"Плакала вголос і до цих пір ридаю" - як проводили в останню путь ексмера Києва Олександра Омельченка

15

Учора в Києві попрощалися з ексмером столиці Олександром Омельченком. Він помер 25 листопада на 84 році життя від ускладнень після перенесеного коронавіруса. Останні тижні життя провів у лікарні.

Прощання проходило у Колонній залі Київської міської державної адміністрації з 10:00 до 13:00. Прийти могли усі охочі. Людей в будівлю КМДА запускали організованими групами. Запитували про наявність Covid-сертифікатів.

Поховали Олександра Олександровича на центральній алеї Байкового кладовища. До цвинтаря від КМДА усіх охочих підвозили автобусами.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на прощанні з колишнім міським головою. Розпитала людей, чим їм найбільше запам'ятався Олександр Омельченко за життя та яким він був у неформальному спілкуванні.

Годинник на будівлі КМДА гучною мелодією пробиває 10:00. Біля великих дверей збираються люди у чорному одязі. Частина тримають червоні троянди та гвоздики, перев'язані траурними стрічками. Навпроти будівлі стоїть чорний катафалк із тонованими вікнами.

Провести Олександра Омельченка в останню путь прийшли кияни, його друзі та колеги. Люди неспішно відкривають двері та заходять всередину. Їх зустрічають четверо розпорядників у чорних костюмах та білих рукавицях. Питають про наявність ковід-сертифікатів та жестами показують куди іти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Померла ексміністерка освіти і науки Любомира Мандзій

- Ми із ним однокласники, - швидко проходить до Колонної зали літня жінка у потертій шкіряній куртці. Представляється Надією. - Олександр у Брусилові навчався (закінчив школу зі срібною медаллю. – Gazeta.ua). Це сільнєйший математик. Вчителька дуже дорожила нами. Була колись зустріч однокласників, то вона питала: "Давав вам списувати?". Я відказала: "Мені попадало". Ото як була контрольна, то він розв'язував задачі у двох варіантах. І давав усім переписувати. А нас більше сорока людей було!

Надія не стримує сліз, коли спиняється біля лакованої дерев'яної труни. Закриває обличчя руками.

 

- Із Олександром Олександровичем спілкувалися рідко. Він людина особлива, - продовжує. - Востаннє бачила його півроку тому. Він приїжджав на дачу, де тримав велику пасіку. Збирав мед. Моя родичка попросила у нього допомогу з квартирою, яку не могла отримати 40 років. Хоча стояла у черзі. Він не відмовив. Про смерть однокласника дізналася з випуску новин. Включила телевізор, а там його фотографія. Мене кинуло в жар. Як дійшло, що це правда, то вже нічого не чула і не бачила. Плакала вголос і до цих пір ридаю. Це не людина, а живий Бог ходив по землі. Мав багато неприємностей, але і вирішував дуже складні проблеми. Скрізь залишався людиною.

Фото: Тарас ПОДОЛЯН

До труни люди підходять по червоному оксамитовому килимі. З обох його боків стоять портрети Олександра Олександровича. На них він зображений під час роботи чи із друзями. На підлозі - вази з квітами, багато білих троянд.

Люди підходять до ексмера, хрестяться та відходять у бік. За прощанням почервонілими від сліз очима спостерігає дружина покійного Людмила Леонтіївна.

У зал заходить нинішній міський голова Києва Віталій Кличко. Одягає чорну маску.

 

- Сан Санич, як ми його називали, любив Київ, - розповідає у мікрофон Кличко. - А кияни - поважали Омельченка. Для мене він був старшим товаришем і багато в чому наставником. Завжди енергійний і завзятий, мудрий і з гумором, з великою цікавістю до життя і людей. Таким я пам'ятатиму Сан Санича. Світла пам'ять.

На вулицю поспіхом прямує колишній голова Верховної Ради Олександр Мороз. По дорозі вітається зі знайомими.

- Олександр Омельченко був нормальною людиною, яку не зіпсувала влада і високі посади, - підходить з охоронцем до автомобіля. – Він не відірвався від народу. Жив і робив заради інтересів киян. Це відрізняє його від інших, хто був на цій посаді. На жаль, його традиції та досвід не використовуються, як слід.

Востаннє Мороз спілкувався із покійним понад рік тому.

- Говорили по телефону, мені потрібна була порада. Готували звернення до президента і нинішнього мера. Хотіли запитати, що вони роблять з Києвом і як вони його забудовують? Хотів, аби Олександр допоміг. Він відказав: "Не можу ні до кого там зараз звернутися. Ніхто не хоче зі мною говорити", - додає Олександр Мороз.

 

О 13:00 навпроти виходу із КМДА шикуються військові. Поруч із ними збирається оркестр із духовими інструментами. Усі очікують, коли з будівлі винесуть труну.

У натовпі тримаються за руки дві жінки. Тихо перемовляються між собою.

- Ми працювали разом із Олександром Олександровичем, - бере мене під руку Ірина Голубєва. Була заступницею колишнього міського голови. - Хочеться про нього тільки хороше говорити. Не був святим, але дуже душевна людина. На посаді міського голови створив програми, за якими кияни отримували допомогу на лікування. За рахунок державної адміністрації їм міняли суглоби, момографії робили, протези ставили. Побудував Інститут серця на лівому березі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Запали свічку пам'яті - кияни вийшли вшанувати жертв Голодомору

- Чи мав він хобі? - запитую.

