Росія продовжує атакувати Україну – особливо, на Лиманському і Куп'янському напрямках. Кремль розуміє, що втратить південь. І тому намагається вийти на кордони Донеччини та Луганщини. Однак у Бахмуті з кожним днем наближається оперативне оточення росіян. ЗСУ рухаються у цьому напрямку, але не можна поспішати. Військові виконують свою роботу – а вона важка, щоденна і скурпульозна. Найсерйозніші операції пройдуть у циклі сухої погоди – тобто від тепер до глибокої осені. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів військовий експерт Петро Черник.
За добу на Донбасі сталося 36 бойових зіткнень. На Шахтарському напрямку ворог провалив наступ у напрямку села Рівнопіль, про звільнення якого оголосили 26 червня. На Запорізькому та Херсонському напрямках противник зосереджує основні зусилля на недопущенні просування українських військ. Як зараз можна описати ситуацію на фронті? Де маємо найбільші успіхи?
Фронт на цю хвилину перебуває у так званому змішаному способі ведення бойових дій. На східному плацдармі противник і надалі пробує атакувати. Особливо, на Лиманському і Куп'янському напрямках. Тому що для них завдання мінімум – вийти на адміністративні кордони Луганщини і Донеччини далі залишається головним. Бо росіяни розуміють, що, найімовірніше, південь втратять. Їм треба досягати хоча б чогось. А повномасштабна війна мала у своїх цілях якраз визнання так званих Л/ДНР як незалежних держав.
Противник має там дуже частковий успіх. Якщо брати Бахмут, то з кожним днем наближається оперативне оточення. Повне оточення – коли абсолютно всі дороги, поля та річки взяті під контроль. Тобто там фізично є наші війська. Оперативний контроль – коли за допомогою, насамперед, артилерії контролюємо ці дороги, але нас там немає. Війська знаходяться від трьох до п'яти кілометрів. Рухаємося у цьому напрямку, але не треба поспішати. Військові повинні робити свою роботу – а вона важка, щоденна і скурпульозна.
Противник робить висновки і навчається
На південному напрямку є часткові успіхи щодо звільнення територій. У межах 200 квадратних кілометрів звільнили. Ми всі маємо завищені очікування і хочемо, щоб все склалося так, як з Харківщиною. Ця операція була раптовою, рішучою, її ніхто на бачив. Це був штурм і натиск. Але противник робить висновки і навчається. Він побудував величезні лінії укріплень, все це заміновано. Вони досі мають перевагу в авіації. І ми не можемо кидати у бій так багато особового складу, як робить Росія. Мусимо діяти виключно інтелектом.
Наш стратегічний задум полягає в тому, що входячи у вогневий контакт з противником у межах трьох-чотирьох кілометрів – бо саме так працюють наші танки, той самий Bradley, його гармата М-242 – змушуємо їх рухатися. Розвідка оцінює зміни їх положень, особливо артилерії. Розуміємо, як починає працювати їхня логістика, і за Херсонської методикою, завдаємо удару у глиб їхніх бойових порядків. І поступово винищуємо спочатку боєкомплекти, потім – паливно-мастильні матеріали, далі – навіть забезпечення стосовно харчування та питної води. І так їх поступово виснажуємо. Херсонська операція тривала більше трьох місяців – важкої і зосередженої роботи. Так само буде і зараз. Найсерйозніші операції пройдуть у циклі сухої погоди – тобто від тепер до глибокої осені.
Ми ж не можемо собі дозволювати перетворювати наших солдатів на розмінну монету
Ситуація у Харківській та Луганській областях залишається напруженою, свідчать свіжі карти американського Інституту вивчення війни. За рахунок чого там важче? Що допоможе полегшити ситуацію?
Там дуже велика кількість особового складу противника. Населення РФ 140 мільйонів, а нас – 35. Це великий людський потенціал. А російський воєнний менталітет працює за сталінськими методичками. Вони ніколи не шанували свого солдата. Головне – техніка. Ми ж не можемо собі дозволяти перетворювати наших солдатів на розмінну монету. Ми воюємо розумом – вони кількістю.
Що нам треба? Більше сучасної зброї. Але побудувати бойову броньовану машину – це багато часу. До такого типу війну ніхто не був готовий на колективному Заході. Американці не можуть прийняти рішення будувати танковий завод заради війни в Україні. Тому все повільно. Тому що будівництво такої техніки це мегаскладний технологічний процес. Це все відбувається повільно, але в стратегічному контексті – все в наших інтересах.
Ми хочемо, щоб союзники віддали все, що мають. Так не буває
Останні тижні просування відбувається, але повільно, з важкими боями. І так буде надалі, наголосив у своєму зверненні сержант 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура" Валерій Маркус. Питання швидкості – у конкретній зброї чи, може, в її загальній кількості?
Загальна кількість. Зброї багато не буває. Нам потрібна авіація і більша номенклатура зброї до неї. F-16 може брати на борт 105 різновидів зброї. Найбільше потрібні далекобійні ракети AGM-158 JASSM, планерні бомби AGM-154 Joint Standoff Weapon, і дуже потрібні важкі бомби. Починаючи від GBU-12 – важить 230 кілограмів – до GBU-10 та GBU-24 – важать по тоні і GBU-38, які від тони до двох. При чому, потрібно їх більше. Але знову ж таки – це високотехнологічний продукт. Штати мають запас, але будемо тверезо мислити – все своє вони не віддадуть. А ми хочемо, щоб союзники віддали все, що мають. Так не буває.
