У зоні АТО у бійців з'являються другі сім'ї. Там теж чекають дружини, народжуються і плачуть діти. І тільки серце визначає, якому коханню судилося жити далі, пише korrespondent.
"На війні всі почуття оголюються. Вранці обстріл, вночі обстріл, вдень підвал, тому що може бути обстріл . А потім в цих колах пекла з'являється він. Добрий і сильний. Обіцяє відвезти з війни, одружитися і жити разом до останнього подиху", - розповідає Марина із Дебальцевого Донецької області.
Близько року тому на перших тижнях вагітності з одним пакетом в руках Марина тікала з рідного міста від війни. Її коханий, старший на 12 років, служив командиром однієї з мінометних батарей 128-ї гірсько-піхотної бригади.
"Я закохалася в нього не з першого погляду. Ми зустрічалися кілька разів в місті, коли він за чимось приїжджав зі своїми хлопцями. Потім його друг став зустрічатися з моєю знайомою, і наші зустрічі самі собою почастішали", - каже.
На запитання про сім'ю і життя до початку АТО, військовий особливо не відповідав. Мовляв, батьки були старенькі, померли, з дружиною розлучився років п'ять тому, дітей завести так і не встиг.
"Одного разу ми потрапили з ним під обстріл. Я ревіла і молилася, а він обіймав мене і благав не нервувати. Говорив, що скоро ми одружимося і я повинна буду народити йому здорових богатирів", - згадує Марина.
Коли бойовики замкнули кільце навколо Дебальцевого, коханий Марини пропав.
"У лютому 2015 року його телефон перестав відповідати. У Дебальцевому були жахливі бої, і я вже почала миритися з думкою, що він загинув. А потім подруга порадила написати в соцмережі в групі Життя солдата, що розшукується такий-то військовий. Через десятки переписок зі мною зв'язалася 15-річна племінниця батька моєї дитини", - продовжує Марина.
Дівчинка розповіла, що з Дебальцевського котла дядько вийшов цілим і неушкодженим, зараз готується втретє стати батьком і ні разу не згадував про якусь там Марину.
"Дівчинка дала мені його телефон. Я набрала, розповіла, що народила. Він відповів, що не знаю, від кого там із сепарів я могла залетіти. Побажав удачі. Щоб дитя зростало на радість. Я залишилася одна в незнайомому місті з дитиною на руках", - підсумовує Марина.
З 25-річною Оленою з Київської області доля зіграла любовну мелодраму з точністю навпаки. Поки Олена чекала з АТО свого мобілізованого нареченого, він підписав контракт і знайшов собі на Донбасі нову любов.
"Повістка прийшла за кілька місяців до весілля. Я ридала, благала його щось придумати, просила батька з ним поговорити. У відповідь чула: "відслужив рік, навесні повернуся, влітку зіграємо весілля", - розповідає Олена.
Нареченого розподілили в бригаду в Костянтинівці Донецької області. Саме в цьому місті хлопець і знайшов собі військову наречену.
"Рота мого хлопця стояла в покинутій психіатричній лікарні. Цю позицію вони так і називали - дурка або дурдом. Спочатку скаржився, що немає бойових виїздів. А потім його відправили в район донецького аеропорту на виїзд, і наречений повернувся іншою людиною: став говорити, що залишився б і далі воювати, що Донбас став йому якось ближче і рідніше", - продовжує Олена.
Дівчина не одразу зрозуміла справжню причину бажання залишитися на війні. Цілий рік своєї служби наречений не показував виду, що весілля може не бути. Коли приїжджав додому у відпустку — вони навіть купили обручки.
"В Костянтинівці його вже чекала інша наречена. Він вже встиг зробити пропозицію. Що прикро: у нас заручини були самі собою, мовляв, давно зустрічаємося, давай одружуватися. А дівчині з Донбасу він зробив пропозицію з обручкою і військовим міні-оркестром", - ділиться Олена.
Військова наречена сама зателефонувала до Олени.
"Знаєте, мені б хотілося назвати її коханкою або якимось іншим образливим словом. Але на той момент вони жили разом, і неясно, ким в цій історії була я сама. А через кілька днів він зателефонував і сам мені все розповів. Вони вже мали побратися. Я відпустила його і щиро бажаю їм щастя", - говорить Олена.
Фронтову любов і подвійне життя самі військові коментують неохоче. Свої вчинки пояснюють просто: мовляв, важко стримуватися, коли не знаєш, чи залишишся завтра живий.
"Ніколи мені не приходило в голову, що свою долю я теж знайду в АТО. Будучи, правда, одруженим і з дитиною - але яка вже різниця", - розповідає військовий розвідник.
Кохану зустрів у кафе в Маріуполі. Вона сиділа в компанії друзів-волонтерів і раділа, що змогла особисто передати військовим допомогу.
"Вона виглядала набагато молодше за свої 25. Невисокого зросту, з пишними формами, довгим волоссям і абсолютно дитячим обличчям. На перший погляд, наївна і добра, в дійсності ж - з характером і непритаманною жінкам жорсткістю", - розповідає про кохану розвідник.
Їхні стосунки розвивалися в геометричній прогресії: з Дніпропетровська вона стала їздити в Маріуполь кожні вихідні, потім тимчасово залишила бізнес сестрі, зняла квартиру в центрі і щовечора стала забирати його зі штабу АТО.
"Я і сам не помітив, як став рідше телефонувати додому, а потім і від відпустки відмовився, хоча знав, що вдома мене дуже чекають рідні", - продовжує військовий.
Про дружину і дитину коханій розвідник не розповідав. Спочатку не надавав їхнім стосункам серйозності, потім боявся втратити, тому що сам закохався і тому що знав: такої відданості по відношенню до себе він не зустрічав ніколи в житті.
"Ми були разом вже півроку, і одного разу я попросив її випрати мені форму, тому що вранці у мене планувався виїзд. Забув в кітелі мобільний телефон, в її руках мобільник задзвонив з підписом абонента Доця. Мовчки принесла телефон, ніяких істерик і криків. Зібрала речі, сіла в машину і поїхала назад до Дніпропетровська ", - каже розвідник.
Зараз чоловік розлучається з дружиною і всіма силами намагається налагодити стосунки з дівчиною, яку обдурив. Втім, військовий визнає: у цій історії навряд чи буде щасливий фінал.
Читайте також: Боєць та волонтерка змагаються за шанс зіграти весілля у Греції
1 
1
Коментарі