"Одні бояться говорити, інші змирилися" - чим живе Севастополь

 

- Сьогодні поєздка буде довгою, - каже водій автобуса Київ-Севастополь 37-річний Олег. Поїздки до родичів на окуповану територію із Києва до Криму проходять вночі. Кажуть, так найкраще перетинати кордон.

У маленькому автобусі 7 пасажирів. О другій ночі прибуваємо на пропускний пункт. В ніч з п'ятниці на суботу одночасно прибули 4 великих автобуси. На українському кордоні величезна черга. Моя група стоїть останньою.

- Вас тут зараз десь 300. Працює три вікна. Всі пройдете до пересмєнки, - прикордонник з автоматом за спиною заспокоює невдоволених. О 9-й ранку зміни міняються, це означає, що можна застрягнути ще на годину.

У черзі попереду стоїть четверо жінок.

- Товаріщ начальнік, проведіть нас без черги. Ми ж свої, - жартує одна з жінок. Ближче до паспортного контролю починають перекладати з пакетів у дамські сумки невеликі згортки.

Український пункт проходимо за 4 години. У росіян за 1,5 години. Група збирається. Ще три години чекаємо водія.

- Росіяни на досмотрі півмашини розібрали, - говорить Олег. - Доколупалися, що віз таблєтки в пакеті. А то біодобавки. Вони в інтернеті шукали, що це таке.

В окупованому Армянську, перше місто від кордону, нас зупиняє російський дорожний патруль. Просить водія вийти з машини.

- Потребував з мене 5 тисяч рублів (2 тис грн. - Gazeta.ua), - каже Олег. – Звинуватив, що страховки нема, вікна затоніровані - це все порушення. А для чого мені страховка? Я через 7 годин виїду з Криму, - каже водій.

Дорогою до Сімферополя наше авто часто підрізають.

- Щемлять, бо на чернігівській реєстрації. Таку машину називають "хохловозка". Смішно, - каже водій. – Але ж можна і пострадать.

 

О 15 годині прибуваю в Севастополь. Від вокзалу додому ще 40 хвилин громадським транспортом. У салоні до 10 людей. У суботу по обіді місто пустує. Вдома зустрічає молодша сестра з сусідським хлопчиком-однолітком. Віддаю їм подарунки і контрабандні цукерки "Рошен". Хлопчик вперше пробує "шипучки".

-Жаль, что такие можно только в Киеве купить, – зітхає 7-річний Сашко.

-Я когда к тебе домой прихожу, и там есть что-то вкусненькое, я не все ем. И ты так делай! – каже мала. Ховає солодощі в шухляду.

З родиною вирішуємо поїхати на мис Фіолент. Вниз до моря веде 800 сходинок. Жарко. Від крутого спуску починають тремтіти ноги. На підйом ідуть, здебільшого молоді люди. Старші сідають на землю в тіні, тримаються за серце. Туристів мало. На пляжі продають воду і морозиво за 100 рублів - 41 грн та пиво за 150 - 62 грн. На узбережжі людей 50.

Вибратися з пляжу можна двома шляхами: підійматися півгодини догори або поїхати міським катером до Балаклави. Обираємо другий варіант. За годину розуміємо, що транспорт не ходить. Вітчим ловить морське таксі.

- Катера городские сняли в аренду. Они все на бухте работают, а вечером на салют пойдут, - пояснює відсутність громадського транспорту капітан ялика. На борт бере лише 8 людей. Вартість проїзду 200 рублів - 82 грн.

 

Наступного дня з ринку повертаємося на таксі. За бортом +33°С. Водій нервується. Нас обганяє новий Nissan з портретом Путіна над заднім бампером.

- А Вы поддерживаете Путина? - питаюсь у водія.

- В России открыли филиал Nissan. Теперь машина стала доступной, - говорить той. Почуваюсь ніяково, що розмову не підтримали. Далі їдемо мовчки.

