Кожна історична трагедія знаходила відголосок в українській народній творчості, яка ставала своєрідним дзеркалом суспільних перетворень.
Сотні легенд, переказів, пісень, балад і дум залишили для нас доба татарських і турецьких нападів, національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, подвиги запорозьких козаків, руйнування Січі, кріпаччина, рекрутчина…
Голодомор та сталінські репресії стали головними історичними трагедіями українців у ХХ ст. На фоні цих страшних подій виник новий пласт фольклору, який можна назвати антирежимним. Це прозові та поетичні твори, які, на жаль, не тільки не досліджені, а й мало зафіксовані науковцями, адже не лише сам фольклор, його носії, а й збирачі та дослідники піддавались жорстоким репресіям з боку влади.
Пропонуємо вашій увазі кілька вражаючих витримок з книги письменників Володимира Маняка та Олеся Волі "Мор: Книга буття України" та інші документальні дані, пов'язані з антирежимним фольклором 1930-х років в Україні.
Журналіст Сім'я Григорій Федорович згадує сліпого лірника, який співав на базарі в Ромнах:
В тридцять першому году
Вже пізнали ми біду,
В тридцять другому году
Їли люди лободу,
В тридцять третьому году
Помирають находу.
То була, мабуть, його остання пісня. Зненацька підійшли двоє в цивільному і забрали співака". Антирежимний фольклор став причиною загибелі численних співців-кобзарів.
Про кобзаря з Богуслава, закатованого енкаведистами, розповідає Петренко Ничипір Никифорович: "Співав кобзар як ангел небесний, що нічого не боявся […] Вхопили енкаведисти кобзаря під руки і повели кудись. Не втихав трагічний прихлип кобзаревого голосу:
Погляньте, людоньки, який тепер світ настав:
Енкаведист у сліпого поводирем став".
Згадує Сиченко Петро Панасович, уродженець села Ясногородка Макарівського р-ну Київської обл.: "Ходили кобзарі, лірники, старі і малі прохачі. Пригадую хлопчика років десяти-дванадцяти. Ми давали йому по разу вкусити макухи, а він танцював перед нами, приспівуючи:
Мати в СОЗі, батько в СОЗі,
Діти плачуть по дорозі,
Нема хліба, нема сала,
Тільки кіно та вистава,
А на хаті один куль,
Та й то кажуть, що куркуль.
Затримав його голова сільради і відправив у Бишів. Там і загубився його слід."
Ткаченко Віктор Костянтинович із селища Білокуракіно Донецької області розповідає про голову колгоспу Ткаченка В. Ф., який у присутності інспектора райпарткому проспівав частівку:
Сидить Сталін на лугу,
Гризе кінськую ногу.
Де ж баранина пропала?
Кулаків тепер не стало.
А той доповів у ГПУ про співане головою – і потрапив голова до концентраційного табору.
Нерідко в новотворах 1930-х років використовувалися старі кліше, взяті з історичних пісень, на зразок "Устань, батьку, устань Харку", "Устань, батьку, Калнишевський", "Встань, Богдане, подивися", "Встань, Тарасе, встань, Богдане, повставайте всі гетьмани" і т. п. Народ апелював до нових політичних провідників, але не з любов'ю чи докором, а з великою зневагою і розумінням страшних наслідків їхньої людиноненависницької політики:
***
Устань, Ленін, подивися,
Як в колгоспах розжилися!
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.
***
Батьку Сталін, подивися,
До чого ми дожилися:
Хата раком, клуня боком
І кобила з одним оком!
Отже, з певністю можемо стверджувати, що на початку 1930-х років в Україні витворилися нові жанри політичних пісень та віршів, в яких висловлювалась непримиренність до тоталітарного режиму та його представників. Втім, поширення такого антирежимного фольклору зазвичай завершувалося трагедією, а жорстокі репресії чекали як на його виконавців, так і на записувачів.
2 
1
Коментарі