казав Любомир Гузар
Мама наставляла: "У церкві тебе слухають усі. Але якщо тільки одна людина чує, то вже маєш успіх". Люди говорять: як ви гарно сказали. Але ще ніхто не сказав: який добрий після вашої проповіді я став.
Віра – це шлях пізнання дійсності, містичне відчуття Бога.
Треба їхати за кордон, навчатися там – і повертатися. Так зробила Японія наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Вона не була розвинутою державою. Але вислала студентів по цілому світу. Вони повернулися й застосували те, чого навчились. Так Японія стала потужною.
Проблема єдності церкви не є ані політичною, ані суспільною. Це проблема релігійна. Ісус Христос постановив одну церкву, єдину. Але ми, люди, через наші гріхи поділені. Кажемо, що маємо чотири церкви в Україні – три православні і греко-католицьку. Це – не правда. Маємо одну церкву, але поділену.
Релігія – це не знання про Бога. Релігія – це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в інтернеті чи по телефону? Ні. З Господом – так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим.
Я не спеціалізуюся на тому, щоб молитися за людей. Кажу: Господи, Ти знаєш, що йому потрібно, Тобі поручаю його, а Ти роби з ним, що хочеш. Бо просять: щоб він здав іспит, щоб був здоровий. А може ліпше, щоб він не здав? Хіба я знаю, що Бог для нього хоче?
Молитва не залежить від часу. Це монахи хваляться: молимося 6 чи 8 годин на добу. А один старий отець сказав: не докучайте Господу нещирими молитвами, бо вартість молитви не у тривалості, а в щирості.
Майдан молився не через страх, він просив перемоги.
Армія без держави – ніщо, і держава без армії – теж ніщо. Думаю, війна дала об'єднувальний ефект.
На мою думку, це навіть не війна, а щось одностороннє. Це – ціна свободи. Ми повинні оборонятися доти, доки на нас нападають.
Чому люди розчаровані? Бо не усвідомлюють: матиму стільки, скільки попрацюю.
Говоримо: "Яка радість – стільки нових облич у Верховній Раді". А я питаю себе: чи за тими обличчями стоять нові серця?
Наші вояки пішли на фронт непідготовленими. Не кажу про зброю. Говорю про психологічну готовність. Коли навколо себе побачили поранених і загиблих товаришів, це справило на них колосальне негативне враження.
Мусимо працювати над собою. Ще дуже багато людей продають себе за гріш. Потребуємо духовного очищення.
Діоген одного дня виліз із бочки, в якій жив, і зі свічкою в руках почав ходити базаром й розглядатися, немовби чогось шукав. На філософа звернув увагу цісар Олександр Македонський і запитав, що той шукає. Діоген відповів: "Людину". Яку людину цей мудрець шукав? Є такий опис: це – особа, поспілкувавшись з якою, приглянувшись до поведінки якої і зрозумівши позицію якої, ми стаємо кращими, починаємо іншими очима дивитися на себе, по-іншому почуватися і хочемо позитивно ставитися до інших. Чи зустрічали ви колись таку особу? Скільки знаєте людей, з якими бажаєте поспілкуватися?
Говоріть одне з одним і, головне, – почуйте одне одного.
Моя родичка, вчителька, викладала математику в донецькій школі. Коли постала Українська держава, то почала говорити українською. Учні запротестували, просили перейти на ту мову, яку всі розуміють. Ну, то вона перейшла на англійську.
Коли люди зустрічаються? На похороні, на вінчанні. І трохи менше – на хрестинах.
Ми стоїмо на порозі великого майбутнього.
Радів би, якби не лише читали Тараса Шевченка, а й перейняли дух українства, який він так прекрасно схопив. Тоді справи, з якими сьогодні боремося, перестали б бути такими важливими. Тому що ми були б свідомі, хто ми є.
Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх.
Свобода – це можливість робити добро.
Бороду запустив, коли пішов до новіціату в монастирі. Частину його відбував у Німеччині, решту – в Італії. Мама з сестрою жили в Америці. Після трьох чи чотирьох років я повернувся. Поїзд заїхав на станцію – стоять мама, її сестра із дочкою, сестрінкою. Я з вікна їм махнув, але вони не звернули увагу. Вийшов із поїзда та й іду до них. "Слава Ісусу Христу!" – кажу. Мама так автоматично "Слава навіки!" – і далі мене виглядає. А сестрінка: "Та ж то вуйко!" Мамі було стидно, що рідного сина не впізнала. Але люди не уявляють, яка благодать – мати бороду. Скільки заощаджує це часу!
