Розбив айфон, отримав погану оцінку, купили не ту спідницю, що хотіла, хлопець поцілував іншу або улюблена дівчинка гуляє з іншим? Можливо, саме про це в першу чергу подумає сучасний підліток із середньостатистичної сім'ї, почувши вираз "кризова ситуація в житті дитини".
А тепер запитайте, що про це думають ті, хто тимчасово проживають у Центрі захисту дітей "Наші діти". І ви дізнаєтеся: "Криза - це коли мама не поруч. Але ми її дуже чекаємо".
Унікальний проект
Допомогти дітям і сім'ям пережити складні життєві ситуації - ось для чого ще на початку 2000-х задумувався Центр захисту дітей "Наші діти". За роки досвіду цей проект все ще є унікальним як для України, так і для Європи в цілому.
Спільний експериментальний україно-польсько-німецький проект реалізований на умовах державно-приватного партнерства. Ініціатором його створення виступила громадський діяч Німеччини Барбара-Марія Монгайм, яка очолює Німецько-польсько-українське товариство (НПУО). Ідея центру виникла після того, як 2000 року Барбара-Марія, побувавши в Україні, поспілкувалася з безпритульними дітьми.
"Тоді я зрозуміла, що треба щось робити, щоб їм допомогти, і запропонувала побудувати для них будинок, в якому діти могли б жити і виховуватися в умовах сім'ї", - розповідала вона.
Через 8 років в центр заселилися перші експериментальні сім'ї.
Майже як вдома і навіть краще
Центр складається з трьох корпусів - у двох з них живуть сім'ї, третій - адміністративний, в ньому проводяться різні тренінги, семінари для дітей та батьків. У кожній квартирі "соціальні батьки" піклуються не більше ніж про шість дітей. У центрі вони живуть, поки не стане можливим влаштувати їх в постійну сім'ю.
- Наші соціальні педагоги та психологи працюють не тільки з самими дітками, але і з їх батьками. Якщо ми бачимо, що мама "ресурсна" - у неї є і бажання, і можливість повернути дитину, ми допомагаємо їй адаптуватися, "перевиховатися" і возз'єднати сім'ю, - розповідає "КП" в Україні" директор Центру "Наші діти" Наталя Луценко. - Але скажу відверто: таких матерів зараз дуже мало, як правило, діти йдуть від нас або в нову сім'ю, або до опікунів.
За словами нашої співрозмовниці, всі вихованці дуже хороші діти, і ніхто не робив спроби втекти або спробувати безпритульний спосіб життя. Ходять на навчання і так само, як і всі школярі, несуть свої ранці додому, тільки будинок цей великий, і тут дуже багато інших, зі схожою історією - тимчасово без мами.
Закохалася і пішла
- Таке трапляється - в один момент батькам перестають бути потрібні їхні діти. Причини у всіх знайдуться свої - закохалася і загуляла, запила, не отримувала задоволення від материнства і ще сотні дурних відмовок, а після - стільки ж зламаних дитячих доль, - продовжує Наталя Луценко. - Але знаєте, чому я не перестаю дивуватися? Тому, як в цих дітях до останнього живе віра в свою маму і надія, що ось зараз вона виправиться і повернеться, забере їх додому. Повірте, повернутися в обійми люблячої мами - це найбільше щастя в житті.
У центр діти потрапляють по направленню соціальних служб. У одних мама закохалася і загуляла, а коли розлюбила, стало пізно - дитину забрали і позбавили її опіки. У інших - померли батьки, а бабуся-опікун не в змозі прогодувати онука. Хтось ріс у неблагополучних умовах і був витягнутий з сім'ї. Сьогодні в "Наших дітях" проживають 22 дитини, 5 з них - дошкільного віку. І кожен плекає надію на якнайшвидше возз'єднання з рідними.
- Мама може годувати своє чадо два дні однією цибулею, а на третій і зовсім одну воду дати. Але ця дитина не перестане повторювати, що її мама найкраща. Адже це МАМА, і якою б вона не була і як би не чинила - не перестане бути найголовнішою людиною в житті дитини. На жаль, батьки не завжди відповідають такою взаємністю по відношенню до своїх дітей, - каже наша співрозмовниця.
Казка в житті
Для дітей в центрі обладнані бібліотека, музичний зал, спортивний майданчик. Хлопці охоче займаються спортом, в вокально-хоровій студії і ансамблі ударних інструментів. А 11 березня діти самі поставили і зіграли спектакль за мотивами казки Степа Завреля "Дідусь Томас". Театральна постановка пройшла в Академічному театрі на Липках і зібрала багато глядачів, серед яких були й інші діти, але в супроводі своїх люблячих батьків.
- Наші вихованці адаптували сценарій самостійно, - розповідає директор Центру "Наші діти" Наталя Луценко. - Якщо почитаєте авторську казку і подивитеся наш спектакль, то зрозумієте, в чому відмінність. Як діти бачили і відчували взаємини між членами сім'ї і хто як повинен себе вести з батьків, так і писали. А режисери театру вже допомогли це реалізувати. Дорослі спілкувалися з дітьми на рівних. І настільки здружилися, що крім репетицій ходили за піцою, в ігрові центри та парки.
Постановка "Дідусь Томас" - один з етапів величезного проекту "Включення", що допомагає реабілітувати дітей, які опинилися в кризовій ситуації, а після, якщо мама не повернеться, і в великому дорослому світі. Але, як зізнається Наталя Луценко, своїх діток вони підтримують і після досягнення 18-річчя - нікого не виганяють, навіть якщо закон велить.
2 
79692
Коментарі