204 роки тому 25 листопада у родині звичайного московського службовця народилася 13–та дитина. Хлопчика назвали Миколою. У дитинстві він дуже любив гратися в "доктора". А оскільки сім'я була чималенька, то "лікувати" завжди було кого. Батьки тоді і не здогадувалися, що їхній непосидючий допитливий нащадок усе життя покладе на допомогу людям, служіння Богу і стане всесвітньо відомим ученим, лікарем, педагогом і громадським діячем.

Ідеться про Миколу Івановича Пирогова - неповторного експериментатора, який поєднав науку і віру і став прикладом для багатьох поколінь лікарів. Саме він уперше у світі використав ефірний наркоз у воєнно-польових умовах, став "батьком" гіпсової пов'язки при переломах і засновником військової хірургії, власноруч провів десятки тисяч операцій. А ще доктор Пирогов вирощував лікарські рослини, займався селекцією зернових культур, боровся з пияцтвом і безграмотністю на селі, писав непогані вірші та мемуари...

Навіть за сьогоднішніми мірками Микола Пирогов ріс вундеркіндом. Уже в 14 років його зарахували на медичний факультет Московського університету, а в 17 років — обрали кандидатом для підготовки до професорського звання! Отримавши диплом, хлопець кілька років учився за кордоном, та ще й за кошти держави (це було великою рідкістю для тодіш­ньої Росії). Пирогов блискуче захистив докторську дисертацію, а в 26 років його обрали професором Дерптського університету (зараз університет міста Тарту в Естонії) — найкращого на ті часи російського "вишу".

Тривалий час майбутній геній хірургії залишався скептиком у питаннях віри. Але, як визнавав сам Пирогов, зневіра й атеїзм роз'їдали його душу, позбавляючи спокою та істинної радості. Якось він надихався в лікарні отруйним смородом від ран, які гнили і розкладалися. Тяжко занедужавши, Пирогов багато переосмислив у житті. Він вирішив одружитися, створити сім'ю і нарешті звернутися до Бога. Пирогов писав: "Для мене існування Верховного Розуму і Верховної Волі зробилися такою ж необхідністю, як і моє власне існування".

Пирогов був проти війни, але значна частина його життя пройшла в польових шпиталях, поруч із центром воєнної "м'ясорубки".

"Війна — це травматична епідемія,— писав учений. — Як при великих епідеміях завжди недостатньо лікарів, так і під час великих воєн завжди їх бракує".

1847 року хірург виїхав на Кавказ, де російська армія воювала проти місцевих горян. Там хірург мало не падав із ніг, оперуючи поранених, виконував титанічну роботу, але результат його не втішав. Багатьом доводилося робити ампутацію кінцівок, чимало пацієнтів помирали від гнійних ускладнень.

Проблема здавалася нерозв'язною, аж поки Пирогов не потрапив у майстерню знайомого скульптора. Там лікар побачив гіпсові форми, які скульптори використовують на проміжному етапі. Тож коли в 1853 році почалася Кримська війна, Микола Іванович вважав своїм громадянським обов'язком вирушити до Севастополя і домігся призначення в діючу армію. Оперуючи поранених, Пирогов уперше в історії медицини застосував гіпсову пов'язку. Так гіпс потрапив у лікарні й користується популярністю до нашого часу.

Микола Пирогов прославився також як педагог. У ті далекі часи гімназистів часто били різками за будь–яку провину. Микола Пирогов називав тілесне покарання засобом, який принижує дитину, завдає непоправної шкоди її психіці та привчає до рабської покори, що ґрунтується на страху. На думку педагога, рабська покора формує порочну натуру, яка шукає відплати, жадає помститися за своє приниження. Тому Пирогов виступав за скасування різок як буденного "засобу виховання". Як результат - статут гімназій і прогімназій 1864 року скасував тілесні покарання дітей.

У 1858—1861 роках Микола Іванович Пирогов працював попечителем Київського навчального округу. Тоді на всю Малоросію прогриміла його ініціатива створення недільних шкіл для дорослих. У 1860 році їх було відкрито сто одинадцять, безплатні уроки в них вели викладачі гімназій і студенти університетів. Простий робочий люд учився вечорами і у вихідні дні.

 

Цікаво, що Тарас Шевченко підтримав ініціативу Пирогова і вислав iз Санкт-Петербурга для учнів українських недільних шкіл 50 примірників свого "Кобзаря". Крім того, Тарас Григорович спеціально для недільних шкіл написав і за власний кошт видав "Буквар південноросійський" — рідкісний для тих часів підручник з української мови. Шевченко і Пирогов задумали великий спільний проект — цілу серію підручників для дорослих учнів. Вони мали задум найближчим часом скласти для учнів арифметику, етнографію, географію та історію України. Але встигли випустити тільки "Буквар".

Останні 20 років Пирогов із синами та другою дружиною жив у садибі Вишня, що на Вінниччині. Він продовжував оперувати хворих, привів до ладу великий дубовий ліс, посадив два березові гаї, побудував дві греблі, млин. Займався також селекцією пшениці, винограду, троянд. А ще — виїжджав у польові шпиталі рятувати поранених під час різних воєн. Тут же, у Вишні, 5 грудня 1881 року Микола Пирогов і упокоївся.

На прохання вдови тіло Пирогова було забальзамоване док­тором Давидом Іллічем Виводцевим, який приїхав у Вишню з Петербурга. Причому пані Пирогова отримала найвищий дозвіл від Святійшого Синоду в Петербурзі. Випадок в історії християнства унікальний — церква, врахувавши заслуги Миколи Пирогова як зразкового християнина та всесвітньо відомого вченого, дозволила не віддавати тіло землі, а залишити його нетлінним, щоб учні та послідовники могли бачити "його світлий образ".

Спочатку забальзамоване тіло Миколи Івановича перенесли до дерев'яної церкви села Шереметки — за кілометр від садиби. Офіційне поховання затримувалося, бо склеп не був готовий.

Нарешті 24 січня 1882 року саркофаг із тілом Миколи Пирогова було покладено у склеп, а через три роки над ним спорудили церкву Миколи Чудотворця.

×