16 січня президент Петро Порошенко підписав закон №2249-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Цим рішенням президент України вивів із вжитку слово "інвалід". Чи вирішить це всі проблеми? Яка доля людей із інвалідністю? Чи мають рівні можливості діти з особливими потребами? Який стан, та хто опікується інклюзивною освітою в Україні?
За даними Міністерства соціальної політики, кількість людей з інвалідністю у відносному підрахунку збільшилась удвічі порівняно із 1990 роком. Якщо у 1990 їх нараховувалось 3% населення, то сьогодні кількість людей з особливими потребами в Україні сягає 6% (біля 3 млн.). І з них більше 165 тисяч – діти. Майже 80 відсотків інвалідів – це люди працездатного віку. Головна проблема для цієї категорії населення – рівний доступ до всіх можливостей сучасної цивілізації. Починаючи із вільного пересування містом, і закінчуючи освітою та працевлаштуванням. Саме питання освіти в сучасному світі є принциповим.
Що таке інклюзивна освіта.
Коли ми говоримо про освіту дітей з особливими потребами, ми говоримо про зміну базових принципів навчання. Радянська система намагалась вирішувати проблему шляхом її ігнорування та обмеження. Тому термін "люди з особливими потребами" просто країні був непотрібний. Вживався термін – "інвалід". Створювались спеціалізовані школи-інтернати для інвалідів, у кращому розумінні – спеціалізовані класи. Головний недолік такої обмеженої системи навчання – відсутність контактів з однолітками та незворотні психологічні зміни у свідомості дитини, насаджування принципу вторинності. Більшість вихованців спецшкіл у подальшому житті мають відчуття знедоленості через недостатні контакти із ровесниками. Недолік інтегрованих класів – недостатня кваліфікація викладачів, які працюють із дітьми з особливими потребами.
Натомість вже тривалий час, весь західний світ просуває ідею всебічної інтеграції людей з інвалідністю в звичайний світ. Звідси постає термін – інклюзія (в перекладі з англ. – включення, інтеграція). Відповідно, інклюзивна освіта – надання рівного доступу до навчального процесу людям з особливими потребами. В Україні ситуація із інклюзивною освітою знаходиться у зародковому стані. Серед 17 337 українських шкіл лише 1127 залучені до інклюзивного навчання. Більш ніж 56 тисяч школярів з особливими потребами не охоплені навчанням у загальноосвітніх закладах. Таким чином, показник інклюзії в Україні складає лише 7%. Для порівняння: у Литві ця цифра охоплює 90%, Польщі – 42%, Словаччині – 42%, Угорщині – 57%, Італії – 99%, Норвегії – 90%, Франції – 25%.
Для просування реформ повинні бути стимули.
Так сталось в Україні, що питання реформ завжди персоніфіковані. І якщо в усьому світі, головними лобістами подібних змін виступали професійні об'єднання, громадські організації, спілки батьків, то в Україні стрижнем реформ інклюзивної освіти є персоналії.
Як відомо, сьогодні проблемою інклюзивної освіти почала опікуватись перша леді держави – Марина Порошенко. З липня 2016 року, під її кураторством, Фонд Порошенка розпочав реалізацію низки регіональних проектів з інклюзивної освіти у деяких регіонах України. У своєму інтерв'ю в березні 2017 року телеканалу Еспресо, дружина президента визначила такі основні пріоритети розвитку інклюзивної освіти: "Перше і найголовніше – це треба якомога швидше прийняти закон про освіту, який врегулює юридично-правові норми реалізації права на освіту для всіх дітей без винятку. По-друге, важливо забезпечити державне фінансування додаткових послуг для дітей з особливими освітніми потребами.
Наступне – створити інклюзивні ресурсні центри, які будуть опікуватися і супроводжувати дітей з особливими освітніми потребами. Далі – адаптувати освітні матеріали і підготувати педагогів і не менш важливо – це проводити інформаційну і роз'яснювальну роботу щодо популяризації інклюзивної освіти в Україні".
І ніби у відповідь до сказаного, 5 липня 2017 року президент Порошенко підписує Закон "Про інклюзивну освіту" ("Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг"). Цим законом, зокрема, закріплюється право на освіту осіб з особливими освітніми потребами і надається їм можливість здобувати освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі безоплатно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від "встановлення інвалідності". Також передбачається можливість запровадження дистанційної та індивідуальної форми навчання; визначаються поняття "особа з особливими освітніми потребами", "інклюзивне навчання"; надається можливість особам з особливими освітніми потребами отримати психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу, створити для таких осіб інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах.
Майже водночас, збільшується державне фінансування на профільні програми з інклюзивної освіти. У 2017 році з державного бюджету було виділено 210 млн гривень цільових субвенцій для дітей з особливими потребами. Кожна така дитина отримає 23 тисячі гривень на гаряче харчування у школі, транспорт, додаткове вивчення шкільних предметів та заняття у творчих гуртках.
Базовим документом для створення інклюзивної освіти в Україні є концепція "Нової української школи", яку затвердила Національна Рада Реформ у квітні. За словами її ініціатора, міністра освіти Лілії Гриневич, концепція прописує реформування освіти до 2029 року.
Таким чином, зрушення в системі інклюзивної освіти відбувається виключно у тому форматі, якщо їх просувають персоналії, наділені особливими повноваженнями – такі як дружина президента Марина Порошенко та міністр освіти Лілія Гриневич.
