Настрої жителів Авдіївки за два роки війни майже не змінились. Однак люди зрозуміли, що загроза йде саме від Росії. Таку думку висловив в інтерв'ю Gazeta.ua 44-річний Андрій із Авдіївки на Донеччині. Прізвища не називає.
- Війна людей розлютила. Хто боявся, що з Києва прийдуть бандерівці, переконався у своїй правоті, - каже він.
Зустрічаємось увечері у центрі міста. З боку промзони чути вибухи та роботу артилерії. Він на це не обертається. На питання про посаду з посмішкою каже: "Допомагаю армії. Більше не скажу, бо і так матиму проблеми".
Авдіївська промзона з березня цього року стала найгарячішою точкою війни на Донбасі. Українські бійці вибили з неї бойовиків. Тепер ті намагаються повернути позиції. Тим часом мешканці живуть звичним життям.
Як змінилися настрої в Авдіївці за два роки війни?
- Не надто. З моїх спостережень, відсотків 20 налаштовані на "ура, Росія" та відокремлення, - розповідає Андрій. - Стільки ж - проукраїнські. Решта - "ми за мир, нам усе одно, під ким, аби не воювати". Мої родичі у Донецьку теж так кажуть. Лякаються, коли передають, що українська армія на підході. Бояться, що зросте комуналка й ціни. Хоча у них усе дорожче, ніж у нас. Кажу: у нас хоч можна домогтися справедливості, а у вас - мафія і банда. А вони: так у вас теж. Як силові органи бізнес тиснули, так і зараз роблять.
Торік лупили з боку Спартака (село під контролем бойовиків - Gazeta.ua). Побили з мінометів будинок. Люди загинули. То у нас казали, що це Ярош. Хто у що хоче, у те й вірить. Лише пенсіонери за два роки зрозуміли, що реальна загроза - з Росії. Не люблять українську владу, але виробилася позиція, що Україна захотіла в Євросоюз, а Путін вирішив її зупинити. Поки будемо прагнути до НАТО, не відпускатиме Донбас. А погані - і ті, і ті. Бо всі стріляють та бомблять. Навіть не замислюються, з якого напрямку. Важко обстріляти Авдіївку з українських позицій. А люди кажуть: "Ні, там війська Коломойського, бо він хоче у Ахметова КХЗ (коксохімічний завод - ред) відібрати". Вважають, що в Україні йде переділ між олігархами.
Бойовики постійно влаштовують провокації, щоб скинути усе на українську армію. Вистежували місця, де воду роздають. Ми чотири місяці жили без води, світла, хоча газ був. Дивилися, де стоять черги біля будинків і підвалів по 20-40 людей по безкоштовну воду. У жовтні 2014-го їх розстрілювали з мінометів. Не вірю, що це випадковість. Найжорсткіший обстріл Авдіївки був у вересні 2014-го. Били тільки по будинках.
Але більшість тих, хто залишився, обрали мирне життя. Працюватимуть при будь-якій владі. Хоча, якщо зайдуть сепаратисти, знайдуться і ті, хто візьме в руки зброю і піде захищати місто.
Що робить місцева влада?
- Намагається підтримувати українську мову та доносити інформацію. Може, і не хочуть, але змушені через СБУ. Два роки тому могли розповідати про "руський мир", а тепер через СБУ стримуються. Але система залишилася та сама. Раніше міліція ручкалася з бізнесменами-монополістами, тепер — військові.
Думаю, українська пропаганда вплине тільки на молодь. Серед старших є й такі, хто заперечує існування Київської Русі - нібито це була Росія. Хоча й розуміють, що ідея Новоросії накрилась мідним тазом. Людям втовкмачили, що Майдан - це погано, Україна - маріонетка Америки. Можна підняти старі фотографії Донецька - ДНРівську символіку приготували ще у 2008 та 2010 роках. А проросійське козацтво на Луганщині вбивало в голови, що українських земель і нації немає, усе - Росія.
Тут у людей каша в голові. Культура та традиції передаються в селах. Там досі говорять суржиком. А в містах Донбасу і німці були, і полонені, і зеки. Будували промисловість. У 1932-33-му примусово вивезли тисячі наших і завезли росіян. Культури немає.
Як ставляться до вашої позиції місцеві жителі?
- Сильно світитись не треба, поки родичі десь там (на окупованій території - ред.). Ми ні з ким не посварилися. Бо вони у набагато гіршій ситуації. Робота є — і добре. Нікуди не лізь, рота не відкривай, не фотографуйся, не сперечайся. Бо якщо щось не так - на підвал, і ніхто тебе не витягне.
Тут хоч можна добитися правди, якщо хтось образив. Там ти загублений. Найцінніше для них - робота, здоров'я та спілкування. До війни знав хороших порядних людей, які підтримують Росію. Розумні, цікаві, з двома вищими освітами. І що, перестати вітатись? Вони залишились порядні. Якщо десь обстріл, питають, чи то не з боку українських військ. Розказую: маю перевірену інформацію, що це не вони.
Якось поїхав на Західну Україну. Там зовсім інша ментальність. Більше цінують незалежність, не визнають радянські свята. А у нас "совком" розмивали національність українців. Основна ідея — що ми єдиний радянський народ. Сіра маса, якою простіше керувати. Регіонали тримали підприємства, на паради виганяли. Вітя Янукович - бандит, але наш. Отже, зробить щось для нас. Люди не вникають, що за 4 роки при Януковичі кредити брали більші, ніж за Ющенка. Все висмоктували з економіки. Просто хочуть, щоб долар був по 8. Майдан сильно посварив людей, особливо коли пролилася кров. Не усвідомили, що влада кинула туди силовиків, підставила їх. Їм треба було час заспокоїтися, зрозуміти. А тут різко - війна.
Коли повернемо Донбас, як повернути людей?
- Якщо показати, що в Україні краще живеться, Донбас і Крим підтягнуться. Але потрібні роки, щоб люди побачили, що нашій економіці краще рухатися до Європи, а не в Росію.
Треба працювати з культурою. Кожна політсила заробляла на дешевому піарі: мова, Бандера, історія. Політики кричать: донецькі та дніпровські клани крадуть. Бо всі хочуть заробити голосів. Треба обирати у владу не цих крикунів, а місцевих авторитетів, істориків. Щоб піднімали матеріали КДБ, архіви. Вивчали та доносили до народу правду, щоб він її поступово поглинав. А не так: прийшов Ющенко, дав Бандері героя. А 8 мільйонів дивляться: "Що ти робиш?". Не можна такого чинити.
Чого авдіївчани не пробачать Україні?
- Загибелі близьких, родичів, друзів. Тут важче прийняти рішення піти захищати Україну. Ти ж не знаєш, чи там росіянин з автоматом стоїть, чи друг. Може, той, з ким пив горілку два роки тому. Хто хотів воювати, на початку пішов. Хто був на боці Україні, там і залишився. Більшість - в очікуванні.
2 
25817
Коментарі
2