У Києві провели міжнародну конференцію "Як домовитися з минулим. Пам'ять у світі постправди". Історики, публіцисти і культурні діячі обговорили потребу "політики пам'яті" у наш час, які має особливості.
"За визначенням "постправда" стоїть брехня. Можна обманювати деякий час усіх або постійно декого. Але постійно всіх – неможливо. Всі намагання закріпити у суспільстві брехливі уявлення зазнають поразки. Найкращий приклад – радянська влада", - каже учасник заходу історик Володимир В'ятрович.
Він вважає, що національна пам'ять повинна творитись на основі правди і бути сукупністю поширених у суспільстві уявлень про минуле. Вона формується самостійно.
"Національна пам'ять українців формувалася у надзвичайних умовах. Її витирали зі свідомості суспільства, бо це одна із основ національної ідентичності. Комуністичний режим формував радянський народ. Після його падіння мусимо застосовувати надзвичайні заходи. Тому інститути національної пам'яті виникли у країнах колишнього соцтабору. Вони створюють умови для відновлення пам'яті", - додає колишній голова Українського інституту національної пам'яті.
На зібранні згадали, що Європарламент 17 вересня 2019 року ухвалив резолюцію щодо засудження нацизму та комунізму. Висловили припущення щодо проведення судового засідання над діячами комуністичного режиму.
Президент Інституту національної пам'яті Польщі у 2011–2016 роках Лукаш Камінський зазначив, що створити міжнародний трибунал для покарання комуністичних злочинів дуже важко.
"Реальніше організувати щось на кшталт символічного трибуналу над комуністичним режимом та розкрити його злочини. Це може стати попередженням для майбутніх поколінь", - зазначив він. - Резолюція Європарламенту закликає до боротьби за правду і використання різних правових інструментів щодо притягнення до відповідальності. Цим мають займатися інституції, які працюють з політикою пам'яті".
Депутат парламенту Грузії Ґіорґі Канделакі закликав до спільної роботи над розвінчанням культу Сталіна. Для цього потрібно використовувати науковий і суспільний підходи і західні стандарти. Особистість Сталіна потрібно ретельно проаналізувати. Міф про його особистість лежить у основі дезінформації в Грузії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінок ґвалтували мертвими - дослідили поховання жертв НКВС
"Саме через Сталіна Грузія опинилася у складі СРСР. Саме він переконав Леніна розпочати активні дії в країні. У нас стоять пам'ятники Сталіну, нинішній уряд немає нічого проти них. Але десталінізація – це не лише прибирання монументів. Грузія перебуває повністю у сталінському наративі. Потрібно його повністю переглядати, як на національному рівні, так і міжнародному", - каже Канделакі.
Противники перегляду культу Сталіна є навіть серед церковних діячів Грузії.
"Розповідають про випадок, який нібито трапився 1942 року. Тоді ситуація під Москвою була дуже складною і Сталін взяв на літак ікону Божої матері з монастиря для того щоб німці не захопили столицю СРСР. Такі міфи надзвичайно небезпечні. Історію перекручують. Духовенство у Грузії було дуже патріотичне і Сталін його винищив. Він називав себе росіянином грузинського походження", - зазначає політик.
Заступник посла Словацької Республіки в Україні Матуш Корба розповів, що інститут нацпам'яті у його країні створили 2002-го. Установа займається спадком "епохи не свободи" - 1939-1989 років. Тоталітарні ідеології ХХ століття засуджуються і фальсифікації історії викриваються.
Після вступного обговорення відбулася друга панель. Під час неї дискутували про трагічні події минулого у світі шоу. Учасники намагалися спростувати, що втома суспільства від серйозних тем і розмов – надумана, з'ясовували чи готове українське суспільство використовувати сміх як терапію. У розмові взяли участь історикиня Олена Стяжкіна, філософ Костянтин Сігов, голова Асоціації єврейських громад України Йосиф Зісельс та працівниця Музею Майдану Ольга Сало.
