Створенню сім'ї українське суспільство завжди надавало великого значення .
Це ніяк не свідчило про сентиментальні риси , радше навпаки, меркантильні.
Дослідниця гендерної антропології, Іванна Черчович, розкриває "таємниці" подружніх зрад на Галичині в кінці 19-го століття.
Обов'язок вірності, за церковним канонами, стосувався чоловіків і жінок однаковою мірою. У католиків шлюбна присяга жінки передбачала любов, вірність і послух, чоловіка – любов і вірність. Але на справі все виглядало зовсім інакше...
Відповідно до австрійського сімейного законодавства жінка повинна була з розумінням поставитись до нетривалої зради чоловіка, бо "стислий зв'язок чоловіка з третьою особою не дорівнює перелюбству і якщо такий зв'язок тривав короткий час, не можна вважати це за непорядне поводження".
Дискурс щодо жіночої вірності був спричинений вимогою щодо законності нащадків. Тому наслідки жіночих зрад мали складніший наслідок. Головними аргументами "природи речей", що диктувала різницю, були діти. Зрада жінки могла мати своїм наслідком появу позашлюбних дітей, які могли претендувати на спадщину законних нащадків.
Зрада чоловіка описувалася у категоріях "чоловічої натури", його суті, котрій за визначенням важче, аніж жінкам, встояти перед спокусами, відповідальність за які традиційно покладали на жінок.
Одними з найбільш згадуваних персонажів в історіях подружніх зрад, що їх зберегло родинне листування, була домашня прислуга. У проаналізованій Іванною Черчевич родинної кореспонденції, приватне життя їхніх кухарок, няньок чи помічниць у господарстві нерідко фігурувало як така собі світська хроніка. Жіноче толерування чоловікової зради було зумовлене не лише особливостями тогочасного права, а й негативними наслідками розлученого статусу для жінки. Йшлося не стільки про уражену гордість чи скривджені почуття, скільки про складність самостійного існування жінки після розлучення.
1 
1
Коментарі