"Не буду старим помирати, мене на щиті принесуть і я буду героєм" - останні слова загиблого майданівця

6

 

20 лютого в Україні - День героїв Небесної сотні. Під час Революції гідності в цей день під час подій на Майдані стався розстріл беззбройних активістів.

Вінничанка Зоя Кузьменко досі згадує той день, коли не стало її сина, героя Небесної сотні Максима Шимка, якого застрелив снайпер. В той час допомагав з іншими чоловіками пораненому хлопцеві на вулиці Інститутська.

"В 9 ранку 20 лютого в мені наче щось обірвалося. В той час були з чоловіком у селі. Увімкнули телевізор. Почали дивитись новини про Майдан. В сюжеті впізнала черевик Максима. Нічого не сказала чоловіку. Тільки попросила поїхати додому. Телефон сина тоді вже не відповідав", - розповідає Зоя Кузьменко.

Максим Шимко пішов на Майдан одразу, як тільки почув, що побили студентів, каже жінка.

 

"Казав: "Дітей бити не можна. Діти – це святе. У кожного з тих побитих є батьки, баби, діди. Вони того не пробачать. Всі вийдемо на Майдан і зметемо цю владу. А потім ще батькові мовив: "Я не буду старим помирати. Мене на щиті принесуть. Я буду героєм. Коли на війні вбивають – то уже статистика". Мабуть щось знав, - передає слова сина Зоя Семенівна. – За рік до Майдану взагалі сказав, що на нас нападе сусід і буде війна. Тоді навіть в думці не було, що то виявиться Росія".

Максим Шимко не мав шансів вижити. Куля потрапила у сонну артерію. Його вбили з автомата бійця спецпідрозділу "Беркут" Сергія Зінченка. Він не зізнався у вбивстві.

"З ним лише раз поглядами зустрілась. Спитала його, яке мав право не дати шансу на життя моєму сину. Чого він вирішив, що може його вбити. Він ще нижче опустив голову. Коли їх обміняли в кінці року на українських полонених, то вже й не бачили. На суд приходять лише адвокати. Кажуть, що не мають змоги з ними зустрітися. Не знають, де вони, - говорить жінка. - Влітку мають оголосити вирок. Якщо вони втекли до Росії, то їх не видадуть. Заговорили про заочне засудження. Та якщо їх не засудить людський суд, то є ще Божий. Від нього не дінешся нікуди".

Наступне судове засідання відбудеться 17 березня. Допитуватимуть свідків, як і на всіх попередніх засіданнях.

Коли Максим Шимко їхав востаннє на Київ, в черговий раз повторив: "мамо, ти все витримаєш, ти крепка", пригадує жінка.

"Його смерть підкосила усю нашу сім'ю. Його дуже не вистачає. З'явилася купа хвороб. Чоловіка згубила депресія. Дуже тужив за Максимом. Не мав бажання жити. Добила його онкологія. У листопаді 2018 помер. Лишалась тільки я з сином Павликом. Тримаємось разом. Доглядаємо один одного. Під час подій на Майдані Павло зламав ногу. Трава була зі зміщенням. Досі вона дає про себе знати", - каже Зоя Кузьменко.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мого тата вбили на Майдані. Я досі чую крик своєї бабці тоді" - донька загиблого героя поділилася спогадами про батька

Максим Шимко увесь свій час приділяв реконструкції історичних подій. Кожен рік на день Незалежності їздив у сусідню Хмельницьку область на традиційний фестиваль реконструкції "Стародавній Меджибіж". Обладунки та костюми готував вручну.

 

"Максим дуже любив історію. Багато читав історичних книг. Ходив в усі бібліотеки міста і мав свою власну. Читав навіть в книжкових магазинах. Найцікавіші книги купували, скільки б вони не коштували. Він обожнював скандинавські міфи, любив читати про епоху вікінгів. Мав 3-томник історії українського козацтва", - каже Зоя Семенівна.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Слуга" Бужанський не підвівся вшанувати пам'ять загиблих учасників Революції гідності

Щороку у Вінниці проводять лицарський турнір пам'яті Максима Шимка в день його народження 21 жовтня. Також у Вінниці вулицю Карла Маркса назвали його прізвищем.

У школах, де він навчався – вінницькій №13 та у селі Байраківка Немирівського району встановили меморіальні дошки.

×