16 квітня 1943 року у швейцарському місті Базель хімік Альберт Гофман, що працював у фармацевтичній лабораторії Sandoz, випадково ковтнув диетиламід лізергінової кислоти, медичний препарат під кодовою назвою LSD-25, синтезований ним ще в 1938 році в ході наукових досліджень.
Після цього доктор Гофман відчув фізичну слабкість, впав у галюциногенне марення і згодом у щоденнику описав свій стан як "...некомфортний, сонливий з надзвичайно збудженою уявою, що супроводжувався інтенсивною, калейдоскопічною грою кольорів і образів, що тривала кілька годин". Для того, щоб переконатись, що саме ЛСД став причиною зміни його фізичного й розумового стану, Гофман прийняв препарат ще раз і опублікував свої спостереження - ЛСД став відомим світу як галюциногенний препарат.
Після свого відкриття ЛСД передбачався до використання в психіатрії для лікування різних розладів і захворювань психіки, наприклад, шизофренії. Деякі спеціалісти з психіатрії пропагандували ЛСД як "потенційний засіб духовного зростання", що зробило ЛСД популярним і "модним" з початку 1960-х років. В цей же час такі лідери контркультури, як Альберт Хаббард, Олдос Хакслі, Тімоті Лірі і Кен Кізі стали пропагандувати ЛСД в якості препарату, що стимулює творчу уяву.
Америкою прокотилася хвиля захоплення психотропними речовинами і ЛСД, яка сильно вплинула на формування контркультури шістдесятих і сімдесятих. Після того як використання ЛСД у молодіжному середовищі набуло небувалого розмаху, в 1968 році ЛСД був визнаний у США наркотичним засобом і повністю заборонений для будь-яких цілей, як медичних, так і рекреаційних, а також духовних.
5 
1
Коментарі