Вночі, 6 червня, російські окупанти підірвали Каховську ГЕС. Почалося стрімке затоплення прибережних населених пунктів. На Херсонщині була оголошена термінова евакуація.
Від російського теракту постраждав і сам Херсон. Частину міста затопило – вода піднялася на кілька метрів та практично накрила приватні будинки. У воді опинилися дитячі садки, перші поверхи багатоповерхівок, магазини, підвали, автомобілі. Найбільше від підтоплення постраждав Корабельний район міста.
Рятувати херсонців, які опинилися серед великої води, приїхали волонтери з усіх регіонів України. Знаючи це, російські окупанти почали прицільно бити по місцях, де тривала евакуація містян.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала в Херсоні та поспілкувалася із врятованими людьми, а також із тими, хто допомагав їх евакуйовувати.
СПІЛЬНА БІДА
До берега підпливає білий моторний човен. Керманич у бронежилеті й касці кольору хакі зупиняється за кілька метрів від розпеченого асфальту. Стає на ноги і, вчепившись обома руками за стовп електропередач, підтягує до нього катер. Підплисти ближче не зміг, бо заважає масивний мотор позаду.
Вода підступила на кілька кварталів від річпорту, неподалік центру Херсона, і зупинилася перехресті Богородицької й Воронцовської вулиць. Звідси добре видно затоплену частину міста. Цегляна аптека №7, облицьовані фасади старих багатоквартирних будинків, магазин меблів і кавʼярні – занурились на кілька метрів у воду.
До перехрестя зʼїхалися волонтери на бусах і дістають з кузова клітки й переноски для тварин, паки й бутлі з водою. Під каштанами у тіні за деревʼяними столами евакуйовані херсонці їдять бутерброди з пакетів, печиво і пʼють уже холодну каву. Люди зʼїхалися на допомогу постраждалим з різних куточків України.
На березі гойдаються на хвилях надувні човни, пришвартовані рятувальниками. Сьогодні вже не так багато евакуюють, зізнаються.
– Приїхав я 6 червня в шесть утра. Подивився – уровєнь Дніпра був нормальний. Потом почув новость, що взорвали Каховку, то приїхав додому і почав піднімати вєщі наверх, – каже літній чоловік і котить у руках старенький велосипед. Його обличчя неохайно поросло сивою бородою, на голові в нього моряцький кашкет. – Начав прибирать у гаражі, в обід приїжджаю, а вже води було вище коліна.
69-річний Василь Волков проживає у приватному будинку на правому березі річки на вул. Петренка. Зараз зупинився у сина, бо його дім кілька днів уже під водою.
– Хлопці на лодкє проїжджали й кажуть, що від гаража уже одна криша торчить, спокійно мовить Василь Юрійович. – Не один я, у всіх біда. Це якби бомба попала мені, то це такий случай – комусь прилетіло, а комусь ні. Мені ж взривом недавно кришу вивернуло. Я приїжджаю, щось починаю робити – починає бахать, стрілять, осколки летять зверху у двір. А тепер ще й затопило – це наша обща біда, усіх затопило, кругом вода.
Чоловік народився в Херсоні й прожив у рідному місті все життя. Дім будував власними руками й не збирається його покидати.
– Буду ждать, поки спаде вода, повернусь і почну востанавлювать. Діти виросли тут, – каже Волков. – А куда мені йти? Росіяни – орки й варвари, по жизні такі. І в ту войну вони всіх насілували, мені розказували старіки, як було і що. Варварами були, варварами й остались. Їх Сталін мясом грузив і Путін тоже, давить масою. У мене сім брезентів, отопітєль, фанери чотири листа, щоб окна забить. Усе ж видавило водою з середини, стіни розійшлись, потолок весь, балки. Нікуди не дінешся.
ОСТРІВ
До білого катера веде низького зросту смаглявий чоловік, бере за руку й просить ступати обережно. Холодна вода просочується у штани, крізь неї зовсім не видно дна – болотного кольору й пахне тванню. У човні є місце для водія, одразу за штурвалом. Сідай тут, каже чоловік у "броніку" з дзеркальними сонцезахисними окулярами.
– Це мій моторний човен, я займаюся вітрильним спортом – яхти і човни, – розповідає Іван. Має приємний, але грубий голос. Стриманий і спокійний, на диво, чоловік. – З дитинства на човні, фактично, ще батько цим займався, тому така родинна справа. Дивіться – зараз вас вкусить.
За бортом повільно хвилею пропливає метрова змія. Такі сюрпризи тут уже не дивують місцевих.
– Я приїхав, бо ми просто не можемо на місці сидіти. Ми самі з Вишгорода, тільки вранці приїхали в Херсон. Взяли катер – і вирушили рятувати, – згадує яхтсмен. – Евакуюємо людей, тварин, потихеньку будемо допомагати. Хто, як не ми, якщо у нас є така техніка. Нас ніхто не кликав – ми сіли й приїхали. Двох людей вивезли примусово. Була жіночка, у якої в квартирі жило 30 котів, стара бабуся і її син.
