Ще якихось два місяці тому євроінтеграційна ейфорія в Україні просто зашкалювала. Угода про асоціацію з Євросоюзом виглядала практично в кишені, Росія потопала в злості й розпачі. Вже майже асоційованою з ЄС державою ширилася масштабна проєвропейська кампанія.
Як же швидко все змінилося за такий короткий час. Тепер уже прихильники євроінтеграції у розпачі, Кремль повертає впевненість у власних силах і можливостях впливу на блудного українського "монарха". Вже ніби й недоречною видається кампанія з роз'яснення суті та переваг Угоди про асоціацію з ЄС - шанси її підписання виглядають якщо не мізерними, то дуже сумнівними.
Проте саме нинішня ситуація є природною для країни, а особливо для її керівництва. Підписання Януковичем Угоди про асоціацію було би – а може ще таки буде – безумовною сенсацією. Кроком, вичерпного логічного пояснення якому немає. Справою неприродною і справді непотрібною для нинішніх господарів країни з огляду на їхні загальновідомі потреби та інтереси.
Ми достеменно не знаємо, чому Янукович хотів підписати цей документ і взяти таким чином зобов'язання щодо розвитку в Україні демократії, кращого захисту прав українців і підвищення їхнього добробуту. Адже це все могло би відбуватися лише його політичним коштом, та й з точки зору подальшого збагачення як основної мети крок цілком незрозумілий.
Ми також не знаємо, які саме аргументи змушують нашого царя нині відверто "кидати" європейців і робити все для того, аби ті не погодилися на підписання угоди. Хоча в одному можна не сумніватися: це явно не міркування про щасливе майбутнє країни та краще життя для українців.
Проте першопричина того, що відбувається з євроінтеграційними планами протягом останніх місяців, зрозуміла і досить банальна – долю країни вирішують не громадяни, а одна людина. І завдяки майже добудованій авторитарній системі, і через позицію самих громадян. Це ж не суспільство тиснуло на Януковича, коли він кілька місяців тому публічно обіцяв виконати всі умови Євросоюзу і підписати угоду. Самодержець робив це з якихось власних, одному йому відомих міркувань. Тому тепер нема чого дивуватися і обурюватися: пан дав надію – пан її і забирає. Мабуть, з його монаршої точки зору він має на це повне право. Зрештою, будь-яких видимих протестів з приводу чергового розвороту Януковича також не помітно.
Суспільству ж можливий зрив підписання Угоди про асоціацію буде гарним уроком. Ніякої європейської інтеграції не станеться винятково з волі якогось вождя чи месії. Тим більше такого, як Янукович. Саме тиск суспільства і його вимогливість щодо проєвропейських змін були важливими або ж і вирішальними у просуванні до Євросоюзу сусідніх з нами постсоціалістичних держав. Для тамтешніх політиків проводити проєвропейські перетворення означало здобувати прихильність виборців, збільшувати популярність, перемагати на виборах.
Тиск українського суспільства є також необхідною умовою для реальної євроінтеграції у разі, якщо Угоду про асоціацію таки підпишуть. Інакше вона залишиться в шухляді, а в Україні триватимуть зовсім інші, далекі від європейських "реформи" і процеси.
7 
1
Коментарі
9