Про поїздку в зону АТО разом із волонтерами "Спільної Справи" домовляємось за два тижні. Плануємо відвідати кілька блокпостів та опорних пунктів на Луганщині та Донеччині в час перемир'я.
Офіс "Спільної Справи", який одночасно слугує пунктом прийому допомоги для бійців, які перебувають в АТО, знаходиться у багатоповерхівці на Подолі. На подвір'ї біля під'їзду стоїть білий бус "Фольцваген". П'ятеро чоловіків вантажать до бусу коробки з харчами, солодощами, речами й технікою. Під ногами плутається білий мопс у спеціальному жилеті з нашивкою організації.
"Його звати Зевс. Це наш герой Майдану. Разом з нами відбув революцію." - каже керівник волонтерської групи Борис Пенчук.
Про себе чоловік розповідає неохоче. Родом із Донецька. Має дві вищі освіти. Кандидат наук по держуправлінню, доктор філософії. У Донецьку займався бізнесом. Останні 12 років мешкає у Києві.
"Найперший наш візит в Луганську область шокував. Побачили зруйновані будинки, побиті "градами" девятиповерхівки. Чесно? Це був ніби сон. Враження страшні" - продовжує Борис. Солдат - це людина, а не худоба. Ми допомагаємо простому солдату вижити. Вони теж хочуть відчувати себе людьми - одягнути чисті труси, шкарпетки, поїсти нормально, газованої води випити чи зїсти шоколадку. Там гине генофонд України. Найкращі"
Перед виїздом кожному з волонтерів Борис чіпляє на плече шеврон "Nato legion". Телефоном зв'язується із хлопцям з другого бусу, які чекають на лівому березі столиці.
За півгодини бус заповнений вщент. Хлопці обіймаються. "Волонтери ніколи не прощаються, - каже 29-річний Олег Лановенко. Мовчки тиснемо одне одному руки. Якихось особливих забобонів теж нема.
По дорозі, заїжджаємо в будівельний супермаркет. Купуємо кілька ключів. Хлопці зітхають дивлячись на нову ціну генераторів. З групою з другого буса зустрічаємось на виїзді зі столиці. У Борисполі купуємо газованої води,чебуреки та пиріжки з капустою й картоплею.
"Це наш харч на всю поїздку, - каже Борис посміхаючись. У нас чіткий маршрут і зупинятися десь в кафе, щоби пообідати, ми не можемо. Так само і з ночівлею. Спимо просто в машинах"
В дорозі Борис виходить на зв'язок по новій рації з водієм другого буса Юрієм Харитончуком. Хлопці спілкуються за позивними "Орел-Гніздо". Ціна однієї - 300-400 доларів.
"Вартість однієї поїздки двома бусами через подорожчання бензину складає близько 9 тисяч гривень. Стає накладно їздити щотижня. Спонсорів у вигляді підприємств чи багатіїв якихось у нас звісно ж нема. Наші спонсори - люди, простий народ, якому небайдужа доля наших солдат. У цій машині головний Олег - каже Борис. Якщо він втомився - можу його замінити. Юра - чоловік метал, залізо - розповідає про Юрія Харитончука водія другого бусу Форд Транзіт. Разом з ним вперше їде 44-річний Андрій Геращенко.
Питаю чи траплялися небезпечні ситуації в зоні АТО. "Найстрашніше за увесь час було в Донецькій області поблизу Пісок, - розповідає Борис доїдаючи пиріжок. Це було за день до виборів у Верховну раду. Залітаємо в населений пункт ніби звільнений від сепарів. В колесах купа осколків від "градів". Ми приїхали на вулканізацію. Бачимо, що місцеві таксисти навколо нас крутяться. Пересуватися не можемо. Стоїмо в чужому населеному пункті. І таксисти крутяться навколо нас, як акули навколо жертви. Зброї у нас нема, а якщо зараз якась група захвату приїде? У нас одне бажання - відремонтувати колесо і звалити звідти. Одна справа, що ми у формі з нашивками. У нас номери АІ та ВР. А це страшний подразник для Донецька. Бойовики часто беруть волонтерів у полон. Але, слава богу, обійшлося"
Волонтерська група з НУО "Спільна Справа" возять допомогу бійцям на фронт останні девять місяців. За це час проїхали всю Донеччину. Зараз нові маршрути на Луганщині. За увесь період наїздили близько 80 тисяч кілометрів. Один бус бере півтори тони вантажу. У групі задіяно п'ять автомобілів. Вцілому, організація за весь час поїздок перевезла 150 тон вантажу.
