Сьогодні ми продовжуємо публікації про те, як залицялися хлопці та дівчата у країнах Європи та України. Вчора ми розповідали про ярмарки наречених, про посередників, а також говорили про те, хто має робити перший крок. Нині ми поговоримо про форми залицяння, а також про те, як у давнину відмовляли женихам.
Способи освідчення
У деяких місцевостях Італії освідчення в коханні або пропозиція руки і серця висловлювалися символічно у такий спосіб: хлопець приносив і клав на порозі будинку дівчини колоду. Якщо її забирали до будинку, то залицяння вважалося вдалим, якщо ж колода лежала нерухомо на тому самому місці, то парубок, якому було відмовлено, намагався прибрати її потайки вночі. Іноді траплялись кумедні ситуації, коли батько, закинувши колоду на плечі, обходив усе село, розпитуючи у зустрічних, хто "обколодив його дочку".
Існували різні способи парубочого залицяння – схопити квітку з голови дівчини, витягнути в неї хустку з пояса, кинути яблуком. Якщо дівчина не обурювалася, а сором'язливо відводила погляд чи лагідно посміхалася – це означало, що існує взаємна симпатія. Після цього дівчина і сама могла показати своє ставлення до парубка, жартівливо вихопивши в нього гребінь, хустку чи ніж під час танців чи вечірніх гулянь.
Традиційним виявом симпатії було прохання хлопця випити води з відра дівчини. Якщо дівчина була згодна, вона дозволяла це зробити, а якщо ні – виливала воду і наливала нову.
Квіти
Важливу роль у дошлюбному спілкуванні молоді відігравала символічна мова рослин і квітів. Широко практикувалися символічні способи вияву симпатії в сільських місцевостях Німеччини ХІХ ст.
У Рейланді, якщо парубок дівчині не подобався, вона вручала йому при зустрічі квітку "товстого бобу", що означало відмову. У районі Юліх дівчина підносила хлопцю, який був їй до душі, букет вівсяних віників з трояндою, а неприємному хлопцю – без троянди. У землі Брауншвейг, якщо претенденту на сватання відмовляли, то на даху будинку вішали старий кошик, щоб усі дізналися про його фіаско. Взагалі піднесення парубку пустого кошика означало відмову у різних народів. Можливо, з цим звичаєм пов'язаний і український вираз – "дати відкоша".
На острові Сардинія закоханий парубок аби продемонструвати свою симпатію до дівчини, на Благовіщення надсилав їй кілька сплетених гілочок фінікової пальми. Якщо у будинку дівчини їх приймали, то залицяльнику надсилали шість дюжин яєць, що відкривало шлях до офіційного обряду сватання.
Набір квітів і рослин, що символізували любовні почуття, змінювався в різних народів залежно від часу. Якщо в Китаї квіткою кохання здавна вважається півонія, то в середньовічній Франції таку славу здобула собі непоказна маргаритка. Лицар, дама якого погоджувалася "віддати йому серце", одержував право зобразити маргаритку на своєму щиті. У тій же Франції, але вже у селянському середовищі, емблемою закоханих сердець була більш відома конвалія. Обмін букетиками конвалій на святі у першу неділю травня засвідчував згоду хлопця й дівчини на взаємний шлюб.
Загальновизнаним символом кохання і краси вважається троянда, хоча її значення цим не обмежується. Відомо, що у Давньому Римі її то трактували як знак суворої моралі, то як емблему хоробрості, то вважали втіленням розкошів та розпусти.
Відмова залицяльникам
Народний етикет переважно уникав відкритих відмов у шлюбі, звертаючись до переносних, знакових формам.
Традиційні предмети, що застосовувалися при залицянні або сватанні, здебільшого могли виконувати подвійну функцію – як згоди, так і незгоди. Разом з тим, у деяких народів зустрічаються символи категоричної і навіть ганебної відмови. Так, у Бельгії і Нідерландах некруті яйця, які давали претендентові у руки, означали повну незгоду. До ознак сватання зі знаком "мінус" належать також загальновідомі в Україні гарбуз і більш обмежений щодо території побутування макогін.
Однією з традиційних форм любовного зближення й вияву симпатій молоді була спільна робота і взаємодопомога. Так, серед австрійських слуг у ХVIII–ХІХ ст. було звичним, коли парубок починав залицяння, пропонуючи дівчині полагодити її черевики або приносив їй для прання свою білизну. Прийнявши таку пропозицію, дівчина показувала, що вона згодна і на більш близькі стосунки. Для порівняння можна нагадати, що кріпак Микола Джеря з однойменної повісті І.С.Нечуя-Левицького виявляв свої щирі почуття до такої ж кріпачки Нимидори тим, що допомагав їй жати жито на панському лану.
Пісенні освідчення
Із наближенням до нового часу символічне освідчення у коханні поступово почало втрачати свою популярність, натомість неабиякого поширення у Європі набули пісенні способи вияву почуттів. Йдеться передусім про славнозвісні "маттінати" (ранкові пісні) й "серенади" (вечірні пісні) італійців й іспанців та близькі до них за змістом "обади" і "равейє" французів. За звичаєм, хлопець приходив із друзями під вікна коханої і в супроводі музичних інструментів (гітари, лютні, мандоліни та ін.) піснями розповідав про свої почуття. На знак схвалення дівчина кидала з вікна своєму прихильникові квітку.
4 
1
Коментарі