"Ми за п'ять років не спромоглися на контрольних пунктах поставити туалет, а РФ за цей час в Криму збудувала міст"

Крим сьогодні є не просто територією, де ми не здійснюємо контроль. Він залишається для української влади і всього світу такою собі terra incognita (з латини - "невідома земля". - Gazeta.ua), - каже Борис Бабін, колишній представник президента України в Автономній республіці Крим.

За п'ять років ми звикли до того, що у Криму переслідують кримськотатарський народ, вчиняють репресії та проводять постійні військові навчання.

Інша річ ми ведемо інформаційну війну в кращих традиціях "Совінформбюро" від 1943 року. У нас є певні кліше, які ми транслюємо для наших зовнішніх партнерів і в Україні для населення. Я не кажу, що це брехня - ні, це правдиві речі, які ми доносимо до всіх. Але цього недостатньо і такий формат абсолютно не сприяє зацікавленості з боку суспільства та міжнародного товариства.

Свого часу в нас сформували міністерство інформаційної політики. Сподівалися, що це стане потужним знаряддям протидії агресорові. Але чомусь забули той факт, що наше законодавство забороняє цензуру і закладає інформаційне різноманіття.

Український інформаційний простір перенасичений російськими медіа. Наша інформаційна реальність не суверенна. Більшість новин "копіпастять" звідти.

Досі не заблоковано російське аналогове мовлення, що йде з окупованих Криму та Донбасу. Половина Херсонщини дивиться російські канали. Враховуючи ці факти роздавати флаєри на пропускних пунктах — це цинічно. Інформаційна політика України з питань окупованих території ґрунтується на переоцінці власної значущості. Вона є абсолютно утопічна в умовах, коли ми не можемо навести лад навіть на підконтрольних територіях.

І Крим і Донбас може повернути лише держава, яка має потужні Збройні сили, спроможну економіку і ефективний управлінський апарат. Ми не маємо. Через це і покладаємо велике сподівання на дипломатію, міжнародні правові процеси, інформаційну політику. Це також дуже важливі речі, але вони вторинного характеру.

Деякі держави підтримують нас тому, що ми демократичніші за РФ. Є країни, що принципово оцінюють дотримання міжнародного права. Дипломат однієї з країн світу мені сказав: "Ми не маємо сентиментів ні до вашого уряду, ні до суспільства, але ми будемо вас підтримувати, бо підтримуємо світовий правопорядок і тому ми за вас". Це було сказано цинічно, але відверто, а я таким речам довіряю.

На міжнародній арені ми можемо вимагати в суспільства лише невизнання спроби анексії Криму, а стосовно всього іншого — лише просити, чи пропонувати. Але для цього ми маємо бути цікавими для них. Бо світ дуже цинічний і просто так нам нічого ніхто не зробить.

Маються на увазі легальні автобусні перевезення із залізничного вокзалу Херсону чи Новоолексіївки до контрольно-пропускних пунктів. За рік їх перетинає близько мільйона людей. Частина з них це пасажири, які добираються до окупованого Криму на автобусах. Вони є чорним джерелом великих доходів. Звісно такі гроші ніхто втрачати не хоче, тому проблема перевезень залишилася в кабінетах.

Це вирок нашим управлінським спроможностям. Я не знаю, як Україна хоче воювати з РФ, якщо не може розігнати купку нелегалів.

Із водою все просто — канал не вийде сховати. Хтось був би радий відкрити їх. Для цього навіть вживали всі види тиску. Пустити її - зрада національних інтересів.

Вода є головним важелем впливу. Я не очікую революції, але всі, хто бореться за Крим зрозуміють, що Україна відмовилася від нього. Економіка півострова приречена на подальшу стагнацію.

Росія ніяк не забезпечить півострів водою. А її відсутність знищить все – тваринництво, сільське господарство і зачепить деякі населені пункти.

Було у Криму цікаве лобіювання – опріснення морської води. РФ хотіла надати на це декілька мільярдів доларів. І звісно місцеві князьки і беї розраховували на цей проект, бо могли отримати величезні відкати. Однак в Кремлі підрахували витрати, зрозуміли, що це дуже велика сума і вирішили все ж-таки домовлятися з Україною. .

Ми торгуємо з Кримом, або опосередковано, або через сірі схеми за окремими напрямками. Це і постачання сировини для "Титану", і певна продукція широкого споживання, яка завозиться через РФ.

