"Мало хто знає, що тренер Ігор Турчин за кількістю перемог перевершує навіть Лобановського, - розповідає режисер стрічки "Виграти все", - Дмитро Томашпольський.
Зйомки цього документального фільму завершили 1 липня. У центрі сюжету - жіночий гандбольний клуб "Спартак" (Київ), єдина команда у світі, що за кількістю перемог увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Дівчата 13 разів виграли Кубок європейських чемпіонів, 20 разів ставали чемпіонами Радянського Союзу. Клуб грав під керівництвом тренера Ігоря Турчина.
Чому така назва фільму?
- Ігор Турчин був максималістом і не терпів ніяких поразок. Фільм починається з того, що дівчата "крупно" програли гру - м'ячів десь 17. Тренер дивився на них, — а вони плачуть. От він і каже: "Дівчата, не плачте, я обіцяю вам, що прийде час, — ми виграємо. Почав перераховувати: і це, і це, і оце... А потім не витримав і закричав - ми виграємо все!". Звідси і назва.
З чого почалась особиста історія тренера Ігоря Турчина?
- Він був випускником спортивної кафедри Кам'янець-Подільського педінституту. Що цікаво - він закінчив його за спеціальністю баскетбол і теніс. І тоді навіть не знав, що таке гандбол. Потрапив за розподіленням до Києва, де йому сказали, що місць немає. Все зайнято — є тільки гандбол! Так він почав вчити правила разом із 12-14-річними дівчатками, яких набрав у київських школах. На одній з дівчат - Зінаїді Столітенко - він одружився. Якось вона мені розповідала, що у нього була закохана вся команда. Коли інші дівчата дізналися про ці стосунки, то оголосили їй бойкот. Це видатна жінка! Декілька років тому Світова федерація гандболу назвала її найкращою гандболісткою ХХ століття.
Які саме кадри знімали у Бухаресті?
- Там відтворили трагічні події 7 листопада 1993 року, коли Ігор Турчин помер під час матчу з місцевою командою "Рапід". До Бухареста за нашим проханням приїхали свідки того матчу - другий тренер, дві наші спортсменки і дві румунські. Вони нам розповіли та показали, як відбувалося змагання, щоб ми показали все найбільш реалістично. Знімали на тому ж полі, на якому тоді проходила гра, - у "Палаці спорту", а також у роздягальні, де помер Турчин.
Як довго займалися збором матеріалу?
- Займаюсь цією темою понад 10 років. В архіві знайшов безцінні кадри і перевів їх у цифру. У підсумку - 60 годин матеріалу, з них 10 архівних. Фільм триває 52 хвилини.
Використовували паралельний монтаж — архівні кадри перебивають тим, що відзняли ми. Тобто це не реконструкція, а повноцінна документалка.
Що найцінніше?
- Дівчата-спортсменки передали мені аматорські кадри з того матчу, коли помер Ігор Турчин. Відео знімали їх рідні. Найцінніше — фрагменти повторної гри, що відбулась уже після смерті тренера. Є запис голосу Турчина, на якому він говорить, коментує та робить зауваження спортсменкам. В тій останній грі проти румунок "Спартак" програвав. Після того, що трапилось, - гру скасували. Коли матч перегравали, вони перемогли. Власне, це фільм про те, як він помер, щоб виграти гру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дресировані комарі покусають народного депутата
1 
4880
Коментарі