З 18 років відкладала гроші, щоб у 23 відкрити власний бізнес - Орнелла Остапенко

Зараз жінки зароблять на 25 відсотків менше за чоловіків. Крім цього, дівчат досі вчать сподіватися на вдале заміжжя, утримання і подарунки. Тому жінки не завжди рахують свої фінанси і не розуміють, що в них завжди мають бути свої гроші навіть у шлюбі – для того щоб вона могла у будь-який момент піти, якщо захоче, щоб могла за потреби вилікуватись, переїхати або врятуватися, якщо щось не так пішло у стосунках, або самореалізуватися.

У молодших класах я мала кольорові ручки з блискітками. На свята діти просили мене намалювати їм листівочки. Платили близько 5 гривень. Ці дитячі кишенькові гроші були мої першим бізнесом. Потім я опанувала фотошоп і почала робити перші елементарні логотипи. Познайомилася з дизайнерами, які давали мені можливість робити чорну роботу в їхніх проектах і отримувати досвід. Так почала розуміти ціноутворення.

Коли я вступила в академію, зрозуміла, що академічне навчання повністю не відповідає тому, що треба вміти. Викладачі або не приходили на пари, або викладали нам те, що важливо було років 40 тому.

Згодом мене забрали на постпродакшн в кіно. Я робила 3D, займалася візуальними ефектами і робила обкладинки й постери.

Український постпродакшн кіно переважно працює на експорт, але приховано. Як багато українських компаній. Ти підписуєш договір про нерозголошення, що той чи інший фільм зроблений в Україні – відеоефекти, титри, постери. Це намагаються приховувати, бо виходить, що ви зменшуєте бюджет і плюс залучаєте до співпраці не дуже престижну країну. У нас багато чого робиться під договорами про нерозголошення. Але конкретно для України це хороший прибуток.

Потім я два роки працювала в агентстві "Політексперт", яке займається іміджем політиків і кандидатів на політичні посади і виборчими кампаніями. Для мене було цікаво побачити, як побудована країна зсередини, що це за люди, познайомитися з ними. Зрозуміла, що політика – це зовсім не моє. Бо я розраховувала на інший рівень комунікацій. Виявилося, що українська політична комунікація застрягла на рівні десь ранніх 2000-х, і змінюватися ніхто не хоче.

Навіть якщо говорити про діджитал-кампанію Зеленського. Вони перемогли завдяки своїй широкій медіа-присутності, адже квартал 95 крутять навіть в автобусах далекого слідування. Зараз Зеленський, я усі політичні партії, запускає газету, теж розраховану на людей постарше. Всі наші намагання робити якісний продукт з політиками просто не проходили.

 

Вони друкують газети і роздатковий матеріал, ставлять наметики зі значками і наклейками. Замість того, щоб провести нормальну подію, можливо, форум, і залучити активну молодь, яка хоче щось змінити, вони проводять свята для людей похилого віку і дітей у стилі Масляної чи іншої подій дворового масштабу. Люди просто бачать кандидата і мають просту розвагу.

Програш у тому, що наша система освіти на включала уроків з розуміння політичного устрою. Навіть у мене в школі ми це проходили не тому, що це було в програмі, а тому, що в мене були дуже класні вчителі.

Я отримала свого часу дуже здоровий посил: це не наша ментальність винна у наших проблемах. Причина зовнішня – політичні процеси з чистками і знищеннями інтелігенції. Люди відреагували на це страхом. Зрозуміло, що якщо кілька поколінь пережили чистки, то їхні нащадки народяться з дуже сильним розладом: вони не розраховують на цій землі побудувати щось надовго, а хочуть побуту тут лише якийсь час, забрати звідси ресурси і тікати. Бо держава за цей час не показала, що вона може бути стратегічним партнером.

Переважно так. Ті люди, якій шли в місцеві ради чи окремі депутати, які хотіли щось змінити, або не проходили, або їм досить швидко під тиском показували, що вони нічого змінити не можуть. Це мене дуже розчарувало в українській політиці. Я зрозуміла, що для власної реалізації мені краще займатися комерційними проектами. Бо там є нормальні бюджети і можливість поширюватися глобально.

Тоді я відкрила своє агентство і почала працювати окремо. У нас немає наразі офісу. Мій штат працює в різних містах і різних країнах. Під кожне замовлення я підбираю команду.

 

Знаю багато історій успіху, побудованих на підтримці батьків. У мене цієї підтримки не було. І тому я почала працювати дуже рано. Мала високі амбіції, тож треба було якось крутитися. Якщо ти не заробиш, не матимеш де жити і чим заплатити за навчання. Тому я бралася за різні ризиковані проекти і завжди цікавилась грантовими програмами. Хочу порадити тим людям, у яких немає підтримки. – знаходити професійні тусовки. Долучатися до них, пробувати познайомитися. Не дуже нав'язливо, але увійти це коло. Не боятися запитати, як робити якісь професійні речі і шукати грантові програми, тому що толком більше нічого іншого немає. І звичайно, регулювати свої фінанси, відкладати.

Я відкладала гроші з 18, щоб мати змогу в 23 відкривати бізнес. Заощаджувала на проїзді, на каві, на одязі. Дуже часто щось шила сама або купувала на секонді і перешивала на себе. Але намагалася поїхати за кордон, щоб подивитися, як працюють люди там. Але робота за кордон дала мені змогу отримати бізнес-свідомість і розвиватися з нею, а не як найманий працівник.

Навіть заміна лампочок на енергоощадні дасть змогу в майбутньому скоротити бюджет на 5-6 тисяч гривень на рік. Але через те, що ми думаємо стрибками лише на 2-3 місяці, у нас не виходить прибудовували велику стратегію. Якщо заощаджувати на малому, це дасть за рік велику суму і змогу в майбутньому вже не економити.

У нас це виправдано. Тому що якби я побудувала стратегію в 2012 році до обвалу долара, революції і всіх змін, навряд чи би щось працювало.

У нас є приватні пенсійні фонди, але оскільки вони у нас переважно навіть десяти років не існують, чи варто покладатися на них на перспективу років 40-а? В Європі приватні пенсійні фонди мають хорошу історію, їм можна довіряти. У нас же таких чистих бізнесів я не знаходила. З одного боку, як ФОП, я розумію, що в мене виходить мінімальна пенсія скільки б я не заробляла зараз. Які можуть бути страхування в Україні, уявити важко. Ні в чому не можеш бути впевнена.

В Україні вкладати гроші у щось страшно. Тому краще розділяти свої фінанси і виділяти на ризиковані проекти лише якусь частину.