Багато є людей на евакуацію, але там небезпечно
Поки волонтери-рятувальники чекають дозволу в місцевої поліції й адміністрації міста, щоб рятувати людей з небезпечних районів. Сотні постраждалих чекають порятунку на лівому березі, який ще до підриву Каховської ГЕС був окупований росіянами.
– Далі, де русло Дніпра, мікрорайон Острів, багато є людей на евакуацію, але там небезпечно, – пояснює Іван і заводить човен. – Казали, що і ДРГ вчора там було, територія прострілюється.
На корму заскакує смуглявий військовий, знімає піксельну футболку й одягає червоний рятувальний жилет. У човні підлога мокра й вкрита водоростями. На борту все завалено сітками, переносками для котів. Є ковдри й печиво.
Вода розходиться колами від катера й піниться позаду мотора – гучний рев котиться пустим Херсоном. Річка затопила прибережні вулиці. Приватні будинки, багатоповерхівки, дерева, дорожні знаки опинилися під водою.
Повз повільно пропливають пластикові пляшки, деревʼяні балки, віття рослин і відірвані шматки будинків. Подекуди видно кузови машин і дахи будинків, біля них квітнуть високі кущі рожевих троянд, але вже до вечора усе це може також піти під воду. На вул. Михайлівській, ближче до річки зустрічаємо рятувальника Олексія – чоловік розшукує тварин. У повітрі роздається гучний вибух.
– Це чужий виліт, так що будьте обережні, – каже російською військовослужбовець Рустем. – На цій вулиці мій будинок, ось він – оббитий вагонкою бежевою. Ліворуч навпроти мого будинку дитячий садок. Далі починається вулиця Причальна.
Біля шиферного даху в залізному весловому човні стоять двоє місцевих. Чоловіки розшукують людей на затопленій частині міста й евакуюють постраждалих самотужки. Пропонують їжу й воду, Рустем просить тільки сірники.
До щілини між будинками прибило залізну велику бочку й пластикові каністри для пального. Верхівки дерев затримують сміття й заважають пливти далі.
– Обережно, пригинаємося, розтяжка! – попереджає Іван. Так рятувальники називають електричні дроти, які можуть вдарити струмом.
ЗАТОПЛЕНІ БУДИНКИ
До будинку з піноблоків пришвартувався квадратний надувний рибальський човен. Чоловіки розуміють, що всередині хтось є. З балкону другого поверху виходить жінка у синьому фартусі. Перший рівень домівки затопило, тому з родиною починають збирати речі.
– Збройні сили України! Вам потрібна допомога? – питається Іван. – Вам до темноти треба виїхати, маєте максимум годину. Вода буде підніматися.
Жінка спирається рукою на піноблоки, складені на недобудовану стіну. У хаті складають сумки чоловік з сином.
– Пожитки зібрала, на чердак витягнула. Трошки позже буду вибираться, – каже. – Перший поверх повністю затопило – і мебель і речі, усе основне затопило. Вода різко так почала підніматься. О девʼятій ранку вже була там біля общежитія хороша калюжа, потом все більше і більше. А потом різко, десь за два часа, пів хати води.
З вікон пʼятиповерхівки навпроти виструнчили голови у вікна мешканці – переважно літні люди. Евакуюватися не хочуть, тільки просять привезти води і їжу.
Не збираюся нікуди їхати, бо це – мій дім
– Я прожив тут усе своє життя! 57 років!, – кричить у розпачі сивий чоловік. – Не збираюся нікуди їхати, бо це – мій дім, понімаєш?
Вхід до будинку залило водою, верхівка зелених дверей показується над водою і трохи видно підʼїзд.
– Ще на два метри підніметься вода, – запевняє чоловіка з другого поверху Рустем. Стоїть на утепленому балконі у блакитній футболці.
– Я міряв, що до мене метр сімдесят ще, – заперечує чоловік.
– Ви розумієте, що вода підмиває фундамент і ці хрущовки можуть не витримати, – переконує його знову Іван. – Запишіть мій номер.
Глухі звуки вибухів доносяться з окупованої території. Надворі вже сутеніє, тому повертаємося до берега. Звідти чоловіки знову вирушать до людей, щоб відвезти необхідні продукти й переконати евакуюватися.
ПЕРШІ ГОДИНИ
До берега на руках несе рятувальник. Від брудної води й асфальту штани стали руді. До перехрестя прямують два катери, забиті людьми – їх евакуювали з затоплених і донедавна окупованих Олешок.
Люди налякані і майже мовчки вистрибують у воду. Ідуть босоніж, підвернули штани до колін. У руках несуть великі пакети й сумки з речима, ставлять на тротуар. ЖІнка у вʼязаному светрі тримає на руках лохматого чорного пса. На довгому ланцюгу вискакує метушливо рудий пес – бризки води розлітаються довкола.
– Я осьо з чоловіком, – каже жінка у темних окулярах, від щастя не може стримати усмішку. Щойно евакуювали разом з чоловіком, трьома котами й двома собаками. – У нас двохетажний дом, вода почала поступать десь в одинадцять ранку. І уже ми сиділи в мене в хаті на столах. Усе плавало, падало, холодильники, тумбочки. А потом як побачили, що там осталося сантіметров пять, вилізли на кришу до сусіда.