Везуть все, що потрібне на фронті - від продовольчих товарів, солодощів до побутової хімії - мило, шампуні, порошки, зубні пасти. Овочі збирають у сільській місцевості. Також, приносять до офісу небайдужі люди. Все інше купують на пожертви. Також возять теплий одяг, ключі для ремонту військової техніки, тепловізори, рації, біноклі, дальноміри, генератори.
"Їздити в зону АТО на маленькому авто не вигідно. Це великі затрати при перевезенні дуже малого вантажу. Коли бензин був по вісім гривень - ще нормально, але зараз, та ти шо. Транспортер сама надійна і найкраща машина. В іншій групі маємо "Опель" Віваро і малий "Форд" Транзіт. Буває веземо одяг - він не важкий, але машина повна. А буває веземо згущенку, консерви, тушонку - всього півмашини, а по вазі це вже півтори тонни. Були випадки, коли ходова просто не витримувала, а пружини розсипалися" - розповідає водій.
Олег Лановенко родом із Гостомеля на Київщині. Приватний підприємець. Має дружину і двох дітей. Дружина Олега, вчителька молодших класів - збирає в школі малюнки та листи дітей, які Олег передає бійцям.
"З перших днів мої рідні знали, що я на Майдані. Так само знають, що їжджу в зону АТО. Дружина все розуміє. Молодшенька донька, коли їду на фронт питає "Папа, а ти коли з війни повернешся?"
"Возимо в АТО речі, щоб солдати могли переодягнутися, бо немає де помитися. Це вже зараз їх трохи групами вивозять помитися. А раніше вони вологими серветками милися. Залазили в бліндаж, роздягалися і витирались ними, а старий одяг спалювали, щоб клопи не завелися. Одягають вже свіжий, який ми привозимо, - розповідає Олег. Де мобільні пральні, бані? Генерали розікрали все на кунги і порізали на металобрухт. Це зараз вже нашим бійцям місцеві мешканці речі перуть, в бані запрошують, а раніше? Пам'ятаю приїхали вперше, а вони чорні, грязні. Знаєте, кожен боєць став майже братом. Я коли приїжджаю додому, три дні не можу відійти від поїздки. Кияни ходять на роботу, їздять відпочивати, в нічні клуби ходять, ресторани, шашлик. Коли питаєш чому так, відповідають однаково: "Коли до моєї хати прийде - тоді буду воювати"
"Хлопці просять - привезіть форму, - додає Борис. Він же, солдат, працює день-два, копає окопи, відстрілюється в одному і тому ж одязі. Ми не маємо можливості купити форму, бо вона дорога. Але веземо кофти, куртки, штани, щоб хоч поверх одягати. Наприклад одягнув вєтровку, забруднився - зняв, одягнув інше. І форма таким чином буде чистою. Є проблеми ще із взуттям. Що там казати, якщо навіть з патронами та снарядами є проблеми"
Питаю про несподівані чи екзотичні замовлення від бійців. "Було таке. Просили привезти журнал "Плейбой", - сміється Олег. Але у багатьох там інтернет є, тому це не проблема"
Всю дорогу Борис Пенчук читає новини з Фейсбука. Ділиться враженнями. В цей же час на Майдані розпочинаються заходи вшанування Героїв Небесної сотні. Зі сцени виступає Петро Порошенко. Росію називає "ордою".
О 23:00 на виїзді з Харкова, зупиняємось на парковці заправки. Поруч ще три волонтерських буса з причепами із різних організаціій. Хлопці відпочивають, п'ють каву або сплять. Це неофіційний пункт перепочинку волонтерів, які їздять в зону АТО. Опівночі наша група лягає спати. Вмикають пічку і сплять напівсидячки. На вулиці мінусова температура.