Перспективи інклюзивного принципу у вищій школі.
Проте, якщо питання інклюзивної освіти у початковій та середній школі сьогодні перебуває під особливою увагою з боку профільного міністра та першої леді, то у вищій школі ситуація складніша. За статистичними даними з 2,5 мільйонів студентів вітчизняних навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, трохи більше 10 тисяч - люди з особливими потребами. На практиці це менше 1% від загальної кількості людей з інвалідністю працездатного віку (до 40 років).
Єдине, на що сьогодні спромігся уряд – включення до переліку категорій, що отримують так звані "соціальні стипендії" дітей з інвалідністю І-ІІІ груп. Решта питань вирішуються у форматі адміністрації окремих ВНЗ або місцевої влади. Зокрема, деякі українські ВНЗ навіть декларують певну спеціалізацію роботи з окремими групами людей з інвалідністю. Наприклад Київський політехнічний інститут декларує ефективність роботи зі студентами із вадами слуху. Національний педагогічний університет ім.Драгоманова одним з перших в Україні почав розробляти цільові навчальні програми для студентів з інвалідністю (Науково-методичний центр освіти та соціальної реабілітації осіб з обмеженнями життєдіяльності).
Тривалий час, була спроба створення навіть спеціалізованого ВНЗ, який би працював насамперед у сфері інклюзивної освіти. Мова іде про Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", який мав у різні часи до 30 регіональних відділень. Щорічно в університеті навчається близько 6 % студентів з інвалідністю, тоді як по Україні – близько 0,04 %. Найбільшу групу серед них складають студенти із захворюваннями опорно-рухового апарату, із вадами слуху, зору та захворюваннями нервової системи. Цей ВНЗ пішов шляхом укладання спеціалізованих угод про співпрацю (а відповідно і фінансування) з рядом представників місцевої влади. Зокрема так було у Києві, Миколаєві та Рівному. Про цей випадок трохи нижче. Скажемо лише, що у всіх цих випадках, цільова співпраця з місцевою владою супроводжувалась скандалами.
Проте за офіційною статистикою, більшість студентів з інвалідністю навчається все ж таки у державних ВНЗ – 55%. І тільки 27% людей з інвалідністю навчається у різноманітних приватних навчальних закладах І-ІV рівня акредитації.
Інклюзія – можливість заробити.
У жовтні 2017 року освітня спільнота була буквальна шокована новиною про те, що Генеральна прокуратура порушила справу за шахрайство по відношенню одного з проректорів київських вузів, яка вдавалась до привласнення коштів за навчання дітей інвалідів. За інформацією у освітніх колах та у середовищі громадських активістів, стало відомо що мова іде про інцидент в Університеті "Україна". Одночасно з цим, почала з'являтись інформація про існування різного роду нечистоплотних схем із грошима КМДА по програмі "Турбота". Мова ішла про те, що діти з інвалідністю, проходячи навчання у приватному Відкритому міжнародному університеті розвитку людина "Україна", фактично двічі переплачували за те, що вже було оплачено київською владою. Крім того, публічними стали приклади махінації із майном університету, різного роду кредитними схемами, заставами тощо.
Все це призвело до того, що команда почесного ректора 80-річного Петра Таланчука фактично знищила його дітище. Махінація з бюджетними коштами призвела до того, що у 2015 році КМДА відмовилось фінансувати програму навчання дітей з інвалідністю в університеті Україна. А зараз стало відомо, що КМДА також виходить зі складу засновників університету. В результаті цього студенти, що вже оплатили своє навчання, можуть залишитись на вулиці, оскільки центральне приміщення ректорату – є власністю КМДА. А нові корпуси, в результаті фінансових махінацій ректорату, давно відійшли новим власникам. Таким чином, уразі, якщо проблеми цього ВНЗ будуть неподоланними, на вулиці опиниться біля 30 тисяч студентів по всій Україні.
Приклад університету Україна – показовий. Головна проблема в тому, що на початковій стадії розвитку інклюзивної освіти в Україні, ми маємо негативні інциденти, які суттєво підривають довіру до самої сутності освітньої реформи.
Майбутнє інклюзивної освіти – стриманий оптимізм.
За попередньою оцінкою кураторів проекту, протягом року реалізації у тестовому режимі програми "Нової Української школи", кількість охоплених системою інклюзивної освіти в Україні збільшилось у два рази. Це означає, що такими темпами протягом десяти років ми можемо вийти на загальноєвропейські показники доручення до інклюзивного навчання дітей з особливими потребами. Незважаючи на негативний досвід низки спеціалізованих освітніх закладів, відповідні напрямки розвиваються у цілій низці шкіл та ВНЗ України – від спеціалізованих програм УКУ до регіональних ініціатив місцевої влади.
Також, як стало відомо, триває активна робота у форматі взаємодії держави та роботодавців, в напрямку працевлаштування людей з інвалідністю. У планах збільшення квот на держзамовлення для студентів з особливими потребами та їх подальше працевлаштування.
Для країни, яка перебуває у стадії активної війни з агресором, проблема інклюзивної освіти є одним із пріоритетних. За 3 роки війни кількість людей з інвалідністю збільшилась на декілька тисяч. І питання їх соціалізації, в тому ж числі через підвищення професійного рівня та переорієнтацію є надзвичайно актуальним.
3 
79692
Коментарі