- Був пасічником. Мед передавав у госпіталі. Розливав у 200-грамові баночки аби усім дісталося. Обов'язково - дітям, - відказує Ірина. - Працелюбний. О сьомій годині ранку вже приходив на роботу. А пам'ять яку мав! Раз була у нього на дні народження та хотіла вже йти. Він затримав: "Куди ти?". Відказала, що у мене сьогодні також день народження у внучки. Він показав на квіти: "Візьми букет, який захочеш". Наступного року, цього ж числа, підійшов і каже: "У тебе ж у внучки день народження. Візьми букет".

 

Із Омельченком спілкувалися постійно, додає жінка.

- У його смерть досі не можу повірити. У середу телефонувала колега і сказала, що Олександр Олександрович у лікарні. Я питала, чим допомогти. Мені казали, що йому вже краще. Неочікувано, - ділиться Ірина Голубєва. - Омельченко був строгим керівником, але справедливим. Колись виказав мені невдоволення на нараді. А потім дізнався, що я була права. То на наступному спільному засідання привселюдно заявив: "Ирина, ты была права". Завжди визнавав свої помилки. Пам'ятаю ще, як у 1997 році були з ним у Німеччині. Розказала йому, що там діють центри по роботі з жінками, які пережили насильство. Він послухав і наступного дня спитав: "Ти знайшла приміщення?". Робили у столиці такий заклад разом. Зараз має назву Київський міський центр гендерної рівності.

 

В останні роки Олександр Омельченко продовжував лишатися енергійним, додає його колишня колега.

Оркестр заводить траурну мелодію. Із КМДА виносять труну.

- Я знав його, як людину, - каже Олександр Вадіс, який стоїть у натовпі. Працював фотожурналістом і часто пересікався з покійним. - Омельченко був гарним мером. Після себе залишив багато гарних будівель, станцій метро, нових районів. Чесна людина, господар.

Рідні сідають в маршрутку. За ними займають місця у великих автобусах усі охочі. Дорогою до Байкового кладовища усі мовчать.

 

На цвинтарі труну ставлять під білим шатром. Востаннє до Олександра Омельченка підходять рідні та друзі. Військовий оркестр грає гімн України, почесна варта стріляє угору.

ОЛЕКСАНДРУ ОМЕЛЬЧЕНКУ ПРИПИСУВАЛИ ДВІ СМЕРТЕЛЬНИХ ДТП

Олександр Омельченко народився 9 серпня 1938 року в селі Зозів на Вінниччині. Коли почалася Друга світова війна, то з матір'ю та двома сестрами переїхав спершу у село Соловіївка, а потім до Карабачина Брусилівського району на Житомирщині.

Закінчив у Києві будівельний технікум, інженерно-будівельний інститут та інститут народного господарства. Працював на підприємствах "Головкиївміськбуду". Спершу як звичайний робітник. Згодом став заступником начальника цієї компанії.

Брав участь у війні в Афганістані з 1987 по 1989 рік. Після повернення став заступником голови виконкому Київської міської ради народних депутатів, був генеральним директором державного комунального підприємства "Київреконструкція". Згодом став першим заступником голови Київської міської державної адміністрації. У 1996-му очолив КМДА.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Села повимирали. До них заселяли приїжджих з Росії - очевидець Голодомору

Після ухвалення закону про столицю, Олександр Омельченко взяв участь у виборах міського голови. У травні 1999-го отримав 76% голосів виборців. Одночасно став мером і продовжував виконувати обов'язки глави КМДА.

У 2001 році Олександр Омельченко був нагороджений званням "Герой України".

У 2006 році знову балотувався на посаду міського голови Києва, але програв Леоніду Черновецькому.

"Перед виборами був упевнений, що кияни знову мене оберуть. Однак Черновецький застосував технологію роздачі пайків бабусям, які і зробили його мером", - заявляв пізніше Олександр Олександрович.

У 2007-му став нардепом від партії "Наша Україна - Народна самооборона". Народним депутатом був до грудня 2012-го.

2014-го знову балотувався на посаду міського голови Києва. Паралельно брав участь у виборах до міської ради - очолював список місцевої організації Української партії "Єдність". Депутатом Київради був з червня 2014 року.

За життя любив автоспорт, хокей, футбол. Із Олександром Омельченком пов'язані дві смертельних ДТП. У 2009 році повідомили, що він на смерть збив пішохода біля Конча-Заспи. А у 2015-му, що автомобіль Омельченка збив жінку, яка від травм померла у лікарні. Наполягав, що його за кермом не було.

"Мені преса почала приписувати, що я був за кермом, коли машина, що мені належала і якою користувалися мій помічник і водій - збила людину. Це була груба, цинічна провокація. Я пережив цю неправду, органи розібралися", - заявляв Омельченко в інтерв'ю виданню "Гордон" 2019-го.

Помер 25 листопада після перенесеного коронавірусу. Інфекція дала сильні ускладнення на легені.

×