1 вересня 1715 року у віці 77 років помер Людовик XIV, "король-сонце", король Франції і Наварри, який правив 72 роки і 100 дні, більше, ніж будь-який король Європи. Він був переконаним прихильником абсолютної монархії і сприяв зростанню військової потужності Франції, її політичної ваги, інтелектуального престижу і розквіту культури.
Людовик народився 5 вересня 1638 року і зійшов на престол у 4-річному віці. Згідно із заповітом його батька, Людовика XIII, регентом при малолітньому королева стала його мати, Анна Австрійська, яка правила у союзі з першим міністром кардиналом Мазаріні. У 1660 році Людовик одружився з іспанською інфантою Марією-Терезією і через рік, відразу після смерті Мазаріні, заявив про намір правити одноосібно, не призначаючи першого міністра. Не маючи достатньої освіти, Людовик володів здатністю підбирати здібних людей на відповідальні посади. Це дало змогу зміцнити централізовану владу, підняти економіку країни і реформувати армію.
По смерті іспанського короля Філіпа IV у 1665 році Людовик XIV заявив претензії на частину Іспанських Нідерландів і зумів добитися приєднання до Франції частини Фландрії. Експансія Франції продовжилась в 1672 році, коли вона в союзі з Англією оголосила війну Нідерландам. За підсумками війни, яка переросла у загальноєвропейський конфлікт, Франція вийшла переможцем і змогла розширити свою територію за рахунок завоювань у Нідерландах, Іспанії, Ельзасі та Австрії. Це була вершина могутності Людовика XIV - його Версальський двір став предметом захоплення всіх монархів, французька дипломатія визначала політику Європи, досягнення у економіці, науці і мистецтвах були безспірними. Дитяче прізвисько Людовика, "сонце", яке він отримав, коли дитиною одягався в костюм римського імператора із щитом, на якому зображалось сонце, стало синонімом королівської величі.
За правління Людовика XIV Франція стала великою колоніальною державою - вона набула значних територій у Північній та Південній Америках, Африці, Карибах.
У жовтні 1685 року Людовик XIV видав Едикт Фонтебло, яким скасував дію Нанського едикту і, фактично, заборонив протестантизм у Франції. Це привело до еміграції у Німеччину, Англію та Голландію понад 200 тисяч протестантів, майно яких було конфісковане. Намагаючись обмежити політичну залежність духовенства від папи римського, Людовик XIV прагнув заснувати незалежний від Риму французький патріархат, проте зазнав невдачі, не отримавши у цьому питанні підтримки французького духовенства.
Кінець епохи Людовика XIV супроводжувався і особистими трагедіями. У 1711 році помер його старший син, наступного року - другий син і внук, а ще через два роки - ще один внук; спадкоємцем Бурбонів залишився лише чотирирічний правнук Людовика XIV (його внук Філіп V посідав іспанський трон і зрікся прав на французький престол). Помер Людовик XIV 1 вересня 1715 року після кількаденної агонії. Його тіло було на 8 діб виставлено у Версалі для прощання і поховане в абатстві Сен-Дені з дотриманням усіх належних монарху обрядів.
2 
1
Коментарі