Театри бояться комедійних вистав про війну

26-28 лютого в Києві та Житомирі харківський театр Ampulka покаже виставу "Чуваки не святкують або Ukrainian" за оповіданнями Руслана Горового. Письменник дебютує на сцені в якості актора. Режисер - Максим Голенко.

Українець в Нью-Йорку зустрічає американського військового. Розповідає про армію, перше кохання, війну на Донбасі, за сюжетом.

"Вистава про підтримку українськості як такої. Складається з невеликих окремих історій, які поєднуються в велику картину. По суті це розповідь українця американцю про Батьківщину, - розповідає Руслан Горовий. - Це біографія чоловіка від розвалу совка до початку російсько-української війни. Показали і "русский мир" і "услышьте Донбас". Мені це болить, бо дитинство й юність провів у Конотопі. Це військове містечко, там багато росіян. Усе моє оточення було орієнтовано на Москву. За освітою та роботою туди, за мандаринами туди. А я все життя мріяв жити в Києві.

Більше за все не хотіли робити виставу пафосною. Це проблема вітчизняного патріотичного контенту. Маємо гумор та оптимізм. Назвав це український театральний дурдом.

Я не справжній актор. У школі хіба що грав у драмтеатрі. Не хочу називати себе професіоналом, тільки тому що зіграв в одній виставі. Було легко грати, бо так як історії написав я, вони в мені сидять. Гадки не маю, чи впорався б з чужою п'єсою".

 

Крім головного героя усіх інших персонажів у виставі грає Дмитро Усов, актор "Дикого театру" та Одеського ім. Василя Василька.

"Як би ми не топили за мистецтво, не повинні забувати, що президента у нас обрали через ящик, - каже Дмитро Усов. - В більшості своїй українська публіка не з дуже вишуканим смаком. Ніхто не відміняв принцип того, що має бути весело. Режисер Максим Голенко вміє зробити це зі смаком та смислом.

Хоч вистава антрепризна, вона не вульгарна та з проукраїнською позицією. Розрахована на широкий загал. Якщо серед глядачів є ті, хто "устал от войны", для них є уривки зі сльозливими історіями про кохання та модними тенденціями нашкалт гомосексуалізму. Важливе місце займає тема совкодрочерства, та сподіваюсь ніякі ватніки лізти на сцену не будуть.

Хотіли зламати постсовковий синдром, що Україна - це лише про багатостраждальний нарід, який все життя плаче. Головний герой навіть оповідає американцю про бандуристів, які розносять сум. Також вилазить комплекс меншовартості, нібито про такий болючий момент, як війна, не можна говорити весело та щиро. Театри бояться брати цю тему, тому що зробити її якісно не кожному під силу. Плюс майже немає адекватного драматичного матеріалу.

Взяли саме гумористичні оповідки, щоб це не була нафталінова агітка-пропаганда. Закладали, що про війну можна говорити й так. Військові та волонтери - не воскові фігури, це живі особистості, які можуть сміятися і плакати".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зняли кіно про булінг в Україні

×