вівторок, 17 грудня 2013 13:11

Волинський полк відмовився бити протестувальників

Автор: Фото: ord-ua.com
  Тимофій Кирпичников
Тимофій Кирпичников
На шляху до Європи Україна обростає всіма необхідними революційними атрибутами, перший серед яких - барикада - головний символ європейської політики ХIХ століття, зауважує Дмитро Шурхало у статті для ОРД. Київ уже бачив барикади і в 1905-му і, особливо, в 1918 роках. І все ж наша столиця не може похвалитися таким барикадним досвідом, як Париж, який навіть перебудовували з урахуванням того, щоб вулиці було складніше перегородити барикадами.

Зате сучасне застосування барикад можна вважати класичним. На етапі революційного підйому барикади використовують насамперед для того, щоб ускладнити пересування сил супротивника (як це і відбулося при блокуванні урядового кварталу). А потім, коли сили реакції переходять в контрнаступ, барикада постає засобом оборони.

А ось що стосується будівництва сніжно- крижаних барикад, то тут ми швидше запозичили досвід у росіян. У часи Смути (1598-1613) воєвода царя Дмитра Іван Болотников (до речі, виходець із Путивля) після невдалої облоги Москви відступив у табір укріплений "обозом" - вози і сани поставлені один на одного в два-три ряди, набиті соломою і облиті на морозі водою. Спочатку артилерія противника не могла пробити оборону, доки перебіжчик не порадив обстрілювати крижану фортецю розжареними ядрами.

Втім, барикади зараз грають швидше символічну роль. Інша справа - люди, що стоять по різні сторони цих барикад. Як показали останні події, зігнані на Антимайдан бюджетники та інша публіка навряд чи можуть стати опорою режиму. Єдині, на кого може реально опертися Янукович - це силовики, які, втім, теж коливаються. Показово, що в ніч на 11 грудня внутрішні війська МВС не проявили належного завзяття при спробі витіснити людей з Евромайдану.

Тому, якщо заточені під вибори політики в силу обставин стали займатися революцією, то їм слід працювати не стільки з пенсіонерами, скільки з силовиками. У цьому плані повчальний досвід, узагальнений в книзі Едварда Люттвака "Державний переворот. Практичний посібник".

Не менш актуальний і досвід російської Лютневої революції 1917-го. Тоді невдоволення політикою Миколи ІІ та управлінська криза наклалися на продовольчі труднощі в Петрограді. Оскільки народні хвилювання стали набирати силу, то проти них кинули солдатів столичного гарнізону. Війська вивели на вулиці головним чином для того, щоб не пропускати протестуючих в центр міста і розганяти великі скупчення людей. Однак солдати і багато офіцерів співчутливо ставилися до протестуючих, а тому, навіть отримавши наказ стріляти, як правило, стріляли в повітря. Серед інших, так робили і солдати запасного батальйону лейб-гвардії Волинського полку. Однак командир одного з підрозділів, прапорщик Воронцов, почав лаяти солдатів за це. Він вихопив гвинтівку і розпочав стріляти, убивши сімох. А потім нібито пішов випити (незважаючи на сухий закон, що діяв у той час).

Очевидцем інциденту став фельдфебель Тимофій Цеглярів, якого обурили дії офіцера (в царській армії прапорщики були офіцерами). Увечері він зібрав у казармі інших унтер-офіцерів і сказав : "Батьки, матері, сестри, брати просять хліба! А ми їх будемо бити? Ви бачили кров, яка пролилася на вулицях? Я пропоную завтра не йти". Вранці унтер- офіцери підняли своїх солдатів раніше і загітували їх. А потім командиру навчальної команди батальйону заявили, що брати участь в акціях проти маніфестантів не будуть. Офіцер намагався спочатку командувати, потім - втекти, але був застрелений.

Після цього солдати Волинського полку, озброївшись, пішли від казарми до казарми. Де кулаком, а де і багнетом долаючи опір часових і офіцерів, вони захопили за собою безліч солдатів. Під вечір велика частина міста була в руках повстанців. Армійське командування спочатку планувало рушити на Петроград вірні війська, в підсумку, схилилося до того, щоб загнати імператорський поїзд в тупик на станції з символічною назвою Дно і примусити Миколу ІІ зректися престолу. Той особливо і не тримався за владу - тільки намагався було спочатку виторгувати, щоб за ним залишили "Межигір'я" Лівадійський палац у Криму... А ось Тимофія Кирпічникова нагородили Георгіївським хрестом і призначили в прапорщики. Він і Волинський полк в цілому стали однією з головних революційних пам'яток. Надалі доля героя революції склалася теж трагічно, але це вже інша історія.

До речі, згодом з'явилася версія, ніби виступ Волинського полку було повстанням солдат- українців проти російського самодержавства. Тут варто відзначити, що Тимофій Цеглярів був уродженцем Саранського повіту Пензенської губернії. А першою жертвою революціонізованих солдатыв став штабс-капітан з цілком українським прізвищем Лашкевич. І все ж, для сучасної України історія більш ніж повчальна.

Зараз ви читаєте новину «Волинський полк відмовився бити протестувальників». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути