Дякував Богу за огірки: як жив і помер письменник Микола Босак

Сьогодні справляють дев'ятини смерті письменника та журналіста Миколи Босака. Йому було 70 років.

"Бог дав йому вроджену інтелігентність, талант і працьовитість. Але він не піарився, не кричав про себе повсюди, - говорить Gazeta.ua письменниця Зірка Мензатюк. - У студентські роки зі своєї дуже невеликої зарплатні радіожурналіста, виплачував допомогу двом студентам-сиротам. Їх знайшов в духовній академії при Михайлівському золотоверхому монастирі. Був дуже віруючою людиною. Колись працював особистим секретарем патріарха Димитрія. Суворо дотримувався постів".

Микола Володимирович народився в селі Підставки Золотоніського району Черкащини. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював у Національній радіокомпанії України, редакції газети "Перець". Написав книжки "Кришталевий журавлик", "Рушники вишивають не всім", "Планета Диканька", "Уроки патріарха Димитрія", "Остання загадка Гоголя". Був лауреатом Всеукраїнського конкурсу політичної сатири "Золота ратиця - 2003".

"Мала з ним спільне захоплення - квіти, - продовжує Зірка Захаріївна. - Коли він купив хату у рідних краях, то на городі були суцільні квіти. Там було "вау" яких квітів. Любив чорнобривці і майори. Він без кінця щось саджав, щось вишукував, по якихось каталогах. Казав: "Зірка, як я йду на базар, то мені треба руки зав'язувати, бо обов'язково що-небудь куплю". Він на їжі економив, щоб квітку придбати і посадить. Навіть їздив у лісосмугу і привозив якісь дикі рослини".

У Миколи Босака не було дружини й дітей. Кохав все життя без взаємності, каже письменниця.

"Він ніколи не скаржився. Завжди знаходив, за що дякувати Богу. Було каже: "Іду з городу. Несу повне відро огірків, і так вони в мене вродили. Бог дав!" А я так собі думаю, чи пам'ятаю я Богові подякувати? От так він мене присоромлював, не намагаючись присоромити".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Померла відома українська журналістка

Чоловіка поховали у селищі Гельмязев Золотоніського району Чераської області, де жив останні роки.

"Зворушливо було побачити куточок пам'яті з Миколиними книжками в сільській раді. У Гельмязівській школі, де нас попросили розповісти про Миколу Босака, устріч добряче затягнулася. Не завжди натрапиш на щире зацікавлення у старшокласників. А ці розпитували і про книжки, і Миколине життя, журналістику".

×