На даху разом з тваринами провели майже добу. З собою взяли сухі речі й продукти, які вдалося врятувати.
Росіяни не розрішали виходити з дому, ми були у тюрмі
– Сьогоднішню ніч уже б не пережили. Там небагато людей, хто виїхав, а кого орки потроху вивозили, – згадує Ольга Цирюлік. – Серце калатає, бо не були дома півтора роки. Ми були у сірій зоні – через нас літало, вилітало. Росіяни не розрішали виходити з дому, ми були у тюрмі. Ми очікували, що вони підірвуть ГЕС трошки раніше, виносили все на другий поверх, а потом спускали з чоловіком все. Ми сумнівалися, хто приїде до нас. Якби росіяни припливли – то не сіли б у човен даже. Ми зразу сказали, що у нас у Росії родичів багато, але ми українці.
Жінка пропрацювала все життя вчителькою математики. Мають квартиру у Херсоні, але жили переважно за містом у приватному будинку.
– Ми все життя збирали на цю дачу, – каже Ольга. – У мене 18 чоловік рідня – родичи, діти, внуки. Дача у нас була – рай. Ми з сусідкою посадили город – огірки цвітуть, кабачки завʼязались. А тепер все… Вночі не спали на даху, а счітали, на скільки вода піднімається кожну годину, по кірпічиках, обоях. Перші години дуже швидко.
ТВЕРДА ЗЕМЛЯ
У короткій білій сукні з грецьким орнаментом стоїться у тіні дерев жінка з хвостиком на голові. Поруч бігають босоніж діти – дівчинка й хлопець. Нещодавно поліція скидала родині з дрона воду, а вже зараз їх вдалося евакуювати.
Катерина Крупич жила в селі Олешки. Туди рятувальникам дістатися найважче – росіяни обстрілюють територію з усіх боків.
– Врятували хлопці, питали, як звати, сказали: "Чарівники". Ми щасливі, просто ще до кінця не усвідомлюємо, як це, стояти на твердій землі, – каже російською 40-річна жінка. – Ми на дачі завжди з весни по осінь, там повітря зовсім інше. З травня місяця до початку грудня завжди там були. Коли звільнили правий берег, то воду росіяни замінували, поставили блокпости. Нам треба було проїжджати їх. 12 листопада вже нікого не випускали. А туди в Росію пропонували евакуюватися, але ми відмовилися. Сказали, що будемо чекати тут. Була реакція неоднозначна.
Російські військові часто приходили до будинку Катерини з погрозами. Заходили в чотирьох, зі зброєю вночі.
– Намагалися вияснити, чому ми тут з дітьми. Питали: "Что такое Херсон?". Провокаційні питання ставили. І він сидить і каже: "У вас є медикаменти? Якщо я вам зараз ногу прострелю, є чим перемотати?". Діти налякані, – згадує жінка. Неподалік чути вибух – навіть оком не змигнула. – Зараз їх немає, коли підірвали, то їх у цей же день не було, видно знали. Коли сторож пішов туди, де вони ночували в будинку, їх не було, тобто евакуювалися раніше.
Вода піднімалася швидко – близько 50-60 см за годину. Катерина встигла приготувати гречку для дітей і коржики, замість хлібу.
– У човен сідали, то вже вода до колін була. Сиділи у сусідки на другому поверсі й думали, що вода зупиниться, – зізнається жінка. – Але вона піднімалася, а зараз метри чотири піднялася. Ночували на горищі. Хлопці наші дуже оперативно спрацювали. Зараз на нашій Чайці-2 вже нікого не залишилося. Мій папа з хлопцем тільки.
Рідних Катерини Крупич віднесло течією в невідомому напрямку. Звʼязок з чоловіками ще є, але знайти їх не так легко, кажуть рятувальники.
– Вони зараз там, де жовтий кран, на тому боці одразу, – розказує жінка. – Вони самі не розуміють, де знаходяться. ЇХ прибило берега й вони стоять. Поки я вигрузила дітей і дві сумки – їх течією віднесло. У їхньому човні залишилися продукти. З дітьми вночі були без води, без їжі – пити хочеться, а нічого. Не знала, що думати, де вони і що. Нащо зараз бомбить Херсон? Нащо було підривати ГЕС? Боженька все бачить, їх покарання дожене.
Жінка з родиною житиме у мами в Херсоні. Зараз щаслива, бо нарешті потрапила на вільну від росіян територію.
– Я вилазила на дах, щоб хтось нас побачив – будинок пропливає, один, другий, дерева. Я дивлюся на землю і цю воду, дві стихії. Не розумієш досі, що вдома. От зараз приїду – побачу маму, яку не бачила сім місяців, прийму душ, поїм нормально, – ледь стримує сльози Катерина. – Ось зараз, у чому ми є, це все, що залишилося.
Рятувальники завантажують шлюпки. З собою беруть зброю, бо вирушають у небезпечну зону. Поруч зривається собачий гавкіт, люди просять води й шукають своїх улюбленців. Волонтери окремо також проводять операції з пошуку тварин – їх на затопленій частині міста ще багато.
3 
79692
Коментарі