- Одні бояться говорити, інші змирилися. На кухні між собою можемо говорити все, - розповідає мати 45-річна Олеся Пасічник, поки накриваємо на стіл. - На роботі до мене весь час кидаються, бо знають як я думаю. Днями одна знайома розповіла про родину, де молодий пацан півроку, як повернувся з Сирії. Досі ні з ким не розмовляє і нікуди не виходить. Мамі все, що сказав: "Вы не представляете, что там было".

Після обіду йдемо з сестрою на дитячий пляж Омега. Тут завжди було людно. Тут море мілке, вода швидко прогрівається. Раніше були кафе, кіоски з сувенірами і торговці фруктами. Зараз лишилося кілька літніх терас на початку пляжу та сувенірні лавки.

Біля "нашого місця" на пляжі спилюють ялівець.

- Пойду топор поищу, - каже хлопець в чорній вигорілій футболці із зображенням Путіна. На ній російський "гарант" підписаний як "наш президент".

У воді бабуся забавляє двох онуків. Пояснює, як правильно триматися на воді. Часто прохоплюється українськими словами. Відпливаємо на метрів 30 від берега. Роздивляємося пристань в аварійному стані. Її не ремонтують, лише повісили табличку "Вход запрещен".

З пляжу зникли надокучливі торговці пахлавою, креветками, пивом. За весь час пройшла лише одна бабуся, яка продавала варену кукурудзу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Традиції РФ: "мер" Ялти запустив неіснуючу лікарню, а звідти вкрали навіть табличку

- Щороку оплачую страховий медичний поліс за 5 тисяч рублів (2 тисячі гривень. -Gazeta.ua), а скористатися не можу, - скаржиться мати на медичну систему окупантів.

- Два тижні тому записалася на прийом до терапевта. Прийшла, каже, що моя хвороба не в його компетенції. Треба до хірурга. Якби пішла одразу до хірурга, спитав би, чого не до терапевта спочатку. Взяла талончик до хірурга, зустріч через два тижні. Але сьогодні зайшла до нього. Думала, прийме. Відмовив. Сказав, приходити в назначений день, або після 17-ти. У них робочий день закінчується, приймають за гроші. Такси у всіх різні. До дитячого лікаря можна потрапити за 250-300 рублів - 103-123 грн. Скільки у нього – не питала. Погано зараз, а чекати прийому ще два тижні.

У цей час їй телефонує знайома з роботи. З Києва везла для неї кілька упаковок "Каптопресу" - ліки від підвищеного тиску.

- Дякує і просить уточнити ціну, щоб повернути гроші за ліки, - передає слова подруги мати. – У нас тепер ліки діляться на "російські" і "діючі",- сміється.

Діючі завозять з України. Продають або передають у "фармацевтичному підпіллі". Найдорожче, що довелося доставляти для знайомих- австрійські ліки для хіміотерапії. Кілька ампул коштували 5 тисяч гривень. Російські прикордонники вибірково можуть відмовити у ввезенні, якщо немає рецептів.

 

- Россияне молодцы! Лестницу сделали. Пляж облагородили, - каже чоловік, на вигляд років 40. – Раньше тут было не пройти, а такая красота.

Спускаємося до гроту "Діани" - візитна картка курортного Севастополя. Це велика наскрізна діра в скелі, крізь яку можна пропливти морем. Внизу видніється прозора вода. Круті сходи зварені з металевих конструкцій, кріпляться до прямовисної скелі. Кілька років тому тут були бетонні конструкції. Через часті обвали каміння, раз на кілька років спуск переробляють. З обох боків видніються залишки стежок до моря попередніх років.

Цього року море виразно пахне стоками каналізації. На пляжі нечисленні туристи. Розміщуємось біля компанії з двох жінок і трьох дітей. Судячи з розмови, одна з них місцева, інша – приїхала в гості.

- Цены ужасные, - каже жінка, на вигляд років 40. Має біле перепалене волосся і багато золотих прикрас.