У кафе заправки за столиком сидить компанія військових, які повернулися із зони АТО. Через 15 хвилин заходять два бійці "Беркута" з автоматами, сідають за окремий столик. Замовляють чай. "Последние несколько месяцев наша заправка и вправду стала по сути автокемпингом, - розповідає офіціантка. Сюда постоянно приезжают волонтёры или солдаты, когда едут в зону АТО или возвращаются оттуда. Приходят покушать, зарядить телефон. Люди разные. Кстати, если вы заметили никаких конфликтов, люди друг друга приветствуют, даже как бы с разных сторон."
О 2-й ночі їдемо з Харкова через Чугуїв, Ізюм. Зона АТО розпочинається характерним шумом коліс. Дорожнє полотно пошкоджене траками танків та іншої великогабаритної техніки.
"У листопаді їздили в Марїнку на Донеччині. Проїхали блокпост. Як тільки темніє, не можна вмикати фари і користуватися гальмами, бо почнуть обстрілювати без попередження. Розбитими дорогами валимо із шаленою швидкістю. Обираємо партизанські шляхи, щоб не стрічати на своєму шляху "Беркут", який нас постійно обшуковує і придирається до деталей. Вони ж волонтерів бють і грабують, підсовують всяку гидоту, починаючи від патронів. Тому, ми виробили наш власний маршрут, де ми все це обходимо" - зазначає Борис
Знімати блокпости та інші військові об'єкти у зоні АТО заборонено. Перший блокпост на шляху біля Слов'янська. Розташований на місці зруйнованого бойовиками мосту на річці Казений Торець. Перевірка триває кілька хвилин. Солдат у балаклаві перевіряє паспорти й пропускає. Річку переїжджаємо через споруджений українськими військовослужбовцями понтонний міст. На вулиці суцільна темрява. Ближче до околиць Слов'янська з'являють перші ліхтарі, що працюють. Виходимо з машини.
"Вот так русские братья пришли показать нам свое братство, - Борис веде вулицею до зруйнованих будинків. Раньше здесь жили люди. Теперь остались только руины. Славянск разрушен войной, абсолютно мирный город".
На вулиці лише поодинокі вцілілі будинки. Всі інші напівзруйновані, або зруйновані вщент. На їх місці лежать купи цегли, скла, дерева. Людей нема зовсім. У дворі чути гавкіт собаки. Підходимо ближче до будинку з синім парканом. Ворота зрешетені осколками від мінометів, дах будинку без шиферу, вікна без скла. На подвір'ї розкидані речі - взуття, залишки меблів, посуд. У підвалі, який слугував сховищем під час потужних обстрілів лежать м'які крісла, матраци, особисті речі.
Проїжджаємо Артемівськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьк. На блокпосту у Новоохтирці боєць батальйону МВС Ігор Семенченко радіє київським номерам. Кілька хвилин розповідає про настрої місцевих щодо українських військових. Залишаємо кілька банок меду в подарунок.
Дорога до міста Щастя триває понад годину. На асфальті де-не-де видно воронки від снарядів. Прямо на дорозі в безлюдному місці стоїть підбита українська БМП з українським прапором. На блокпості у самому Щасті нас зустрічають хлопці з добровольчого батальйону "Золоті ворота". Волонтери залишають кілька картонних коробок із солодощами від кухарської сотні Київщини. У ящиках кекси, мед, лимони з імбиром.
Їдемо повз ТЕЦ. За кілька кілометрів, за лісом - вже територія бойовиків. За Щастям на полях з-під снігу видніються воронки від "градів".
"У нас в офісі цілий тиждень жив боєць з Іловайська, який був в полоні бойовиків. Йому близько 50 років. Я бачив, що він тримався, але в очах страшна туга. Реально не встиг з ним навіть поговорити. Обіцяв поговорити. Якось прийшов - а його вже нема - згадує Борис перше знайомство з колишнім полоненим бійцем.
