"Ми виграли першу фазу війни з Росією" - Грицак

- На четверту річницю Революції гідності є депресія, розчарування. Але коли я дивлюся на дані соціологічних опитувань, вражає, що значна частина українців далі має надію на добре майбутнє, - каже історик Ярослав Грицак.

- Я тоді згадую фразу одного іноземного бізнесмена: "Ситуація в Україні ніколи не є ані така добра, ані така зла, як ви собі думаєте". Важливо, що в Україні завше залишається простір для змін. Суспільство завжди хоче мінятися, реформуватися. Проблема полягає в тому, що воно саме цього зробити не може. Це має робити держава, бо вона має головні важелі для змін. Біда, що наша політична еліта або їх зовсім не використовує, або недостатньо.

Зміни йдуть не тим шляхом. Життя дорожчає, війна продовжується.

Як Революція вплинула на цінності?

- Цінності змінилися перед Революцією, а не після. Головні зміни почалися ще в нульових роках. Насправді і Революція, і те, що є тепер — це довга ціль тих змін. В Україні з'явилася велика група, за нашими підрахунками 15-20 відсотків людей, які не тільки хочуть, а й готові бути агентами змін. Тобто здійснювати їх. Це досить однорідна група: мешканці великих міст, молодь 18-25 років і люди з вищою освітою. Ці прошарки накладаються одна на одну, бо найбільше молоді з вищою освітою у великих містах.

Вважаю, що значною мірою Майдан був їхньою революцією. Вони її робили. Вони залишаються надією України. Єдине, що не вдається, - оформитися в якусь політичну партію, політичний проект, який перекладатиме їхні вимоги на політичну мову.

Коли можемо очікувати створення такої партії?

- Вони вже є, але поки замалі. Їм, на жаль, треба пережити поразки та розчарування, щоб будувати на них щось міцніше. Виходом є об'єднання на спільній платформі.

Важливо, щоб така партія з'явилася на наступних виборах. Не факт, що вона виграє, але важливо, щоб вона була. Найбільша ціль — не ці вибори, а наступні. Сім років — достатній період, щоб вийти із серйозним політичним проектом.

Чи змінилося ставлення до держави українців?

- Ставлення до державності, права українців мати свою незалежність змінилося. Воно стало набагато сильнішим з двох причин. Відпали найсумнівніші в цьому питанні регіони: Донбас і Крим. Тому українська територія тепер однорідніша. Кремль і його агресія дали нам об'єднавчу силу.

Якщо говорити про державу, як владу, то українці знову не довіряють їй. Вважають, що їх ведуть у неправильному напрямку. Після кожної революції є розчарування. Небезпечно те, що зараз воно сильне у тих людей, які мали б робити зміни.

Відбулася різка зміна в появі нетерпимості до корупції. Соцдослідження показують, що вона є найбільшою проблемою. Її сприймають як те, що найбільше перешкоджає Україні.

Як змінилися українці?

- Є ті, хто живе як раніше. Але є інша частина, яку ми називаємо громадянським суспільством. Вона сильно розвиває почуття солідарності. З'явилося багато проектів серед молоді та бізнес-класу, які пропонують різні види допомоги: і війську, і неповносправним особам.

На жодне питання в Україні не можна відповісти "так" чи "ні". Важливо те, яка тенденція візьме гору.

Які можливості втратили?

- Можливість швидких реформ. Саме те, що називається "вікном можливостей". Досвід трансформації показує: чим довше реформи проводяться чи відкладаються, тим більша соціальна ціна. Зокрема це зростання класу олігархів та збіднення населення, посилення політичної боротьби, турбулентності й нестабільність. У цьому головна поразка: мали шанс зробити швидкі реформи, а розтягнули надовго.

Чи зможемо надолужити?

- Це питання політичних проектів. Економічні зміни досягаються тільки політичними засобами. Їм мають передувати реформи законодавства і виборчої системи. Поки цього не станеться тяжко надолужити.

Найбільші зміни полягають не в мові чи релігії, а в політичній культурі. Умовно кажучи в Україні неможливий варіант Путіна, Сталіна чи Івана Грозного. Хоча були Кучма та Янукович. У нас зараз інституційна демократія. Її треба зробити справжньою і повноцінною. Влада поки що не наважується на політичні реформи.

Як змінилося ставлення до Росії?

- Я думаю, що це є переважаюче почуття. Багато хто вважає Росію чимось дуже близьким культурно, але тепер збільшилася дистанція до теперішньої російської влади. В першу чергу до Путіна. Якщо до Майдану більшість українців ставилися до Путіна позитивно, навіть хотіли його бачити своїм президентом, то після Майдану він став найбільш зненавидженою особою в Україні. При чому це стосується не тільки Заходу, а й Сходу. Він став символом війни. Звичайно, Путін не існує сам по собі. Він є відображенням Росії, а саме бажання більшості росіян мати сильну руку, щоб підняти РФ з колін. Це розуміє більшість українців. Але є і такі, що поділяють російську політику та культуру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Фронтовики передбачали домінування іншої пам'яті про війну" - Ярослав Грицак

Зможемо протистояти Росії?

- Так, ми вже це робимо. Україна виграла першу фазу війни. Показником цього є крах Російської весни.

Але війна буде довгою. І це не означає, що Україна перемогла. Можемо виграти тільки якщо спиратимемося на більші ресурси — співпрацю з Брюсселем і Вашингтоном.

×