Критично те, що в нас через закон про вільну економічну зону може легально діяти український бізнес. Прикладом є рибний консервний завод в Керчі, який належить одному з проукраїнських депутатів. Всім дуже зручно – депутат має доход, а російські спецслужби мають вплив на нього. Через це він буде робити все, щоб його бізнес не чіпали. Єдиний шлях цьому завадити – чи ліцензувати, чи заборонити цю діяльність.

Щодо санкцій – вони імпотентні. У нас є списки на 800 позицій. Але є питання - що робити, якщо підприємство з цього списку спокійно діє в Києві? Хто уповноважений це виявляти і що з цим робити. Бо закон про санкції не передбачає механізму реалізації. І більш того, якщо до цього об'єкту можуть бути вжиті заходи, то до контрагентів – ні.

У нас є окремі міністерства, які багато розповідали про свій внесок в деокупацію, а потім були ліквідовані. Вони поставили це просто на бізнес. Діяло це наступним чином: санкційний список, надсилається другу у Москві, він вказує, що треба звідти прибрати і все. Таким чином збагатилося дуже багато людей.

У нас не синхронізовані списки санкцій із міжнародними партнерами. Простий приклад: в порт України заходить судно, яке є в санкційному списку США за Сирію. А ми нічого не робимо, бо то не наші санкції. Як після цього Америка буде ставитися до виконання санкцій щодо Криму, якщо ми не виконуємо їх?

У нас основні порушники в справах розкрадання історичної спадщини, чи нелегальних авіаперевезень відсутні у санкційних списках. Російський Ермітаж, де виставили всі вкрадені в Криму експонати, не в списках і може виставлятися за кордоном.

Тут питання неспроможності нашого управлінського апарату. В нас після окупації виявився економічний острів - це північна Луганщина, яка повністю відрізана від сполучення з Україною. У нас було п'ять років побудувати 100 км лінії електропередач. Але ми її не поставили. Півтори роки узгоджували вирубку лісу під лінію. 7-8 місяців якійсь лісник не підписував квиток. На хвилину це стратегічне питання, в заручниках знаходиться півмільйонне населення, яке може в будь-який момент залишитися без електроенергії.

Ми за п'ять років не спромоглися на контрольний пунктах поставити туалет, а РФ за цей час в Криму збудувала міст та дорогу у чотири смуги. І дві електростанції, які на вкраденому у нас газі забезпечують півострів.

Об'єкти Чорноморнафтогазу захоплені на шельфі і знаходяться у 70 кілометрах від Одеси. Жодна країна, яка себе поважає, ніколи б цього не допустила. Але замість цього наші Військово-морські сили співають гімн на плацу у формі кораблика. Пишуть президентам, щоб їм дали житло, бо коли "героїчно" евакуйовували своє майно з Севастополя в них біда вийшла – квартири залишилися. Ну звісно, що в таких умовах РФ в 70 кілометрах від Одеси сьогодні, а завтра вже в семи. І що? Будемо голосніше співати гімн.

Навіть приклад Керченського інциденту – у нас захопили 3 кораблі. Я не стану обговорювати тактично- стратегічні цілі цієї операції. В мене інше: є ситуація коли ворог захоплює майно флоту силою зброї. Я не військовий, а юрист для мене це стаття – здача ворогові знаряддя ведення війни без бою – 10 років. Після цього постає питання – коли росіяни увійдуть в Одесу - вони стрілятимуть, чи будуть співати гімн?

Це не Арктика, а Чорне море, ви не могли затопити кораблі? Росіяни би вас все одно врятували, ви не могли знищити таємну документацію, вивести з ладу обладнання? А ми робимо з них героїв. Тепер кожен військовий знає, що для того, аби отримати від президента квартиру необхідно здати ворогові корабля.

Росіяни захопили все – це офіційні звіти, судові журнали, документи "есбеушників". Вони самі про це кажуть, це є в матеріалах кримінальної справи.

2008 рік, російська армада захоплює Грузію, Чорноморський флот РФ виходить з Севастополя. Ми даємо йому вийти, робимо меседжі, співаємо гімн. Росіяни ідуть знищувати Грузію. Що роблять грузини? 3-4 нещасних воєнних катери виходять в море і дають бій та всі гинуть. Але при цьому росіяни знають, що флот Грузії будуть захищатись до останнього. Ось вам дві країни Чорного моря і два різних ставлення до росіян.

А це не важливо, це військові. На них напали. Ми тепер знаємо як роблять військові, на яких напали – героїчно сидять у ворожих в'язницях.