- Ну так не едь сюда, - відповідає інша. Без прикрас, у великих окулярах і з банданою "Крым" на голові.

- И не поеду, - встає і йде до моря.

Вхід у море гальковий впереміш з великим камінням. Слизько. Схоже, цього сезону туристів було мало, дно не розходили. Вода тепла і не збовтана.

До гроту прибув ялик з шумними туристами. Фотографуються. Над судном три прапори: ВМФ, Севастополя і Росії. Це знову нагадує, що ми - в окупації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фотограф показав підводний світ біля узбережжя Севастополя

Мати пакує з собою на Київ домашні персики, інжир, пахлаву. Дає спробувати, чи зможу підняти сумку. Половину викладаємо назад.

- Був би поїзд, все б забрала, - мати відносить банки з інжировим варенням назад в кладову. З собою в дорогу беру пляшку води з-під крану. До цього кілька днів вона була з нормальним смаком і запахом. Тепер віддає мулом.

З перевізником зустрічаємось в одному із підворіть міста. Машина на донецькій реєстрації.

Швидко вирулюємо з міста. На під'їздах до Сімферополя будують трасу "Таврида".

- Дорога смерти какая-то. Посмотрите на эти перепады, - говорить сусідка. Їдемо серпантином. Внизу, в метрах 7-8 будують нову полосу.

- Стінки укріплюють геосіткою. Але це ж Крим і вічні зсуви, - відповідаю. Вона схвальною хитає головою. Будівельники імітують активну нічну роботу. Світять ліхтарями в пил. Працює велика дорожня техніка з ввімкненими фарами.

Дістаємося кордону. Затор на боці окупанта обіцяє втрачених 2-3 години. У коридорі з високого сітчастого забору набивається забагато людей.

За 2,5 години добираюсь до паспортного контролю. Прикордонник запитав, куди їду. На сусідніх вікнах контролю людей розпитують про цілі візиту в Крим. До мене не озивається контролер. Пауза затягується. Довго гортає мій паспорт, потім щось перевіряє в базі. Від адреналіну серце готове вискочити. На сусідніх вікнах людей вже відпустили, а я досі стою.

- Всего доброго, - кидає мені паспорт прикордонник. Нічого не відповідаю. Паспорт прилипає до руки. Вилітаю швидше на вулицю.

На українському боці знову черга. Але рухається швидше. Попереду стоїть матір з дочкою.

- Они до сих пор не сделали нормальный забор! - говорить дівчина до матері. Має довге каштанове волосся. Матір весь час до неї тулиться. Обговорюють порядки на кордонах. – Да, там на российской лучше все.

На контролі старша жінка дістає український паспорт. Він порваний.

- Окупанти мені давали своє громадянство. Я отказалась. Паспорт порвали. Еду в Херсон востанавливать, - навішує лапші на вуха прикордоннику. Її пропускають. Але кажуть, що з таким назад в Крим не впустять.

За українським постом збираємось групою. Двоє "наших" ведуть між собою діалог.

- А почему Вы уехали в Питер из Севастополя? – допитується дівчина з русявим волоссям, на вигляд 27 років у іншої пасажирки. Про себе вона розповіла,що приїздила в Крим на екскурсії.

- В 97-ом году, мне было 14. Пришлось поступать. В школе заставили писать диктант на украинском. А его не знаю. Все перевели на украинский. Принудительно. Все документы. Вся учеба на украинском. В классе его никто не знал. Даже учителя. Все так агрессивно было, - розповідає жителька Пітера. На вигляд, 35 років, біляве волосся.

- Девушка, Вас противно слушать. Я сама из Севастополя. И муж мой российский военный. Вы такие ужасы рассказываете, страшно слушать. В Севастополе не было украинизации, как вы говорите. А если Вам так это не нравится, то чего Вы претесь сюда?! - втрутилась в розмову інша жінка на вигляд років 40.

×