- Пам'ятаю, як приймали суверенітет України 24 серпня 1991 року. Вже тоді було зрозуміло, що цим здобуття незалежності не закінчиться. Наше суспільство було ще радянським і споживацько орієнтованим. Відтоді ми пережили чимало випробувань, - говорить Gazeta.ua політичний аналітик і публіцист Віталій Портніков.
Які події в державі за 29 років можна вважати епохальними в історії країни?
- Ухвалення 1991 року суверенітету про незалежність України, обрання президентом Леоніда Кучми, спроба повернутися до самостійності України 2004 року під час Помаранчевої революції, обрання президентом 2010 року Януковича й відмова від європейського курсу. Важливою віхою є окупація Росією наших територій 2014 року і початок війни. Тоді наша армія почала оборону. І врешті-решт обрання Зеленського і поставлення на паузу демократично-європейських здобутків за останні п'ять років.
Чому виокремили як віху обрання президентом Леоніда Кучми?
- Бо саме тоді, як і 2010-го та 2019-го року, українці продемонстрували небажання жити в незалежній Україні. Вони свідомо обрали тих політиків, які виступали за зближення із Росією. Фактично частина наших співвітчизників відмовилася від незалежності.
Що вдалося за 29 років?
- Чимало - створити державу, яка почала виробляти інституції, перейти до створення політичної нації. Почали формування народу з людей, які так чи інакше вважають себе українцями і бачать своє майбутнє тут. Було два повстання, які захистили державу від Росії. Ми сформували армію, яка може оборонятися, підписали асоціацію про членство з Євросоюзом, почалися реальні реформи - серед яких і децентралізація. Думаю, це можливий максимум, якого ми досягли за цей період.
Що не вдалося?
- Не вдалося побудувати власну державу. На жаль, ми і досі лишаємося уламком Російської імперії. Адже наша Незалежність стала можливою не лише тому, що за неї гинули українці й добивалися власної держави, а й через те, що занепав Радянський Союз - модернізована версія Російської імперії. І вся проблема в тому, що вже 29 років ми живемо як відколота частина російської держави, яка інколи віддаляється, а інколи наближається до Москви.
Чому не виходить швидше реформувати країну?
- Українці діють реактивно, а не проактивно. Кожні 5 років наші співвітчизники втомлюються від незалежності обирають курс на зближення з Росією. Вже третє десятиліття прихильники незалежності протистоять прихильникам поглинання держави Росією. Роки йдуть, міняються люди, але приблизний політично-ментальний баланс не змінюється. Частина українців продовжує прагнути простих рішень. Тому до влади й прийшли популісти.
Куди зараз рухається країна?
- Зараз живемо у паузі побудови демократичної держави. Ми живемо в добу моральної кризи. Ця криза закінчиться таким розвитком подій, який дасть відповідь на питання чи потрібна така країна і чи зможе вона існувати. Це можуть бути чергові повстання чи війни та нові територіальні втрати.
Чому зараз моральна криза?
- Обрання президентом коміка, і перемога на парламентських виборах віртуальної партії - це прямий доказ аморальності нашого суспільства. Моральні люди не голосують за припинення війни, коли не повернені території, моральні люди не обирають те, чого не існує.
У найближчі десятиліття ми маємо пройти щеплення від такої хвороби. Вона була в багатьох країнах. І навіть у Біблії описані випадки, коли Господь руйнував цілі міста з аморальними людьми.
Що зараз важливо для нас, поки побудова демократичної держави на паузі?
- Протягом наступних років 20 важливо утримати принаймні теперішню ситуацію і країну в такому вигляді, як є зараз. За цей час з'явиться більше людей, які хотітимуть жити не в проросійській, а в незалежній Україні, пов'язуватимуть із нею своє майбутнє. Кожні 10 років відсоток таких людей збільшується. Відповідно через 35-40 років можемо говорити про будівництво незалежної України. Тоді значно більша частина ніж зараз прагнутиме цього.
- Чи розчарувало вас щось за ці 29 років?
- Я прекрасно усвідомлював скільки випробувань буде. Але все ж таки розчарувань вистачало. І тоді, коли виграв вибори Леонід Кучма, і тоді коли 2004 року влада із величезним кредитом довіри не виправдала сподівань, і коли 2014 року люди, що прагнули Асоціації з ЄС, не поділяли європейських цінностей, і тоді коли українці обрали шоумена президентом. Мене розчаровує, що вже чергове покоління втрачає життєві перспективи. І це йде вже 20 років як молоді люди повторюють долю моїх ровесників. Я розумів, що без війни з Росією українці не зрозуміють реальної загрози зі сходу, проте надзвичайно боляче бачити трагедії в українських сім'ях і чергову трагедію кримських татар.
Чому ви не емігрували?
- Я більшу частину життя прожив у Росії. Для мене жити в Україні також цінність, як і в Ізраїлі, що є моєю історичною Батьківщиною. Я ніколи не думав про еміграцію. Я завжди вважав, що сприяння розбудові власної держави значно важливіше за добробут однієї окремо взятої людини. Я відчуваю своїм обітом брати участь у розвитку України.
Чимало українців емігрували.
- Це їхня справа. Я нікому не даю ніяких порад і не збираюся агітувати тут лишатися. Просто їм варто зрозуміти одне - Україна - це єдине місце на землі, де українець може бути українцем. Це земля обіту, це земля, з якою відчуваєш спорідненість. У мене така є із Ізраїлем. І якщо ти хочеш найкращого притулку для своїх дітей, маєш його тут будувати. До речі, коронавірус довів важливість якісного притулку у своїй країні. Розвинені держави легше пройшли епідемію, бо там люди давно дбали про те, що називають якісним притулком. І такі випробування ще будуть.
2 
79692
Коментарі