Мені, як платнику податків, такі військові не дуже подобаються. Я хочу, щоб моя армія мене захищала. Якщо вони не хотіли стріляти, в нас є торгівельний флот, там добрі зарплати і багато портової романтики.

Можливо вони виконували наказ?

У цьому розбереться слідство, якщо був злочинний наказ не стріляти. Але про захоплення в цій місії нічого не йдеться. Якщо ви відправляєте власні кораблі, половину наявного складу, для того, аби їх захопили росіяни - то до хлопців питань немає, а питання до того, хто підписав злочинний наказ. Бо план дій на спробу захоплення не передбачили і не прописали.

Вони потрапили в пастку попереднього разу, коли дозволили пройти "Донбасу" та "Корцю"(військові кораблі успішно пройшли Керченську протоку у вересні 2018-го. - Gazeta.ua). Ми виграємо цей процес в Гамбурзі, отримаємо велику компенсацію. Але суть в тому, що ми ніяк не вплинемо на статут Криму чи Азовського моря. Ми просто витратили три судна. Це не виграш української дипломатії і флоту. Це насправді дуже ганебна сторінка нашої історії. Якщо вони отримують наказ не стріляти, то хто його дав?

Ніхто нічого не забороняє - це пропаганда. Жодних морських санкцій проти РФ немає. І якщо-б не відпустили теж.

Росія все одно не виконала наказ, бо не віддала катери. Згідно з нормами міжнародного морського права, екіпаж це додаток до судна. Таким чином санкцій не буде, бо всі міжнародні дипломати коли кажеш їм слово "Азов" розводять руками.

Санкції запровадять, якщо ми відмовимося від власних колоніальних і корупційних угод з Росією щодо Азовського моря. Але ми ж хочемо і на кораблику покататися і рибку з'їсти. Розкрадати з ними квоти на рибу і водночас, щоб РФ судили у міжнародних судах.

Або Росія ворог і на Азові діє міжнародне право. Або друзі і ми в Києві з ними підписуємо угоди щодо спільного вилову риби. У наших західних партнерів, на відміну від нас, такої шизофренії немає.

Дуже просто. Треба встати в ООН та сказати: "Азовське море є територіальним морем і економічною зоною згідно з конвенцією ООН по морському праву". Всі механізми існують і запрацюють самі. Більш того, як мені сказали екологи, ті риби що живуть в Азовському морі не підлягають квотуванню. Її і без квот можна ловити. Хтось в Києві на цьому непогано заробляє.

Посадовці про це мене питають і я їм відповідаю: а чи є в нас такі квоти на території Чорного моря - ні. То яка різниця між морями? Є міжнародне право і в ньому люди розумніші за міністерство закордонних справ і державне рибне агенство все вже прописали: і про виключну економічну зону і про територіальні води.

Завдяки договору між країнами від 2003 року за Азовське море - в нас відсутній там державний кордон з РФ. Згідно з договором про спільне користування в нас його немає. В такому разі де-факто нашим кордоном є пляж. Наші військові п'ятий рік там виють вовком, бо росіяни в умовах війни ставлять своє судно в п'яти кілометрах від берега. І там собі стоять і моніторять ситуацію.

В один прекрасний день вони можуть захопити з моря прибережні території. І вони аплодують нашим корумпованим чиновникам, бо на відміну від нас, Росія не все міряє портфелями, в них є і амбіції.

Є конвенція з Морського права. Азовське море є морем? Там є порти відкриті для міжнародного судноплавства? Якщо Україна каже, що це міжнародні води, то Росія фізично нічого зробити з цим не може. І саме тому вони скаженіють від цих ідей і вся їх агентура розповідає в Києві, що цього не можна в жодному разі запроваджувати.

Бо серед іншого проголошення Україною міжнародних вод Азову дає можливість заходити в порти Маріуполь та Бердянськ і міжнародним військовим суднам.

Новий статус Азову знищує конвенцію Монте (прийнята у1936 році конвенція забороняє країнами з не чорноморського басейну надовго відправляти військові кораблі у Чорне море. - Gazeta.ua). Вона обмежує присутність НАТО в Чорному морі.

Чорне море – єдина водойма в світі, де РФ не захищається, як в Антарктиці чи Балтиці, а нападає. Але наші суто юридичні кроки схилять ці терези в наш бік. Тому вся російська агентура костями ляже, але не допустить цього.