За індустріалізацію мільйони людей заплатили рабською працею та голодною смертю

 

Індустріалізація та колективізація були необхідні, щоб захистити Радянський Союз від зовнішньої агресії — ключова теза для комуністичної історіографії. Нею хочуть виправдати будь-які зловживання сталінського режиму, каже історик Володимир В'ятрович, 33 роки. Головна мета Сталіна — підготуватися до війни.

З яким фінансовим підґрунтям влада підходила до такого завдання?

— Вони не складали планів. А покладалися на волюнтаристські рішення вождів. Такий підхід спрацював 1917-го, коли вони здобули владу. Індустріалізація не мала чіткого плану з розрахунками, що й як робити. Скарбниця була порожня, але на це не зважали. Головним резервом індустріалізації стали мільйони людей. Вони заплатили за неї рабською працею та голодною смертю. Хоча за розумного урядування держава могла отримати значно більше від заможного селянина, ніж від обдертої маси селян.

Гроші за зерно йшли на індустріалізацію?

— Професор Володимир Сергійчук вважає український хлібний експорт одним із чинників геноциду. Він пише, що до 1930-х з України вивезли десятки мільйонів пудів хліба в союзні республіки. Збільшувався експорт хліба у Великобританію, Німеччину, Італію, Латвію, Голландію й на ринок Гібралтара. Кремль хотів досягнути рівня експорту царської Росії перед війною. 1931-го торгівля хлібом дала Москві 1,135 мільярда карбованців. Улітку 1932-го Раднарком СРСР підняв український план хлібозаготівлі до майже 6 мільйонів тонн. Взамін отримував від Заходу мільярди доларів, мільйони тонн металу, текстилю, шкіри, каучуку. Закуповував автотехніку, залізничне обладнання, судна. Кошти акумулювалися для індустріального ривка.

Які індустріальні проекти розгорталися в той час?

— Із кінця 1928 року до середини 1932-го в країні планували провести форсовану індустріалізацію — збудувати понад 1500 промислових підприємств. Із них в Україні — 400.

У першій половині 1930-х на індустріальній карті з'явилися тракторний і верстатобудівний заводи в Харкові, трубний, коксохімічний і завод металоконструкцій у Дніпропетровську, Дніпрогес, "Запоріжсталь", "Азовсталь" і "Криворіжсталь". Інші підприємства, більшість з яких працювали на військово-промисловий комплекс.

Звідки брали трудовий ресурс?

— Після ліквідації одноосібних селянських господарств без засобів до життя залишилася ціла армія робочих рук. Її поповнювали втікачі з колгоспів. Індустріальні райони приваблювали заробітчан і з інших регіонів Радянського Союзу.

Хто володіє найбільшими індустріальними підприємствами

За незалежності індустріальні підприємства були акціоновані й приватизовані. Незначна частина залишилася під контролем держави, більшість кілька разів змінювала власника чи опинилася в руках транснаціональних корпорацій. На основних власників вказує політолог Кость Бондаренко.

×