Культура людини полягає не в її вмінні творити гарні речі, а в якості її стосунків з іншими людьми.
Любити – це дуже гарна річ. Але значно важливіше усвідомлювати, що тебе люблять.
Життя ненародженої дитини легковажно трактується так, ніби її немає. Та від самого запліднення плід є людиною.
Довіряй Богові так, якби все залежало від Нього, а працюй так, якби все залежало від тебе.
Мені болить, що так поволі йдемо вперед. Але не суджу, бо судити – легко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На честь Любомира Гузара пропонують перейменувати проспект
Наша влада – це жертви режиму, який нищив свідомо, послідовно, хитро. Старався з людей робити рабів. Скільки народу за ті роки вбито! Тому досі не маємо потрібної відваги.
Велика помилка – думати, що ми згублений народ. Ні. Дивіться, скільки добровольців пішли на фронт! Якби не вони, нас би не було вже.
Бог дав нам дуже багато: і добрих людей, і здібних, і працьовитих, і країну – прекрасну. Але ці дари не використовуємо так, як належить.
Добро і зло – в наших руках.
Наша влада – це духовно поранені люди.
Сміюся, коли чую про державні програми, про законодавчу боротьбу з корупцією. Що таке корупція? Це – гріх. А жоден гріх законом не поборете. Це треба виховувати.
Націоналізм – це любити своє і не поважати чуже, а патріотизм – любити своє і поважати чуже.
Ненависть треба заступати любов'ю. Це велике завдання стоїть перед нами, і його можна здійснити. Приїжджають люди з Донбасу в центральні та західні області й кажуть: "Тут нас не їдять, не ріжуть. Це – нормальні люди, такі, як ми". Будувати Україну маємо на позитивних цінностях, на тому, що нас буде об'єднувати. І нехай думають, що ми – дурачки, що помагаємо, бо нічого іншого робити не вміємо. З часом це минеться.
Якби Ісус жив зараз, він би працював на комп'ютері – щоб достукатися до людей.
Не гроші є злом, а їх ужиток. Мало хто вміє бути багатим. Часто багатство не тільки спокушає, а й руйнує людину.
Кажуть: за совєтської влади у Львові були добре вичищені тротуари, а нині того нема. Чому? Бо мало хто старається виконувати свої обов'язки. Хто має щось робити – повинен робить. Хто має контролювати – хай контролює. Німеччина була повністю розбита після Другої світової. Але швидко стала на ноги, бо всі взялися до праці. А ми 25 років не трудимося і дивуємось, що в нас нічого нема.
Одна людина може створити багато проблем, але вирішити їх – не здатна. Де Голль мав колосальний авторитет у своїй країні. Однак навіть він не зміг витягти французів з усіх їхніх клопотів.
Я був би найгіршим президентом.
Щастя – це дуже суб'єктивна річ. Але воно є певним задоволенням. Якби я вийшов і побачив чисто заметену дорогу, без машин на тротуарі, то, напевно, відчув би задоволення. Особливо, якби й сам доклав до того частинку труда. Скажімо, позамітав вулицю перед своєю хатою.
Українці пережили дві світові війни, диктатури, насильства, концтабори, масові розстріли – і здичіли. Нападають на людей, б'ють дітей, копають собак, є насильство в сім'ї. Тут потрібен дуже широкий план не як людей тримати в порядку, а як їх духовно вилікувати. Бо це – велика духовна проблема.
Західна Європа переживає кризу моралі – там панує лібералізм, який намагається виправдати все. Нам треба стояти здалека від цього. Ми не повинні наслідувати все.
Треба мати міцний стержень душі, щоб зберегти себе у суспільстві перемін.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У мережі з'явились унікальні прижиттєві фото Любомира Гузара
Багато хто думає: щось гарне може бути лише з золота, діамантів. Навіть коли будують церкви, намагаються використати найдорожчі матеріали. Але краса картин, наприклад, Рембрандта чи Пікассо, у духовній вартості. Її митці вклали за допомогою недорогих засобів. Хата може бути прекрасною з простими меблями.
Шукайте людей, які вам щось додають. Література – це спосіб спілкування. Не тільки з сучасниками, але з певними правдами життя. Грецька класична література так само цікава, як сьогоднішня. Бо вона – це те, що втрималося, що приносить вічні правди життя. Мене вчили: не читай усіх книжок, а студіюй кращі. Те, що вже три покоління читають і тішаться ним. А не тільки щоб бути в курсі справи, що вчора видрукували.
Основне в житті – пізнати, як робити добро і оминати зло.
3 
1
Коментарі