9 лютого 1950 року сенатор-республіканець від штату Вісконсін Джозеф Маккарті заявив, що має список 205 комуністів, які працюють в державному департаменті США. Цей виступ започаткував національну кампанію пошуку та виявлення "агентів впливу" на всіх щаблях американського істеблішменту.
Соціалістичні революції в Росії та в низці європейських країн стали причиною явища, відомого в американській історії як "Червона паніка". У період з 1917 по 1924 роки року міністерство юстиції США доклала чимало зусиль для придушення реальних і вигаданих загроз, які супроводжувались агресивною риторикою, незаконними арештами та затриманнями діячів робітничих, профспілкових та анархістських організацій, а також депортацією радикально налаштованих активістів.
Питання комуністичної загрози знову стало на порядку денному після закінчення Другої Світової війни, коли Радянський Союз підтримав маріонеткові комуністичні режими в Центральній і Східній Європі, а Сполучені Штати - антикомуністичні сили в Південній Європі та Китаї.
У 1947 році президент США Гаррі Трумен виступив із закликом протистояти комуністичному тиску, що стало фактичним оголошенням "холодної війни" і визначив характер американо-радянських взаємин на наступні 40 років.
Проголошення Китайської Народної республіки, в якій Компартія Мао Дзедуна за підтримки СРСР перемогла Гоміньдан, підтримуваний США, а також випробування в СРСР атомної бомби в 1949 році, значно раніше, ніж очікувалось, посилило відчуття комуністичної загрози в Сполучених Штатах. На цьому фоні промова маловідомого сенатора Джозефа Маккарті, який 9 лютого 1950 року у виступі в місті Вілінг (штат Західна Вірджинія) на засіданні жіночого клубу Республіканської партії заявив, що довів до відома держсекретаря список з 205 комуністів, які працюють в держдепі, стала сенсацією і сигналом для активізації антикомуністичних сил. Всупереч президентському вето у вересні було прийнято закон "Про внутрішню безпеку" - почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної партії США і профспілок, переслідування ліберально настроєних професорів, шпигуноманія.
З приходом до влади президента-республіканця Ейзенхауера "полювання на відьом" лише посилилось і 1953 рік став "золотим роком" маккартизму - тепер до боротьби із комуністичною загрозою залучили комітети Палати представників та Сенату, численні антикомунічтичні комітети у федеральних, державних і місцевих органах влади, а також приватні агентства. Чистки торкнулися державного апарату, армії, професури університетів, діячів культури. В 1954 році макккартисти прийняли "Акт про контроль над комуністами", яким оголосили компартію поза законом і визначили 14 ознак приналежності до комунізму.
Завершення кар'єри Маккарті було таким же стрімким, як і злет. В 1954 році тележурналісти Едвард Мероу та Фред Френдлі виступили з різкою критикою сенатора у питанні дотримання громадянських свобод. Президент Ейзенхауер був змушений засудити сенатора. Для вивчення його діяльності була створена спеціальна парламентська комісія, яка 2 грудня 1954 року винесла рішення, що засуджувало поведінку Маккарті.
Маккарті помер 2 травня 1957 року у віці 48 років від гепатиту (за іншою версією - від цирозу печінки) і був похований на батьківщині у місті Епплтон, штат Вісконсін. На його честь у Вашингтоні відслужили месу за участю 100 священників, 70 сенаторів і 2000 гостей.
Сьогодні постать Маккарті оцінюють неоднозначно. Його прихильники вказують на те, що завдяки зусиллям сенатора було виявлено 159 таємних членів компартії і 9 справжніх шпигунів. В той же час республіканці часів Рейгана звинувачують Маккарті в тому, що він "дискредитував... і заплямував почесну справу антикомунізму."
1 
1
Коментарі