"В Україні вже давно мали б сформувати підрозділи психологів, які мали б працювати з тими, хто вийшов з боїв, полону. Досвід США, коли цілі організації психологів працювали з ветеранами В'єтнаму. Вони з ними не рік-два працювали а по 15-20 років. Самогубства, необгрунтована агресія, убивства на побутовому рівні. Люди вийдуть звідти дуже і дуже неспокійними. Я скажу вам, як наше керівництво це оцінює. Водка єсть і все буде добре. Наша совдепівська логіка. Скажи це Петі чи Яценюку, вони слухати не будуть. На камеру посміхнуться, а робити нічого не будуть. Ми щотижня бачимо який емоційний стан у хлопців. А цих з влади привезли, поселили в будиночку елітному з джакузі. Вийшли, на камеру сказали, що все класно і полетіли додому. Якби він посидів два дні в бліндажі, попив чаю з солдатом. Скуштував тушонки, яку навіть собаки не їдять. - не стримує емоцій Олег.
"Бригада, до якої ми їдемо - це потєряшкі, - розповідає Борис. Вони нікому непотрібні. Стоять у пятистах метрах від російського кордону за Станицею-Луганською. Коли ми почали їздити і піднімати шум, на них почали звертати увагу. Я дійшов до Міністерства оборони та Головного управління сухопутних військ та керівництва їхньої бригади". Опорний пункт з бліндажами, де проходить службу житомирська бригада одного зі спецпідрозділів ЗСУ розташований прямо в полі. Комбат виходить зустріти. Залишаємо хлопцям кілька пакунків з речами, харчі та солодощі. На коробках написи "Тортики для найкращих. Від солодкої сотні столиці".
Волонтери і військовослужбовці не радять ходити узбіччям через розтяжки та міни. В туалет ходять не ступаючи на кілька метрів від дороги.
Станиця Луганська зустрічає блокпостом "Сталінград". Свою назву цей блокпост отримав через страшні бої кілька місяців тому. Тривалий час блокпост обстрілювали з "градів" та інших видів зброї, через що було спалено кілька десятків української техніки. Навколо блокпосту - спалений та побитий снарядами сосновий ліс. Посеред дороги лежить вежа українського танку, яку відірвало вибухом боєприпасів. В цей же час, на Софійській площі у Києві демонструють кілька одиниць російської зброї - гради, бмп, танки. Повз проїжджає два авто "ОБСЄ".
Їдемо в добровольчий батальйон у самій Станиці Луганській. Волонтери, крім харчів та медикаментів привезли медику Альоні буржуйку від дідуся з бабусею. Олег зустрічає свою односельчанку обіймами.
"Коли я вперше побачив тут Альону, було відчуття ніби це найрідніша людина, - згадує першу зустріч. Дєдушка передав картоплю, мед, - продовжує. Дружина з класом передали малюночки. Я знімаю фото і відео а вона вже показує на уроках, як радіють бійці таким подарункам. Вони купили мультимедійну дошку і реакція дітей неймовірна: "О, це мій малюнок, а це мій. Радіють. - не стримує радості Олег.
За день відвідуємо ще два військових пункти. Блокпост на україно-російському кордоні зустрічає великою кількістю присутніх тут собак. В цей же час на телефон приходить смс-ка "Вітаємо в Росії" За кілометр, через річку, видно російське місто Волошино Ростовської області. Хлопці вказують на верхівку соснового лісу побитого "градами". Розповідають, що за пагорбом дислокується російська танкова дивізія. Волонтери дарують бійцям дальномір та бінокль. Ті одразу ж тестують.
Останній блокпост нагадує про те, що війна не закінчилась навіть у час перемир'я. Далеко чути вибухи. "О, москалі тренуються. І так щовечора" - сміється комбат.
На Донбасі темніє на годину раніше ніж у Києві. Повертаємось о 18:30. Найважча дорога назад. Волонтери ріжуть маршрут, часто складними дорогами, щоби якомога швидше дістатись Харківської області, де спокійно. За день разом з групою проїхали близько 10 блокпостів подолавши більше тисячі кілометрів. До Києва повертаємось о 9-й ранку.
1 
79692
Коментарі