Радянська влада дозволила видачу паспортів селянам 26 грудня 1974-го. Ті перебували у стані "нового кріпацтва" понад 40 років.
Прикріплення селян до колгоспів відбулося наприкінці 1920-х в період колективізації. Саме у зв'язку із нею трудівники почали масово тікати у міста, що непокоїло нову пролетарську владу, якій більш за все потрібен був хліб та "перевиконання" п'ятирічних планів.
Щоб зупинити неконтрольовану міграцію з села до міста більшовики, поряд із закордонним, у 1932-му ввели внутрішній паспорт. Його видавали при органах НКВС на основі трудової книжки чи свідоцтва про народження. Але отримували його тільки міські жителі, чиновники та посадовці колгоспів.
Селяни паспорта не отримали, тому не могли законно потрапити у міста. Тимчасовий документ, наприклад при бажанні навчатись, лягти у лікарню, видавали райвідділки НКВС за спеціальними довідками від голів колгоспу. Це відкривало шлях до спекуляцій і хабарництва, але проводили їх завжди на власний ризик. Особливо від заходів влади страждали жінки. Найпростіше вибратись із села можна було записавшись в армію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Безпаспортна система змушувала селян наповнювати засіки СРСР за трудодні
Селян, що порушили встановлені умови, карали штрафами, 3-ма роками тюрми чи трудовими таборами, що були створені у 1928-му за ініціативи інженера Нафталія Френкеля.
Попри дозвіл на видачу паспортів 1974-го, селянам не дозволяли отримувати роботу у містах. Процес повної паспортизації почався в 1976-му, а завершився за 5 років. За цей період сільському населенню видали 50 млн паспортів.
7 лютого 1929 року в Харкові на засіданні Президії ВУЦКВ обговорено питання про переселення українців до Росії. Станом на 1928 було заплановано переселяти мешканців з України до Сибіру – 24,6 тис., на Далекий Схід – 24 тис., Поволжя – 27 тис. та в низку інших регіонів. Плани були провалені, бо на засіданні наголошено на необхідності активізації переселенської справи.
Тим часом на територію України переселяли росіян.
3 
1
Коментарі