26 листопада 2014 року минає 80 років з дня народження Юрія Литвина – поета й публіциста, члена правозахисної Української Гельсінкської групи. Загинув він у неволі 4 вересня 1984 року, на 50-му році життя.
П'ятьми судами ув'язнений був на 43 роки, з яких устиг відбути 20, не рахуючи півтора року адміністративного нагляду. Це ж яким жахливим злочинцем треба бути, щоб заслужити таку кару! А Литвина карали за літературні твори, сповнені гуманізму й заперечення насильства, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення, даний йому Творцем.
Народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім'ї сільських вчителів. Батько воював на фронті, згодом партизанив у загоні С. Ковпака. Помер від ран 1944 року. Мати з сином перебралася в село Барахти Васильківського району Київської області.
Після закінчення семирічної школи пішов навчатись до гірничо-промислової школи в місто Шахти Ростовської області, але через хворобу покинув її і повернувся до села. Згодом працював на Донбасі. З юнацьких літ цікавився українською літературою і національною культурою.
У 1953–1955 роках відбував перше ув'язнення на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції.
Невдовзі після звільнення 14 квітня 1956 року був заарештований вдруге, звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації "Група Визволення України" і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у таборах Мединь і Вихорівка ("Озерлаг", Іркутська область) і мордовських таборах для політв'язнів.
В ув'язненні писав вірші українською і російською мовами та закінчив в 1965 році збірку "Трагическая галерея" (розповідь про злочини тоталітарної системи проти українського народу). Незабаром всі поезії були вилучені під час обшуку.
Після звільнення в червні 1965 року був змушений через переслідування переїхати до Красноярська. 14 листопада 1974 року його знову заарештували і засудили за статею 187-1 ("Наклепницькі вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад").
У листопаді 1977 року Литвин, тільки звільнившись з ув'язнення, став членом Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод і продовжив боротьбу проти тоталітарного режиму в Україні. У квітні 1979 року завершив статтю "Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи", в якій виробив політичну програму українського правозахисного руху.
5 липня 1979 року важко хворого Литвина заарештовують знову, звинувачують у веденні "антирадянської агітації і пропаганди" та засуджують до 10-річного ув'язнення і 5 років заслання. З травня 1982 року відбував покарання у таборах суворого режиму (селах Кучино, Половинка, Всесвятське Пермської області), де перебувала більшість учасників українського правозахисного руху.
24 серпня 1984 року Юрія Литвина знайшли в камері із розрізаним животом. 5 вересня 1984 року він помер у лікарні в місті Чусово Пермської області.
У листопаді 1989 року прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
3 
35413
Коментарі