"Більшість хоче жити легко і не згадувати трагічне. Таких більшість. Одна людина може захиститися від свого трагічного минулого, особливо якщо там були якісь помилки, аморальні вчинки. Але суспільство так не може. Завжди знаходяться небайдужі особи, які будуть нагадувати іншим про те, що було у нашому минулому. Такі люди не дають заснути. Нагадують, що треба вчити історію, наближатися до істини. Навіть якщо не все відомо і якихось пазлів не вистачає, ми бачимо загальну картину. Такою реконструкцією минулого і мають займатися історики", - вважає Йосиф Зісельс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дорога смерті: вшановують людей, яких массово розстрілювали у Бабиному Яру
Учасники дискусії дійшли згоди, що не пам'ятаючи минулого, люди приречені переживати його знову і знову. Про пережите слід говорити із молодшими. Але спогади не повинні бути лише про трагічні події. Якщо буде лише горе і страждання, то нація не буде розвиватися.
"Від подруги, яка працює в школі, я дізналась, що основною рисою сучасних підлітків є скептицизм. Для мого покоління – це була якраз не характерна риса. Нинішні підлітки перенасичені всім. Я бачу це по відвідувачах музею. Вони не хочуть говорити, очікують, що ми будемо вчити їх життю, нав'язувати цінності. Тому закриваються. Ми маємо шукати шляхи, як не бути нав'язливими, давати простір для переосмислення, подавати матеріал з використанням сучасних технологій. Та все ж не слід забувати, що самі картинки дають простір для маніпуляцій. Тому потрібно в помірній кількості вести й серйозні розмови. Вони значно важливіші, ніж атракції. Зараз ми розробляємо комікси про Майдан. І бачимо, якщо використовувати цей формат продумано, то він буде ефективним", - розповідає Ольга Сало.
Під час третьої сесії конференції шукали відповідь на питання "Про що ми говоримо, коли говоримо про українську літературу чи кіно радянського періоду?" На ній виступили письменниця Оксана Забужко, літературознавиця Ярина Цимбал і кінорежисер Тарас Томенко.
"Ми втратили фізичне відчування минулого. У 1920-х роках відбувся обрив спадковості та ідентичності. Я не мала фотографії рідного діда. Її знищили бабуся і тітка. Він воював у петлюрівців. Тому коли пробую реконструювати той світ, то він розпадається. І не лише по 1930-х, а й 1960-1980-х. Коли зараз молоді митці починають, щось робити про ці часи, то для них це все одно що антична Троя. Пробуємо насмикати по трошки і склеїти з того щось більше менше правдоподібне. Навпомацки щось реставруємо, бо без ретроспективи ми дезорієнтовані. Не знаємо звідки, де і куди. Це борсання буде до тих пір, поки не отримаємо від істориків нормального наративу про ті часи", - вважає Оксана Забужко.
Письменниця звернула увагу, що дорослі розучилися ділитися спогадами зі своїми дітьми. Не знають, як вписати свій досвід у загальну матрицю.
Завершальну частину конференції присвятили свободі слова, стандартам і відповідальності медіа в дискусіях про минуле, обговорили наслідки радянської цензури на роботу нинішніх журналістів та перспективи історичних тем. Дійшли висновку, що ЗМІ великою мірою залежать від суспільства, його запитів.
"2016 року у Перемишлі радикали напали на релігійну ходу українців. Але медіа не пишуть, що відбулася атака. Вживають визначення "штовханина". Журналісти не питали учасників ходи. Вони знали, що там були українці і їхні свідчення будуть об'єктивні. Замість цього вжили маніпуляцію. Більшість не перевіряють потім цю інформацію. Іще журналістам бракує знань. Це проявляється під час розмов та прямих ефірів", - вважає польська публіцистка Ізабелла Хруслінська.
Організовували конференцію Центр досліджень визвольного руху, Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні та Міжнародний фонд "Відродження".
Історик Тарас Чухліб віднайшов у польських архівах перекладений з турецької на польську Бучацький договір. Угоду підписали Річ Посполита та Османська імперії 1672-го. У тексті є напис "Ukrainskie Panstwo" - Українська держава.
"У щойно віднайденому в польських архівах договорі у пункті 4 -му стверджується "Українську державу з давніми кордонами козакам віддати", - пише у Facebook дослідник.
5 
35413
Коментарі