Щоб ми переважили росіян в повітрі потрібно не менше трьох авіаційних полків
Скільки літаків треба, щоб принаймні порівняти наші шанси з Росією?
Хоча б один авіаційний полк. Це у межах 60 машин. Щоб ми їх переважили – не менше трьох полків – 180 машин. Немає оптимізму, що це буде швидко. Думаю, на осінь з'явиться перших кілька ескадрилій. Одна ескадрилья – це 12 машин. Якщо до нового року запрацюють 24-36 машин, то це буде неймовірно добре. Але це, насамперед, покращить боротьбу з повітряними об'єктами – крилатими ракетами, є шанс поборотися з Су-34, який скидає важку керовану авіаційну бомбу ФАБ-1500 з відстані 70 кілометрів.
F-16 має на борту ракету AIM-120 AMRAAM класу "повітря-повітря". Дальність ураження до 180 кілометрів. Тому зможемо покращити наші результати у знищені їх повітряних цілей. Але щоб ці машини засипали всіма різновидами боєприпасів передову, треба як мінімум три авіаційні полки. Це можливо – але це місяці. А то і до року.
Росіяни не розуміють реалії війни. Тому вистрелили собі у ногу
Сили оборони можуть проводити операції на територіях, які були затоплені внаслідок російського підриву Каховської гідроелектростанції, свідчать свіжі карти американського Інституту вивчення війни . Наскільки ситуація змінилася? Які переваги зараз маємо?
Росіяни вважали, якщо збільшити плесо Дніпра, вони якимось чином зупинять наш контрнаступ. Вони живуть хибними уявленнями Другої світової війни. Думали, що ми штурмуватимемо лівий берег як Радянський союз свого часу форсував Дніпро. Ніхто у здоровому глузді той же Leopard через наплавну переправу не буде доправляти. Росіяни не розуміють реалії війни. Тому вистрелили собі у ногу. Легкими моторними човнами з невеликою кількістю Сил спеціальних операцій ми працювали і далі працюватимемо. А форсувати Дніпро, як це росіяни уявляють, ніхто не буде. Вся важка техніка – це зручна артилерійська ціль. Як все відбувається на суходолі умовно нижче Запоріжжя – так і буде далі. Єдине – треба набратися терпіння, бо все не закінчиться завтра.
Вчора російські окупанти завдали два ракетні удари по Краматорську Донецької області. Влучили в кафе в центрі міста, в районі якого перебувало багато людей. Маємо багато загиблих і поранених.
Це продовження терору – було, є і буде. Вони ненавидять нас. І не можуть змиритися, що ми – окрема і незалежна демократична країна. Нація, відмінна від них. І мстяться нам, що не хочемо повертатися "у лоно їх імперії". Нічого нового. У минулого столітті ми програли поєдинок за свою державність – і вони влаштували Голодомор.
Поки не з'являться в достатній кількості літаки, на жаль, терор буде тривати
Як нам захистити прифронтові міста?
Потрібні F-16 і далекобійні ракети. Поки не з'являться в достатній кількості літаки, які посилять і покращать боротьбу з повітряними цілями, на жаль, цей терор буде тривати. Також потрібне нарощування системи ППО. Воно триває. Зараз є хороша новина, що Литва закупить дві пускові установки NASAMS у Норвегії. Але все це не буде швидко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Путін втратив частину своєї влади" – чому Лукашенко заявив про переміщення ядерної зброї в Білорусь
Підрив Запорізької АЕС розглядається Кремлем як один із чотирьох засобів тиску на Україну. Інші чинники ‒ підрив дамби Каховської ГЕС, який уже було здійснено, теракт на заводі "Титан" у Криму та застосуванням ядерної зброї. Про це говорить колишній керівник нашої Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж. Чи дійсно росіяни можуть піти на такий крок?
Чому ні? Вони ж греблю підірвали. Завдають нескінченні удари по цивільних об'єктах. Така реальність. Можуть вдатися і до такого теракту. Але ми пережили Чорнобиль. Це, можливо, буде другий. Але не більше. Ми впоралися з тією катастрофою. І з цією впораємося. Бо війна йде на виживання. Або ми їх, або вони нас. Якщо програємо чи капітулюємо – росіяни влаштують новий геноцид. Будуть різати сотнями тисячами, якщо не мільйонами. Ніколи не змиряться з нашою незалежністю.
Якщо роза вітрів буде на нашу користь, то росіяни, взагалі, більше собі нашкодять
Чи створення цієї аварії дійсно допоможе РФ на фронті?
Жодним чином. Це лінію розмежування не змінить. А якщо роза вітрів буде на нашу користь, то росіяни, взагалі, більше собі нашкодять. Вся радіоактивна хмара піде у їх бік.
Є якісь важелі, щоб цього не допустити? Що ми можемо робити, щоб не дати цьому відбутися?
Нам треба там висаджувати десант. Це теоретично можливо. Це надскладне завдання. І наш противник це прекрасно усвідомлює.
У світу немає жодних важелів. Путін розв'язав цю війну і як світ вплинув? Провели санкції, надають нам зброю. І що з цього Росії? Вона як робить те, що робила, так і буде продовжувати. А всі міжнародні інституції мертві. Їх не має. ООН неспроможна щось зробити. ОБСЄ також. Як і Червоний хрест та МАГАТЕ. Така зла і сувора дійсність. Надія тільки на наші Збройні сили та союзників у частині забезпечення більшою кількістю зброї. Московити, окрім сили, нічого не розуміють, і не зможуть.
2 
79692
Коментарі