Художниця Вікторія Романчук родом з Волині вперше приїхала до столиці 1 грудня 2013-го. Тоді їй було 15 років. 18 лютого 2014 року отримала поранення від світло-шумової гранати біля Будинку профспілок.

"Уранці 1 грудня ми вже були на Михайлівській площі. Було незабутньо: 30 тисяч людей разом виконували гімн України. Така єдність і те, що багато українців вкладають у ці слова однаково важливе значення, стало причиною, чому я вирішила залишитися. Батьки до останнього не знали, що я їжджу на Майдан", - розповіла Романчук.

На початку Майдану вона допомогала на кухні, пізніше стала "дівчиною, яка носить чай і каву" чоловікам до барикад.

"Туди було йти небезпечно, але пускали. Тоді я закохалася у волонтерство. Коли простягала комусь стакан чаю, в очах людей була неймовірна вдячність. Бувало, що працювала 24-26 годин без перерви", - зазначила художниця.

18 лютого 2014-го Романчук отримала поранення.

"Була зв'язкова: на позицію приносила бронежилети чи якісь інші речі. Під вечір залишилася біля барикад поряд з Будинком профспілок. Хлопців зі щитами, які стояли попереду, було мало. Позаду стояли люди і знімали все на телефони. Відтягувала їх звідти. Шукала поглядом своїх. І раптом - під ноги мені прилетіла світло-шумова граната. Я стояла на проході і розуміла: якщо впаду десь тут, то заважатиму іншим. Після цього втратила свідомість", - згадувала вона.

"Якісь хлопці віднесли мене до медпункту. Пам'ятаю погляд медсестри, як вона починає плакати. А я її заспокоювала. Казала: "Не переживайте. Усе добре. Так трапляється". Мала пів сотні рваних ран на ногах і животі", - додала Романчук.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Опускаю голову, а моя куртка в крові" - волонтерка розповіла про розстріли на Майдані

Спогади учасників Революції гідності читайте у свіжому випуску журналу "Країна".

×